У рідному домі у місті Мар’їнка родину Анни війна застала вдруге. У 2014 році українські військові змогли звільнити місто від окупантів. Але у 2022 Анні із сім’єю довелося покинути прифронтове містечко та переїхати на Івано-Франківщину.
Про те, як жили під обстрілами та як вдалося втекти на Івано-Франківщину, жінка розповіла кореспондентці Суспільного.
Мар’їнка розташована за кілька кілометрів від лінії розмежування. Анна каже, що до переїзду на Івано-Франківщину її сім’я мешкала у цьому місті.
“Ми увесь цей час жили вдома. Було страшно, але такого, як зараз, там не було ніколи”, — говорить жінка. День, коли у 2014 війна застала родину у рідному домі вперше, Анна пригадує так: “О 22:00 вимикається світло і “сиплються” гради. Ми виходимо, а там — все в тумані від диму. Те, що там відбувається зараз, — у разів 100-150 гірше. Якщо тоді місто зруйноване було приблизно на 15%, думаю, то зараз — на відсотків 80″, — каже Анна.
Зі слів жінки, зараз у Мар’їнці через обстріли зруйновані усі магазини, аптеки, освітні заклади та адмінбудівлі. Анна розповідає, що їхній будинок ще вцілів, але літня кухня, сарай та гараж — зруйновані. З усіх жителів вулиці у своєму домі досі живе лише один чоловік.
“Тим, хто залишився, — дуже важко. Там не купиш ні води, ні хліба. Води у місті вже місяць не було, бо там перебили все. Тільки є вода зі свердловин, а якщо світла немає, то і води немає”, — каже Анна.
Коли почалося повномасштабне вторгнення РФ в Україну, Анна була на восьмому місяці вагітності. За її словами, з 24 лютого родина Анни жила в підвалі місцевої поліклініки. Тоді, каже, крім них там була приблизно сотня людей, а щодня кількість охочих сховатися у безпечному місці збільшувалася.
“Їсти готували на “пічках-буржуйках”. Нам привезли вугілля, ми розпалювали вогонь. Гріли й воду, і готували суп для дітей, хтось варив картоплю, хтось — кашу, хтось — макарони”, — пригадує переселенка.
Та все-таки родина вирішила покинути рідне місто. У дорогу, каже Анна, збирала речі приблизно пів години, але між цим падала на підлогу та прикривала собою дитину під час обстрілів.
“Тільки-но рушили й стався такий вибух, що я от не знаю, як ми виїхали. Бо зараз там на дорозі — яма. Я не знаю, як люди зараз виїжджають звідти. З міста ми просто втікали. Ми гнали та їхали, порушуючи всі правила. Було страшно дуже і за себе, і за дитину насамперед. Я накривала її в авто”, — каже жінка.
На Івано-Франківщину родина приїхала наприкінці березня. Вони оселилися в будинку у селі Пійло Калуського району. За словами Анни, їхати саме сюди не планували, а втікали туди, де було спокійніше.
Зараз жінка стала на облік в місцеву жіночу консультацію та готується до пологів. На початку квітня до Анни приїхала свекруха Людмила. Її будинок 16 березня згорів після влучання снаряду. На щастя, вона з чоловіком у той час була в укритті поліклініки.
“Я навіть не взяла собі нічого переодягнутися, нічого там не залишилося, згоріло все. Нічого навіть на пам’ять не можна було взяти. Я думала, що хоч щось залишиться. Але усе згоріло. Я коли це дізналася… Не передати й не розказати. Куди тепер йти і де жити?” — запитує переселенка Людмила.
З її слів, із Мар’їнки вдалося виїхати завдяки поліцейським. Потім діставалася автобусом до Дніпра, а звідти — потягом на Івано-Франківщину. Жінка каже, що досі не може повірити, що вдалося втекти із майже зруйнованого міста. Зараз хвилюється лише за чоловіка, який досі там.
“Я так і не змогла його вмовити. Дуже хвилююся. Зв’язок із ним є, він — живий і перебуває в укритті. Туди ще привозять хліб, якщо є можливість, консерви, воду привозять. Для них теж стараються”, — додала Людмила.
