На користь Путіна зафіксувати ситуацію, що склалася сьогодні на фронті, відкусивши в нас те, на що є ще сили, та закріпити цю лінію зіткнення як позицію на переговорах. І вести переговори вже на тому, мовляв, що ми війська відводимо, але Донбас і Херсон — наші, і на цьому закінчуємо, пише Правда.іф з посиланням на НВ.
Для України це означає, по-перше, заморожений конфлікт ще в найгіршому стані, ніж він був до 24 лютого. А по-друге, можливість розморожування цього конфлікту будь-якої миті. Тобто це ми підписуємо собі капітуляцію. І на такі умови Україна піти не може, звісно. Про це вже заявляли і в Офісі президента, і голова МЗС Дмитро Кулеба, і багато інших про це говорили. І правильно говорили: єдиною підставою для переговорів є відведення ЗС РФ на кордони станом не те, що до початку війни 2022 року, а станом до 2011 року — до укладення Харківських угод. Тобто без базування Чорноморського флоту в Криму. Його там бути, в принципі, не може. Ба більше, після звільнення всіх наших територій, включно з Кримом, ми можемо розглянути можливість про надання півострову широкої автономії. Вважаю, це буде справедливо.
На дипломатичному фронті спостерігається зараз гострота. Ми вже бачимо виступ Італії зі своїми чотирма пунктами мирних переговорів із Росією (де міститься те, про що я вище сказав), намагання Макрона зберегти обличчя Путіну. Це яке обличчя? У цьому обличчі відображаються всі ті злочини, які скоювала російська армія. Тобто, це обличчя вбивці, ґвалтівника, злодія, мародера. Макрон це обличчя хоче зберегти? Заради Бога, вперед. Прозвучала заява канцлера Німеччини Олафа Шольца про те, що після укладення мирної угоди між Росією та Україною (чітко не кажучи, на яких умовах), можна з Росії вже починати знімати санкції.
Всі ці розмови ведуться з розрахунку отримання якихось бонусів від Росії за збереження її обличчя, звичайно. Бонусів на російському ринку. Тому на Україну тиснуть з боку цих політиків. Ба більше, в американському виданні Politico ми бачили щось на кшталт таких заяв про необхідність збереження обличчя Путіна. Але в принципі, і американський істеблішмент, і більшість країн Європи, а особливо їхня громадськість, то вона здебільшого налаштована проукраїнськи.
Тому нашим дипломатам надалі слід акцентувати на цій складовій — щоб європейська громадськість тиснула на своїх політиків. Ми бачимо на прикладі тієї ж Німеччини, що це дає свої плоди. Шольц опинився у жорсткій облозі і щодо своєї політики, і щодо свого патрона — Герхарда Шредера, якого намагається відмазати. Таке загострення на дипломатичному фронті є для нас викликом. У межах цієї дипломатичної боротьби визначатиметься не лише майбутнє України, але і європейського континенту, а також системи безпеки — глобальної та регіональної.
Проте основа усієї дипломатії зараз пишеться на фронті. Україна веде боротьбу на фронті, здобуває перемоги, і здобуде остаточну перемогу. Це є основою. А шанси Росії продавити свої умови на дипломатичному фронті такі самі, як на воєнному. Крім слабкої підтримки з боку «бонусошукачів», жодних підстав для того, щоб здобути там перемогу, у Путіна немає. Він зараз перебуває практично у повній ізоляції, і навіть Китай йому не допоможе.
Зараз сам Китай розглядає дві основні опції. Перша — якщо збереження життєздатної Росії, то в дуже ослабленому стані, але достатньому, щоб дратувати США. Друга — плюнути на все це і погодитися на розчленування Росії, отримавши свій великий шматок у вигляді Далекого Сходу, Сибіру та Примор’я.
У цьому випадку, звісно, буде знищено весь ядерний потенціал Росії, а Китай залишиться другою у світі ядерною державою, нарівні зі США. І вже на рівних розпочне переговори про скорочення ядерних озброєнь. Питання в тому — чи погодяться на це самі США та їхні союзники за Тихоокеанським договором. Маючи потужного економічного суперника, отримати її досить потужного контрвізаві в межах переговорів про ядерне озброєння — тут треба дивитися. Я не думаю, що США готові на це. Але Китай цього напевно хотів би. Тобто і з боку Китаю Росія не отримає тієї підтримки.
Тим паче, за останніми даними, Китай уже на 98% обмежив постачання туди технологічної продукції. Тобто для Росії — це все, це вже дно. А в Україні зараз народжується, якщо не нова, то практично оновлена нація. Але пологів без болю немає.
