У березні Amnesty International опублікувала заяву директорки відділу кризового реагування Джоан Марінер щодо необхідності дотримуватися прав військовополонених у контексті розголошення їхньої особистості у ЗМІ. Зокрема, мережі Інтернет, а також проведення прес-конференцій.
«Оскільки конфлікт (російсько-українська війна. — Авт.) ще триває, дуже важливо, щоб усі сторони конфлікту повною мірою дотримувалися прав військовополонених. Будь-які публічні виступи можуть піддати військовополонених ризику, коли вони повернуться на батьківщину, а також створити проблеми для їхніх сімей, доки вони утримуються під вартою. Стаття 13 Третьої Женевської конвенції прямо вказує на те, що військовополонені завжди мають бути захищені, особливо від цікавості публіки. Уряд, який утримує в полоні, повинен забезпечити належне дотримання прав військовополонених з моменту їхнього захоплення», — заявила пані Марінер:
Необхідність дотримання прав військовополонених, визначених нормами міжнародного гуманітарного права, які перш за все містяться у Женевській конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року (ЖК ІІІ), а також у Додатковому протоколі до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, від 8 червня 1977 року (Протокол І) і звичаєвому міжнародному гуманітарному праві, має безумовний юридичний і моральний характер.
Та чи порушила Україна права російських військовополонених, проводячи з ними прес-конференції та записуючи їх на відео?
Хто такий «військовополонений» і які його права
Військовополонені — це комбатанти, які потрапили під владу супротивної сторони (стаття 44 Протоколу І). Одним із найбільш фундаментальних їхніх прав, передбачених статтею 13 ЖК ІІІ, є право на гуманне поводження. Тобто забороняється будь-який незаконний акт чи бездіяльність з боку держави, що утримує в полоні, які спричиняють смерть або створюють серйозну загрозу здоров’ю військовополоненого, що перебуває під її охороною. Названі норми є імперативними і становлять основу режиму поводження з військовополоненими. Порушення більшості цих заборон є воєнними злочинами.
Україна є учасницею ЖК ІІІ і Протоколу І та вживає всіх необхідних заходів щодо дотримання названих норм. Однак останнім часом у мережі Інтернет поширюються відеоматеріали про негуманне поводження українських військовослужбовців із військовополоненими Росії. Незважаючи на заяву головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного про неправдивість поширюваних матеріалів, правоохоронні органи України повинні вжити необхідних заходів для їхньої перевірки та спростування або належного розслідування (у разі підтвердження фактів).
Дотримання ж права російських військовополонених на гуманне поводження у частині щодо захисту від цікавості публіки, про що йшлося у вищезгаданій заяві представниці Amnesty International, потребує детальнішого пояснення.
Що таке «цікавість публіки» та які її форми
Стаття 13 ЖК ІІІ визначає, що військовополонені завжди мають бути захищеними, зокрема від образ і цікавості публіки. На жаль, більш детально зміст поняття «цікавість публіки» не розкривається, що створює можливість певної суб’єктивності його розуміння. Тому важливим є використання Коментаря до Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року, виданого 2020 року (Коментаря 2020 року), підготовленого Міжнародним комітетом Червоного Хреста, офіційним «охоронцем» міжнародного гуманітарного права.
Так, відповідно до пункту 1624 Коментаря 2020 року під поняттям «публіка» варто розуміти всіх осіб, хто прямо не пов’язаний з утриманням військовополонених, включаючи й інших членів держави, яка утримує в полоні (Detaining Power). При цьому цікавість публіки може проявлятися у багатьох формах, серед яких найпоширенішими є такі:
— парад військовополонених (здійснення таких заходів є безумовним порушенням Конвенції);
— розповсюдження фото- та відеоматеріалів, записів допитів, особистих розмов чи особистого листування або будь-якої іншої особистої інформації військовополонених різними каналами зв’язку, зокрема у мережі Інтернет (розповсюдження матеріалів про військовополонених).
Тобто широке невизначене коло осіб, які потенційно можуть переглянути матеріали про військовополонених у ЗМІ, зокрема у мережі Інтернет, можна вважати таким, що відповідає поняттю «публіка».
Як зазначено в Коментарі 2020 року, друга форма цікавості публіки — розповсюдження матеріалів про військовополонених, є достатньо дискусійною. Адже часто в інших ситуаціях вони можуть мати і позитивне значення.
Наприклад, фото- і відеоматеріали насправді можуть засвідчувати, що комбатанти живі та перебувають під владою однієї із сторін (пункт 1625 Коментаря 2020 року). Крім того, фото- та інші візуальні матеріали можуть бути використані як докази під час розслідування воєнних злочинів, ідентифікації винних осіб і притягнення їх до відповідальності (пункт 1626 Коментаря 2020 року).
Обидві описані ситуації позитивного значення розповсюдження матеріалів про військовополонених притаманні тим, хто утримується у полоні Україною.
Так, усупереч зобов’язанням з міжнародного гуманітарного права, державні органи РФ надсилають сім’ям військовополонених повідомлення про смерть (так звані похоронки) російських військовослужбовців, які насправді перебувають у полоні на території України, або не сповіщають рідних про їхню долю. Демонстрація фото- і відеоматеріалів з військовополоненими та їхніх документів є можливістю повідомити членів сімей у Росії про те, що вони насправді живі. Такі дії цілком є актом гуманності та покликані зменшити страждання не лише військовополоненого, а й членів його родини.
Крім того, оприлюднені фото- та інші візуальні матеріали активно використовуються для встановлення особи військовослужбовців збройних сил РФ, винних у скоєнні воєнних злочинів — вбивствах цивільних осіб, зокрема дітей, тортурах, сексуальному насильстві тощо. Цілком очевидно, що у такій ситуації інтереси правосуддя та забезпечення невідворотності покарання за воєнні злочини значно переважають над правом військовополоненого на захист від цікавості публіки.
Підтвердження правильності викладених вище думок знаходимо й у самому Коментарі 2020 року щодо винятків заборони розповсюдження матеріалів про військовополонених, серед яких:
— особисте бажання військовополоненого щодо розголошення (особливо у випадках, коли вони вважаються зниклими безвісти);
— наявність значного суспільного інтересу щодо розголошення особистості військовополоненого.
Як бачимо, згадані вище дві ситуації позитивного значення розповсюдження матеріалів про військовополонених стали причиною формування Коментарем 2020 року прямих винятків.
Що таке «значний суспільний інтерес до розголошення особистості військовополоненого»
Одним із випадків правомірного недотримання заборони розповсюдження матеріалів про військовополонених є наявність значного суспільного інтересу щодо розголошення особистості військовополоненого. При цьому є достатні підстави вважати, що є наявність значного суспільного інтересу:
— у зв’язку зі «старшинством» військовополоненого;
— у зв’язку з необхідністю привернути увагу громадськості до серйозних порушень міжнародного гуманітарного права;
— якщо військовополонений перебуває у розшуку.
Наразі можна з упевненістю стверджувати про наявність як мінімум двох підстав, що визначають значний суспільний інтерес у розголошенні особи російських військовополонених. Наприклад, військовополоненого підполковника збройних сил РФ Кріштопу Максіма Сєргєєвіча, заступника командира 47-го бомбардувального авіаційного полку, зважаючи на його військове звання та посаду, можна вважати представником командування. А відтак, розголошення його особистості шляхом проведення прес-конференції варто розцінювати не як порушення права на захист від цікавості публіки, а як наявність значного суспільного інтересу. Водночас у наведеному прикладі інтерв’ю військовополоненого Кріштопи має місце і друга підстава.
Другою підставою, що визначає значний суспільний інтерес у розголошенні особи російських військовополонених Україною, безумовно, є привернення уваги громадськості до серйозних порушень міжнародного гуманітарного права. При цьому не тільки громадськості України, а й міжнародної спільноти. Адже значна кількість воєнних злочинів, скоєних російськими військовослужбовцями, особливо льотчиками та артилеристами, та їхня тяжкість заслуговують на увагу всього людства, особливо Міжнародного кримінального суду, міжнародних правозахисних організацій і рухів, правоохоронних органів іноземним держав.
Згаданий вище військовополонений Кріштопа під час прес-конференції 14 березня підтвердив, що здійснював авіаційне ураження цивільної інфраструктури і житлових будинків у місті Харкові, що безумовно є серйозним порушенням міжнародного гуманітарного права.
Крім того, розголошення особистості військовополоненого шляхом участі у прес-конференції має і превентивний характер. Інтерв’ю військовополоненого щодо неминучості відповідальності за воєнні злочини на території України та розкаяння у їхньому вчиненні, ймовірно, допоможе запобігти вчиненню нових злочинів іншими військовослужбовцями збройних сил РФ шляхом відмови виконувати злочинний наказ. Відсоток такої ймовірності значно зростає, якщо військовополонений — командир, колишній учитель і приклад для наслідування. Наприклад, як підполковник РФ Кріштопа для своїх значно молодших за званням і віком підлеглих.
Отже, загальне право військовополоненого на захист від образ і цікавості публіки включає у себе нерозголошення особистості військовополоненого. Однак у разі наявності особистого бажання військовополоненого або значного суспільного інтересу розголошення його особистості не є порушенням статті 13 ЖК ІІІ, а відтак, і не може вважатися воєнним злочином. При цьому розголошення особистості військовополоненого шляхом розповсюдження матеріалів у ЗМІ, в тому числі в мережі Інтернет, має відбуватися із дотриманням інших вимог міжнародного гуманітарного права, зокрема щодо поваги до особистості та честі військовополоненого (стаття 14 ЖК ІІІ).
Наразі зміст матеріалів, які розповсюджуються про військовополонених Росії, стосується їхньої участі у бойових діях на території України та окремих аспектів проходження військової служби. Жодна особиста інформація щодо військовополоненого чи місця його тримання у полоні тощо не розголошується. Тобто дії України (як держави, що утримує в полоні російських військовослужбовців і, власне, відповідно до статті 14 ЖК ІІІ відповідає за поводження із ними) є такими, що відповідають вимогам міжнародного гуманітарного права.
