19-річний Ігор з містечка на Київщині із сім’єю покинув свій дім через обстріли військових РФ. Зараз він разом з батьком допомагає ремонтувати гуртожиток для людей, які вимушено переїхали з інших регіонів України.
Перші вибухи у своєму містечку на Київщині Ігор почув зранку, 24 лютого. Тоді з батьком та сусідами почали облаштовувати підвал у будинку, щоб ховатися від обстрілів чи ракетних ударів, пише “Суспільне”.
“Ми там провели приблизно вісім годин. Ми проводили світло, тепло, нас багато мешкало в будинку. Просиділи до ночі в цьому підвалі, вибухи чули приблизно 12 годин”, — пригадує Ігор.
Неподалік будинку хлопця впав снаряд. Ігор каже, що пам’ятає, як після вибуху друг повалив його на землю.
“Бахнуло так, що серце у п’яти сховалося. Вибух стався у лісі біля нас — ну, може, 700 м. Вибухнуло голосно, чули всі. Було страшно, діти злякалися. Це сталося 24 лютого, коли хотіли “брати” аеропорти біля нас”, — говорить Ігор.
У підвалі сім’я хлопця прожила дві доби. Далі батько вирішив, що потрібно їхати у безпечніше місце, поки є можливість.
“Ми їхали 17 чи 18 годин — стояли в заторах. Дорогою чули вибухи на трасі, бачили колони танків, бачили все, картинка — страшна. За Житомирською областю почалася легша дорога, бо до Житомира всі автомобілі стояли. Ми тільки туди їхали дев’ять годин. Їхали, куди була можливість. Вийшло так, що потрапили сюди. Тим більше я і мама — звідси. Тут — трохи легше”, — розповідає хлопець.
Покидати Київщину, каже хлопець, було емоційно важко. Але в Івано-Франківську почуває себе безпечніше.
“Я розумію, тут люди можуть боятися, бо не чули всього. Ми ж чули те, чого я нікому не побажаю чути, бачили те, чого не побажаю нікому бачити. Я знаю, що в перший день “прилетіло” в аеропорт у Франківську, люди злякалися. Ми ці вибухи чули, без перебільшення, добу, чули один за одним постріли”, — каже Ігор.
Франківцям хлопець радить не нехтувати сигналом повітряної тривоги та прислухатися до сирен. Коли Ігор приїхав в Івано-Франківськ, почав займатися волонтерством. Зараз він із батьком допомагає робити ремонт в одному з гуртожитків, де планують розмістити людей з інших регіонів країни.
“Я точно нічого такого не робив до цього часу. Звичайно, навчився, зараз ще вдосконалюю свої навики, щоб люди мали де жити, мали прихисток. Ми приїхали, подивилися на масштаби й почали працювати. Щодня, з понеділка до суботи, ми працюємо тут”, — сказав Ігор.
Після війни хлопець із родиною планує повернутися в рідне місто на Київщині.
