Завдання Україною ударів по військових об’єктах на території країни-агресора Росії може мати серйозні юридичні наслідки. Кремль може трактувати це як загрозу суверенітету або як вступ Заходу у відкрите протистояння з РФ і мобілізувати всі наявні сили та засоби, зокрема й ядерні. Для України цей крок є неприйнятним.
Військові успіхи ворога на українському фронті дуже сумнівні. Так, дата взяття Сєвєродонецька переносилася тричі, але повного контролю над українським містом так і не вдалося встановити. ЗСУ отримують масштабну військову допомогу союзників, яка дозволить перейти у стратегічний наступ на Херсонському та Запорізькому напрямках і створити умови для оточення ворога.
Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL висловив керівник Служби зовнішньої розвідки України у 2005–2010 роках, генерал армії Микола Маломуж.
– США нададуть Україні реактивні системи залпового вогню. У зв’язку з цим активно обговорюється питання: чи дістануть вони до території РФ і чи слід Україні застосовувати їх по цілях на стороні ворога? Президент Зеленський уже заявив про те, що Україна не має наміру йти таким шляхом. Але це політична заява. А що говорить про це військова наука та історія попередніх воєн? Наскільки доцільно завдавати ударів по території ворога?
– Насамперед потрібно готуватися до можливих атак ворога, до його наступальних операцій, зокрема й використовуючи дані розвідки – і нашої, і союзників. Росія має кілька планів окупації України – через економіку, політичний і військовий. І нам потрібно бути готовими до будь-якого з них.
З погляду військової науки ми маємо створювати системи оборони, передусім у Луганській та Донецькій областях. Ворог поставив перед собою завдання захопити насамперед усю Луганську область, Сєвєродонецьк, потім Лисичанськ, Бахмут, а далі Донецьку область. Силовикам поставлено конкретні завдання.
Таким чином, ми розуміємо, які об’єкти зараз є найважливішими для оборони та захисту, та створюємо умови для цього захисту, а також для завдання контрударів. Найефективніша система – це концентрація сил та засобів у напрямку головного удару та підготовка спеціальних сил, які можуть діяти з флангів та з тилів.
Тут дуже важливим є юридичний аспект. Реальна війна йде, але Росія кваліфікує її як спеціальну операцію. Якщо завдаються удари по території РФ, це вже трактуватиметься як реальна війна, посягання на суверенітет Росії. Відповідно, Росія отримує юридичні підстави для того, щоб оголосити війну Україні.
– Але це теж політичне рішення.
– У цій ситуації – не тільки. Це спричинить загальну мобілізацію і концентрацію сил і засобів, включаючи ядерні на ураження противника. Більшість засобів застосовується і зараз, але в такому разі це буде масово – концентрується ракетна техніка та бронетехніка всієї країни. І війна перетворюється на складнішу важку війну.
Наразі де-юре Росія – агресор, вони нападають, а ми захищаємо свою країну. Відповідно, ми вищі у моральному сенсі, а це найважливіший фактор, це понад 50% успіху у справі визволення країни. Росіяни розуміють, що їхні дії неправомірні, що це порушення всіх принципів ведення війни.
Але якщо Україна завдає удару по Росії, починає працювати інша концепція – що нібито виникає загроза з боку Заходу. Адже вони вважають Україну знаряддям Заходу. Це призведе до концентрації всіх ресурсів.
На мою думку, завдати ударів по комунікаціях, складах, колонах на території Росії було б дуже вигідно, але це привід до великої війни.
Саме тому США дуже обережні щодо постачання озброєнь Україні. Вони надають тільки ті засоби, які не уражатимуть об’єкти на території РФ, тому що розуміють, що в іншому разі в Росії з’явиться привід для розгортання глобальної конфронтації, зокрема ядерної. Це передбачено воєнними концепціями і США, і Росії.
Джонсон також заявив про те, що Велика Британія готова надавати Україні озброєння, яке не діставатиме до території Росії.
Це навіть не політичне питання. Це реальне конкретне питання можливого сценарію подальших бойових дій, і політичних наслідків, і реальних жертв.
– Логіка тут цілком зрозуміла. Питання щодо останніх подій. Ми бачимо, як ворог намагається повністю взяти під контроль Сєвєродонецьк. Якщо місто буде взято, що далі? Які напрямки є важливими для ворога? Який ваш прогноз щодо Херсонської області, де йде контрнаступ?
– Я вважаю, що ми повинні були більш ефективно підготуватися до дій ворога на Сєвєродонецькому напрямку, на Донеччині. Була розвідінформація про те, що мета Путіна – захопити Сєвєродонецьк, а потім Донецьку область та вийти на адміністративні кордони двох областей.
Чому так? Тому що було велике розпорошення сил. Херсонська, Харківська, Запорізька, Донецька, Луганська область, потрібно було тримати сили в районі Одеси і навіть у Білорусі. Тому ворог перейшов до нової тактики – сконцентрувати основні сили на Луганському та Донецькому напрямах, перейти річку Сіверський Донець, захопити Лисичанськ, Бахмут, перейти до Донецька. Наступний етап – це, звичайно, південь, пробивання коридору.
Але успіхи ворога сумнівні. Він постійно переносить терміни. Спочатку було поставлено завдання взяти Сєвєродонецьк до 9 травня, потім 25 травня, потім 1 червня. Але й сьогодні, 9 червня, Сєвєродонецьк не під контролем Росії. І це незважаючи на концентрацію всіх сил та засобів – ракетних, бронетанкових, а тим більше живої сили. Крім того, ворог зазнає величезних втрат.
Великих резервів у Росії немає. Мобілізація, що пройшла у різних регіонах РФ, і в “ДНР”, “ЛНР”, і в Криму дала близько 40 тисяч. Для такого великого театру бойових дій це дуже мало, тим більше, що здебільшого це невмотивовані та ненавчені бійці.
Наші війська зараз діють дуже правильно. Крім того, що ми захищаємося у Сєвєродонецьку, паралельно ми мали б більш ефективно підготуватися на інших напрямках і вести вже не тактичний наступ, а стратегічний на Херсон, Запоріжжя та вибивати їх звідти, щоб пробити коридори до моря та створити умови для оточення. Тоді їм буде вже не до Сєвєродонецька.
Використовуючи новітню техніку, яка надходить у ці дні та тижні в Україну, ми зможемо завдавати ударів не тільки для ураження оборонних засобів, наприклад, у зонах оборони – Запорізькій, Херсонській, але й просто щоб обходити їх. Тоді не треба буде штурмувати ані Херсон, ані Мелітополь, ані інші міста, бо, опинившись в оточенні, ворог буде тікати.
У цій ситуації нам потрібно діяти дуже гнучко та багатопланово, щоб і на інших ділянках завдавати потужних ударів і послаблювати позиції ворога, зокрема й у Луганській та Донецькій областях.
– Як ви оцінюєте небезпеку великого наступу з півночі? Ми бачимо дії російських військ та Білорусі на тому напрямку.
– Я думаю, що Лукашенко розуміє, що ситуація дуже складна і невиграшна для Росії. Він намагається маневрувати, надаючи РФ свої бази та аеродроми. Це також тактика відтягування сил та засобів України на цей напрямок.
Але ми маємо оперативну інформацію про те, що білоруські військові переважно не хочуть воювати в Україні. Є низка підрозділів у Білорусі, кілька бригад, які дуже чітко орієнтовані на російські спецслужби. Вони можуть діяти тактично, але перспектив вони не будуть мати.
Якщо ми говоримо про системний наступ усієї Білорусі, це малоймовірно. Тому що Лукашенко боїться наслідків для себе – юридичних та політичних. Є також небезпека масових виступів і білоруських військових, і громадян проти самого Лукашенка. Цей режим може впасти.
Тим не менш, він демонструє відданість Путіну та відтягує українські війська, які не можуть бути використані на донецькому, луганському чи південному напрямку.
