Українцям вдасться витіснити росіян із територій, які вони зараз захопили. На це є кілька причин, — пише американський філософ Френсіс Фукуяма у своїй колонці для americanpurpose.com
Ще 10 березня я опублікував статтю «Підготовка до поразки», в якій стверджував, що Росія, можливо, рухається до повної поразки у своїй війні в Україні. У той час це привернуло багато уваги, і багато людей думали, що я був дуже оптимістичний. Досі більшість цього передбачення підтвердилася. Фактично росіяни зазнали поразки у своїх спробах завоювати Київ і на початок квітня відступили з північної України.
Згодом вони різко скоротили свої стратегічні цілі, і війна перейшла в нову фазу на сході і півдні, де Москва прагнула захопити частини Луганської та Донецької областей, що залишилися, а також взяти під контроль зруйноване місто Маріуполь (неймовірно, але українські захисники ще досі тримаються там після більш ніж восьми тижнів війни).
Розхожа думка знову змінилася, дійшовши висновку, що на відкритішій місцевості південного сходу України росіяни впораються краще, ніж навколо Києва, оскільки вони призначили єдиного командувача театру воєнних дій і зосередили увагу на одному фронті, а не на чотирьох. Багато спостерігачів продовжують стверджувати, що обидві сторони рухаються до затяжного глухого кута, який може бути вирішений лише шляхом переговорів.
Я ж вважаю, що це не так, що українцям вдасться витіснити росіян із територій, які вони захопили. На це є кілька причин.
Росія просто не має живої сили або резервних військ
По-перше, Сполучені Штати та їхні союзники по НАТО, відповідаючи на прохання Володимира Зеленського про військову допомогу, зараз направляють в Україну набагато більшу кількість техніки, такої як артилерія дальньої дії, безпілотники та авіація, що зведе нанівець більшість переваг Росії у вогневій міці. Хоча ми не знаємо, якими були українські втрати на сьогодні, деякі припускають, що Київ, можливо, тепер фактично має паритет у бронетехніці, позбавляючи Москву переваги 3−1, яка зазвичай потрібна для успішного наступу.
Бойовий дух росіян, ймовірно, залишиться вкрай низьким. Підрозділи, виведені з півночі України, були кинуті назад у бій на Донбасі, не встигнувши відпочити та перегрупуватись. На сьогодні вони зазнали величезних втрат у живій силі та техніці і, мабуть, втратили ще пару генералів минулого тижня. Українці ще більше мотивовані на перемогу тепер, коли вони стали свідками звірств, здійснених росіянами на окупованих територіях.
Неясно, чи здатні росіяни діставати науку і швидко пристосовуватися до обставин, що змінилися. Зокрема, вони не навчилися ефективно координувати велику загальновійськову операцію і продовжують покладатися на грубу вогневу міць для просування вперед. Українці, навпаки, дуже добре передали повноваження підлеглим командним підрозділам, зберігши водночас загальний стратегічний контроль над своїми силами.
Росія просто не має живої сили або резервних військ, які вони могли б призвати, оскільки їхня армія на Донбасі повільно виснажується.
Що мене турбує, то це те, що деякі з моїх консервативних колег перейшли від нападок на адміністрацію Байдена за те, що вона недостатньо зробила для підтримки України до війни, до тверджень про те, що ми робимо занадто багато. Згідно з цією лінією, український успіх на сході приведе Путіна до ескалації за допомогою хімічної чи біологічної зброї або навіть застосування ядерного арсеналу. У цьому вони згодні з лівими пацифістами, які від самого початку використали аргумент Третьої світової війни, щоб застерегти від серйозної підтримки Україні.
Ніхто не повинен виключати можливість ескалації, коли потенційні ставки такі високі, як зараз. Один з аргументів проти безпольотної зони полягав у тому, що в цьому разі Сполучені Штати або НАТО безпосередньо атакуватимуть російські цілі на території Росії і перетнуть важливу червону межу.
Втім, я вважаю, що ескалація Росії та застосування нею зброї масового знищення (ЗМЗ) залишається малоймовірним результатом. Хімічна або ядерна зброя просто не врятує становище росіян, що погіршується, і спровокує ескалацію до набагато вищого рівня участі НАТО у війні. Навряд чи вони дадуть відповідь симетричним використанням ЗМЗ, але є багато варіантів того, як НАТО може вступити у війну зі звичайними озброєннями (наприклад, фактично встановивши безпольотну зону або завдавши удару по базах, на яких було створено ЗМЗ). І це теж могло б завдати величезної шкоди позиціям Росії. Якщо росіяни серйозно програють українцям, подумайте, що станеться, якщо країни НАТО втрутяться безпосередньо.
Політичні наслідки вирішальної поразки Росії ще не відчули у Європі. Віктор Орбан переміг на виборах зі значним відривом, як і Олександр Вучич у Сербії. Минулими вихідними Еммануелю Макрону вдалося перемогти Марін Ле Пен із пристойним відривом. Але багато спостерігачів зазначають, що більшість електорату в першому турі проголосували проти Макрона і що частка голосів Ле Пен збільшується з кожними виборами. Симпатії Дональда Трампа до Росії, які мені здаються відверто зрадницькими, схоже, не сильно нашкодили його становищу в Республіканській партії.
Проте війну в Україні ще не завершено. Якщо найближчими тижнями вона закінчиться вигнанням Росії з територій, які вона окупувала після 24 лютого, Путін зруйнує свою нову блискучу армію без будь-якої територіальної вигоди і приведе свою країну до ізоляції на рівні Північної Кореї. Невдача на цьому рівні зрештою матиме наслідки як для самої Росії, так і для всіх популістів, що вишикувалися за ним.
Проте боротьба України не закінчиться разом із цією поразкою Росії. Економічну блокаду чорноморських портів України має бути знято, якщо ця країна хоче мати життєздатне економічне майбутнє. НАТО треба звернути увагу на відкриття українських портів і захист мирного проходу в цю країну та з неї. Це було б тільки початком масштабних зусиль для відновлення, які так необхідні.
Але тут є можливість. До війни найбільшою слабкістю України було панування олігархів у її економіці та політичній системі. Внутрішній баланс сил різко змінився з початку вторгнення, коли олігархи першими тікають із країни. Рінат Ахметов, олігарх із Донбасу, чия колишня Партія регіонів претендувала на те, щоб представляти інтереси російськомовних на сході України, став свідком того, як його сталеливарний завод Азовсталь розбомбили та окупували у героїчному останньому бою з російськими окупантами. З’явиться чудова нагода зміцнити українську національну ідентичність навколо нового набору символів і балансів сил, а також подолати корумповану спадщину країни, яка існувала до 24 лютого 2022 року.
Переклад НВ
Вперше надруковано на americanpurpose.com
