Валентина Ільченко до повномасштабного вторгнення Росії в Україну жила у Сєвєродонецьку. В Івано-Франківськ жінка приїхала в гості до доньки напередодні 24 лютого. Коли почалося бомбардування аеропорту у місті, зрозуміла, що почалася війна. Валентина не повернулася додому. У Сєвєродонецьку залишилися її чоловік, дім, робота. Проте в Івано-Франківську Валентина не сидить склавши руки та відкрила власну справу.
Про життя у Сєвєродонецьку та Івано-Франківську жінка розповіла кореспондентці Суспільного
Валентина понад 40 років жила і працювала у Сєвєродонецьку. За освітою – вихователька дитячого садочка. Але, коли в 90 роках почали закривати дошкільні заклади, багато людей залишилися без роботи. Щоб прогодувати родину, разом із чоловіком спочатку перепродували овочі й фрукти, а згодом – почали продавати одяг на ринку.
“Я казала, що не можу, бо ж працювала з дітьми, а це — інша історія. Але посиділи, подумали й спробували. Все вдалося. Але це була перша сходинка. Мені хотілося продавати якісніші та цікавіші речі, бо підлітки хотіли бути на піку моди, а на ринку це — не дуже можливо”, — пригадує жінка.
Тому з чоловіком орендували приміщення у Сєвєродонецьку і відкрили свій магазин. З часом налагодили співпрацю з постачальниками, з’явилися постійні покупці.
“Я знала всіх своїх клієнтів. Знала, кому що пропонувати. Одні хотіли щось яскраве. Інші – просте, без вишивки, без слів, без нічого”, — пригадує Валентина.
Щороку навесні й восени жінка їздила на виставку дитячих товарів у Київ.
Там вона знайомилася з виробниками та стежила за тенденціями. За кілька днів до повномасштабної війни купила квитки й 22 лютого приїхала на виставку.
“Цього року виставка була не дуже велика, мало було виробників. І я подумала, що одного дня мені вистачить. Все, що було потрібно, замовила. І в останній момент купила квитки до Івано-Франківська, бо старша донька запросила мене в гості”, — розповідає Валентина.
У доньки жінка планувала погостювати день та повернутися додому, тому взяла обмаль речей. Проте, як і більшість іванофранківців, вранці 24 лютого Валентина Ільченко прокинулася від вибухів.
“У нас вікна виходять на аеродром. Після першого вибуху я не зрозуміла, що сталося. Але після другого вже сусіди повиходили й зрозуміли, що почалася війна. Ми порадилися й вирішили, що я залишуся у Франківську. Перші тижні були такі дуже-дуже тяжкі. Тому що я тут, а там — чоловік, квартира, робота, там киця вдома теж залишилася, там — війна”, — каже Валентина.
За час перебування в Івано-Франківську жінка волонтерила, а згодом відкрила тут новий магазин підліткового одягу.
“Почали шукати приміщення, бо це ж все — гроші, яких немає. Телефонували своїм постачальникам, просили речі під реалізацію. От, наприклад, вішаки. Я жодного не купила. Вони йшли з усієї України — з Луцька, Хмельницького, Києва”, — каже Валентина.
Магазин працює вже декілька днів, постійних покупців ще немає. Але Валентина впевнена, що потрібен час. Про те, що їй доведеться ось так покинути свою домівку, жінка не могла уявити, однак тепер, каже Валентина Ільченко, вона “пише історію в новому місті та за нових обставин”.
