17 березня, Калуш попрощався із загиблими від рук російських окупантів калушанами: 25-річним Володимиром Кушликом та 45-річним Ігорем Чошком.
Володимиру Кушлику було лише 25. Від початку повномасштабного вторгнення Росії він пішов добровольцем у 10-у гірсько-штурмову бригаду.
Обоє загинули 7 березня, проте про трагічну смерть стало відомо 14 березня.
Володимир Кушлик змалку брав активну участь у громадському житті міста. Був членом Спілки Католицької Молоді, Української Молоді – Христові, Молодого народного руху, Правого сектора.
Дівчина Володимира Ольга Фицик присвятила коханому пост у соціальній мережі:
“Сьогодні місяць, як тебе немає з нами..Місяць! Пам’ятаю, як літом 2020 ти поїхав в Польщу і через цей місяць, ми просто вмирали один за одним. Як діти. Але ми дуже сумували, шалено. Хоча ти був відносно не далеко. Тоді ми почали шукати вихід з ситуації, бо бути на відстані для нас було мукоюТи сказав, щоб я їхала до тебе. А я вагалася. Зашвидко. Надто швидко, щоб вже жити разом.Я подумала. День. Другий. Плюнула на всі страхи і довірилася тобіЗібрала речі. Ти пам’ятаєш? Я зібрала торби. Ні, мішки своїх речей, сіла в автобус одна одненька і перетнула кордонА пам’ятаєш, як я боялася і хвилювалася? А ти сказав «Не хвилюйся, ти робиш це заради нас і нашого майбутнього. Ти повинна бути сміливою»Я підійшла до стійки на кордоні. В Угорщині. Не знала, що говорити. Почала одне, закінчила іншим, панікувала і сміялася, як дурочкаМені вдарили печатку. Провірили багаж. Я стала біля автобуса. Заплела волосся. Подзвонила тобі і сказала «Кіць, я перетнула!»В мене трусилися руки і тремтів голос! Ти вже їхав на зустріч мені і такий радісний сказав «Слава Богу! Ще трішки і ми будемо разом»Такий приємний мандраж по тілу, мурашки, така щира посмішка на все обличчя. Ми проїхали ще багато кілометрів на зустріч. Коли я виходила і побачила тебе, я вже не боялася нічогоМи міцно обійнялися і сказали, що вже ніколи не відпустимо один одного так на довгоСьогодні місяць, як тебе немає з нами!Я обіцяла тобі триматися і трималася до останнього. З кожним днем я все більше і більше «здавалася»Я сумувала, заперечувала, потім хвилювалася, потім шалено злилася, прийняла факт, а тепер плачу.І я злилася не на тебе! Ні. Швидше, на несправедливістьЯ відчуваю, як здають мої нерви, а серце розривається на мільярд шматочківЯ більше не обійму тебе і не скажу, що не відпущу тебеЯ більше не скажу тобі, як сильно я тебе кохаю і те, що ти самий найкращий в цілому світіНе торкнуся твого обличчяА ти не посміхнешся у відповідьВічна слава тобі і пам’ять наш Герой! Спочивай з Богом”.
