На початку війни не лише Росія, а й багато аналітиків очікували швидкої поразки України. Однак цього не сталося.
НВ публікує переклад статті The Economist про те, чому Україна має перемогти у війні і змінити систему безпеки в Європі.
Відмова Путіна від надій на швидку перемогу
Коли Володимир Путін наказав російським військам перетнути кордон з Україною, він був не єдиним, хто думав, що перемога буде швидкою. Багато західних аналітиків теж очікували, що столиця Київ впаде протягом 72 годин. Українська доблесть та винахідливість спростували ці припущення. Війна триває вже шостий тиждень, і сторона, яка розраховує на перемогу, — це не Росія, а Україна, і це буде перемога, яка перекроїть карту європейської безпеки.
У бесіді із The Economist у Києві 25 березня президент Володимир Зеленський пояснив, чому сила народу є секретом опору України та чому успіх у війні зміщується на користь його країни. «Ми віримо у перемогу. Це наш дім, наша земля, наша незалежність. Це просто питання часу», – заявив він.
Поле битви починає розповідати ту саму історію, що і президент. Після кількох тижнів, коли російський наступ було зупинено, українські сили розпочали контратаку. 29 березня Росія заявила, що фундаментально скоротить північну кампанію. Її відступ цілком може бути лише тактичним, але Росія, по суті, визнала, що зараз вона не може взяти Київ.
Що означає перемога для України
Проте великі території України залишаються під контролем Росії, зокрема смуга землі на південному узбережжі, яка, як тепер стверджують росіяни, завжди була в центрі їхньої уваги. Значна частина української армії в районі Донбасу вразлива для оточення. Ніхто не має недооцінювати російську вогневу міць. Навіть якщо її сили виснажені та деморалізовані, вони можуть окопатися. Перемога для України означає збереження своїх бригад на Донбасі в цілості та використання їх, щоб завадити Росії надійно утримувати окуповану територію.
Для цього, сказав нам Зеленський, Захід має запровадити жорсткіші санкції проти Росії та поставити більше зброї, включаючи літаки та танки. Санкції виснажують здатність Росії витримувати тривалу війну. Зброя допоможе Україні повернути територію. Але країни НАТО відмовляються надати йому те, чого він хоче. Зважаючи на те, що поставлено на карту як для Заходу, так і для України, це видає прикру помилку стратегічного бачення.Для України вирішальна перемога запобігатиме ще одному російському вторгненню. Чим переконливіше Україна зможе витісняти російську армію, тим більше вона матиме можливості чинити опір компромісам, які можуть отруїти мир. Перемога також стане найкращою основою для створення повоєнної демократичної держави, менш корумпованої олігархами та російським впливом.
Історичний шанс для Заходу
Переваги для Заходу були б майже такими ж великими. Україна могла б не лише оживити справу демократії, а й зміцнити європейську безпеку. За 300 років імперіалізму Росія неодноразово воювала у Європі. Іноді, як у випадку з Польщею та Фінляндією, вона була загарбником. В інших випадках, як з нацистською Німеччиною та наполеонівською Францією, вона наражалася на смертельну загрозу, і сама ставала жертвою агресії.
Сильна, демократична Україна завадила б експансіонізму Росії, бо її кордони були б у безпеці. У короткостроковій перспективі у Кремлі залишиться розлючений, переможений диктатор, але зрештою Росія, наслідуючи приклад України, швидше вирішить свої проблеми шляхом реформ всередині країни, ніж авантюрами за кордоном. Таким чином, НАТО став би менше виснажувати бюджет і дипломатію. Сполученим Штатам було б простіше займатися своїм зростаючим суперництвом із Китаєм.
На жаль, більшість Заходу, схоже, не бачить цього історичного шансу. Америка лідирує, як і повинна, навіть незважаючи на те, що наклала вето на відправку Україні літаків. Але Німеччина дотримується короткострокового погляду на санкції, врівноважуючи тиск своїх союзників та громадської думки збереженням своїх торговельних зв’язків із Росією, постачальником більшої частини її нафти та природного газу. Президент Франції Еммануель Макрон стверджує, що виступає від імені західних союзників, коли говорить, що постачання важких озброєнь, яких потребує Україна, перетворить їх на «учасників» (конфлікту – ред.)». Зеленський звинувачує такі країни або в недалекоглядності, або в боягузтві. Він правий.
Можливо, у Німеччині сумніваються, що Україна зможе залишити позаду своє пострадянське минуле. Це правда, що після того, як протести на Майдані встановили демократію у 2014 році, країна не змогла позбутися корупції та політичної інерції. А після обстрілу російською артилерією економіка України опиниться у руїнах. Однак ЄС може допомогти зробити так, щоб цього разу все було інакше, розпочавши роботу над членством України просто зараз. Не може бути більшого підтвердження основної місії ЄС зі встановлення миру на континенті, розореному війною.
Приведення управління України у відповідність до управління ЄС обов’язково буде тривалим і бюрократичним. Ризик полягає в тому, що Брюссель тягне Україну за собою, ніби Європа робить послугу, дозволити їй приєднатися. Натомість ЄС має гаряче вітати Україну, як вітали Східну Європу, коли вона позбулася радянського панування на початку 1990-х років. Це потребує щедрої допомоги для відновлення економіки, а також політичної підтримки та терпіння.
Ядерний «аргумент»
Інше побоювання належить Макрону: НАТО спровокує Росію. Від початку цієї війни, говорячи про «наслідки… такі, яких ви ніколи не бачили за всю свою історію», Путін натякнув, що втручання Заходу може призвести до застосування ядерної зброї. Тому Захід мудро дав зрозуміти, що НАТО не воюватиме проти російських військ, бо, якби вони це зробили, війна могла б вийти з-під контролю та призвести до катастрофічних наслідків.
Однак відступ перед путінською ядерною погрозою також пов’язаний із ризиком. Обмеження допомоги Україні сприятиме тому, щоб Росія нав’язала Зеленському нестабільний і, отже, тимчасовий мир. Це винагородить Путіна за його погрози, підготувавши наступний акт атомної агресії. Навпаки, потужніша зброя та санкції означали б зміну ступеня допомоги, але не її виду. А цього тижня, зіткнувшись з українським успіхом, Росія призупинила кампанію на півночі, замість того, щоб нагнітати обстановку. З усіх цих причин найкращим засобом стримування для НАТО є протидія завуальованій загрозі Путіна та чітка вказівка на те, що ядерне чи хімічне злодіяння призведе до повної ізоляції Росії.
Конфлікт непередбачуваний. Історія сповнена війн, які мали бути короткими, але затяглися на роки. Україна виграла першу фазу цієї просто тому, що вижила. Тепер треба просуватися вперед, тож Зеленському потрібна подвійна допомога Заходу. Було б жахливо, якби між поганим миром і хорошим стояла помилка в уявленнях у столицях Європи.
