Незабаром гурт Kalush Orchestra виступить на конкурсі Євробачення від України з піснею Stefania. Засновник гурту Олег Псюк походить із міста Калуш Івано-Франківської області. У проєкті музиканти поєднують реп та українські фольклорні мотиви. Відтак, для виступу на Євробаченні гурт обрав автентичні гуцульські вбрання, поєднавши їх із сучасними елементами, пише Суспільне.
Проте, коли оголосили, що для виступу гурту взяли кептар і сердак із колекції Роксоляни Шимчук, з’явилася критика такого вибору. Зокрема, Катерина Дудка написала, що це – “нищення спадщини”. Пізніше до критики долучився Остап Українець, чий пост зібрав сотні коментарів і репостів.
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=5236605739733211&id=100001515094776
За словами критиків, для виступу гурту на Євробаченні мали би виготовити копії автентичних костюмів, щоби не псувати антикваріатні речі. Проте Роксоляна Шимчук розповіла, що через нестачу часу для виготовлення копій вирішили взяти декілька експонатів із її колекції, а саме кептар для Олега Псюка та сердак для Тимофія Музичука.
“Культурна апропріація в цьому контексті – це також стан, коли представники інших народів використовують певні атрибути чи елементи чужої культури без заглиблення в деталі, наприклад, якщо хтось носить українську вишиту сорочку з сучасним одягом, стверджуючи, що це саме традиційна сорочка, а не сучасна блуза з традиційним кроєм чи візерунком. Бо контекст сорочки – це також географічна атрибуція і решта строю, тобто щонайменше поясний одяг і пояс”, – розповіла для Суспільне Культура Катерина Дудка, яка останніх шість років цікавиться автентичним одягом.
На її думку, від такого використання автентичних речей українська культура нічого не набуває, а тільки втрачає.
“Знайомити з національним одягом можна без його одягання на людей. Є досвіди Естонії, Литви, Норвегії, на які треба взоруватися, є, зрештою, виставки з манекенами, освітні та розважальні відео з коментарями дослідників і аматорів. А демонструвати, що українці дозволяють собі носити музейні речі, – це давати зелене світло для всіх, хто хоче купити старовинну річ з України, і всіх, хто хоче її продати”, – каже Катерина.
Суспільне Культура також поговорило з колекціонеркою Уляною Явною. У постах Остапа Українця й Катерини Дудки було занепокоєння, що таке використання автентичних речей запустить тренд на перекуповування українського антикваріату.
Уляна Явна не погоджується з цим: “Такого кептаря щоб купити, а тим більше перепродати купі іноземців за кордон – за десять років не бачила. Вони є в одиничних екземплярах у приватних збірках і все. Кептареві ніц не буде, це власність Роксоляни, вона його купила за свої гроші і несе за нього відповідальність і точно не зацікавлена в його знищенні, а вказувати, що вона має робити з приватними речима – це якийсь тоталітаризм і комунізм, як на мене”.
Катерина Дудка додає: “Якщо речі перебувають у фонді музею чи в великій приватній колекції, яка назвалась колекцією – то опікуни цих речей повинні дбати про них як про музейні, бо вони є матеріальною культурною спадщиною українського народу, – тобто, зокрема, не допускати носіння. Якщо речі є родовою власністю, це складніше питання, на яке кожен має собі відповісти сам. Для мене важливо зберегти мої родові речі, тому я їх не ношу, а зберігаю, і я дбаю, щоб вони не згнили, не зацвіли і міль не з’їла”.
Етнографка, дизайнерка та колекціонерка давнього одягу Роксоляна Шимчук пояснює, що більша частина костюмів для виступу – це копії речей початку ХХ століття. Оскільки гурт Kalush Orchestra був у промоційному турі, одяг готували без примірок. Образами всього гурту займався стиліст Назар Дідик, Роксоляна Шимчук опікувалася саме образами Олега та Тимофія. З вимог гурту була тільки одна – мала залишитися рожева панама Олега, оскільки це символ гурту.
Катерина Дудка вважає, що носіння автентичної речі без контексту не популяризує її, а тільки знищує: “Так звана “популяризація” – дуже ефемерне явище, яким люблять прикривати недостатню роботу для відтворення. Для популяризації, під якою буде якийсь ґрунт, потрібне детальне дослідження, бо інтерес до речей викликає запитання про самі речі та обставини їх створення. Але без артефактів та записів ці обставини і деталі визначити неможливо. Носіння автентичної речі на собі додає тільки до присутності автентичної речі в публічному просторі, але нічого не додає до дослідження”.
Уперше команда Kalush Orchestra звернулася до Роксоляни Шимчук 1 квітня, поки погоджували кошторис, починалася підготовка до Великодня – галерея мала багато замовлень. Зробити копії вдалося так швидко, тому що були заготовки для череса й верховинських сорочок. Гурт повернувся на день із туру й тоді все швидко підігнали під хлопців.
Роксоляна зазвичай не погоджується на такі темпи роботи, але тут відіграло те, що в Україні війна, тому країну необхідно представити гідно. Також колекціонерці подобається творчість гурту.
Ба більше, вона також вважає, що автентичні речі мають зберігатися в музеях та приватних колекціях. Початково для виступу мали взяти кептар іншого майстра, виготовлений для виступу, але він не підійшов продюсеру, Олегові та команді, яка працювала над образами. Варто зважати, що Євробачення також має свої вимоги щодо образів виконавців – вони не можуть радикально відрізнятися від тих, що були під час Нацвідбору. Відтак кептар не можна було замінити іншим верхнім одягом.
“Зазвичай не даю такі речі, тим паче для виїздів. Я не була в захваті від цієї ідеї, але ми підібрали їм два кептарі з моєї колекції. Олег пообіцяв, що він його берегтиме й кептар не постраждає, оскільки одягатиметься на сорочку. Ще невідомо, який саме кептар буде у фіналі”, – розповіла Роксоляна.
Насамкінець Катерина Дудка пояснила, чому вважає необхідним збереження кожної речі: “На перший погляд і для широкого загалу справді мало має значення, чи буде збережена з якогось села одна сорочка, чи триста. Хоча є села, з яких насправді не збережено жодної. А для дослідників має значення кожна річ, це дозволяє вузькоспеціалізовано вивчити, наприклад, крій, способи пришивання манжета чи коміра, чи способи крутки нитки. Розумію, що це може видатись надто вузькопрофільним, але це і є наука”.
Уляна Явна вважає, що в цих костюмах немає нічого страшного: “Єдиний ворог того кептаря – це міль і хіба попасти під зливу. Щоби йому щось сталося від того, що на пару годин його одягнуть – то це фантастика. А так цю річ побачать справді багато людей, може, надихне дизайнерів. Бо вони її побачать! А так би й не знали, а якби Роксоляна колись його не купила у свою збірку і не берегла, то його в селі найімовірніше спалили б або десь закинули в коморі на поталу молі”.
Також Роксоляна Шимчук вірить, що цьогоріч Україна переможе в конкурсі: “Мені буде приємно, що в колекції буде не просто шедевр народного мистецтва, але й шедевр, у якому виграли Євробачення під час війни”.
