Після трьох місяців війни брак артилерійських боєприпасів та артилерії гостро відчувається як на російській, так і на українській стороні
Після трьох місяців війни брак артилерійських боєприпасів та артилерії калібру 122 мм гостро відчувається не лише на російській, а й тепер і на українській стороні. З російського боку цей брак став сильно відчуватися вже минулого місяця, і настільки, що кілька артилерійських підрозділів сепаратистів не діють уже кілька тижнів. Армія РФ поспішає переозброїти їх на старі Д-20 калібру 152 мм, але вони часто дають осічки: який сюрприз, враховуючи, що і гарматам, і снарядам до них по 40+ років.
Втім, Україні критично не вистачало артилерійських боєприпасів ще до війни. Термінові закупівлі (наприклад, із Болгарії) лише частково розв’язали проблему: «всі» (читайте: всі можливі уряди, пов’язані з НАТО, та інші інстанції) прагнули закупити більше, починаючи з 24 лютого, але після трьох місяців війни майже не залишилося що постачати.
На жаль, це зробить постачання 155-мм артилерійських боєприпасів в Україну ще серйознішою проблемою. Принаймні їх «легше дістати» — навіть якщо вони набагато дорожчі — оскільки багато хто їх виробляють: щоправда, не так багато в США та ЄС, скільки на всьому шляху від Чилі, через Південну Африку, до Сінгапуру, Японії та Австралії…
Після того, як Київ і Варшава підписали контракт на постачання самохідних гаубиць Krab калібру 155 мм, з’явилася маса повідомлень про те, що українці вже використовують «багато крабів». Справді, навіть росіяни почали заявляти про їх знищення. Насправді з приблизно 54 доправлених натепер лише один батальйон досяг лінії фронту, а те, що росіяниі називали «знищеними крабами», були старими 2С1 «Гвоздиками».
Повітря
8 червня представники Keystone Cops (так автор називає Міноборони Росії — НВ) заявили, що завдали удару по військовій базі в Житомирській області, яку «використовують для навчання іноземних найманців», а їхні «високоточні ракети» знищили один зенітно-ракетний комплекс «Оса» АКМ (SA-8) у районі Роздолівки. Зважаючи на все, того дня вони виставили чимало «Іскандерів» для завдавання ударів по об’єктах вздовж лінії фронту, так само як і в Слов’янську, і в Сєвєродонецьку.
9 червня українці заявили, що один з їхніх перехоплювачів збив російську ракету, що летить, над Роменським районом Сумської області (було опубліковано фотографії уламків ракети, тому я вважаю це «підтвердженим»).
Проти ночі 10 червня ПКС Ту-22М-3 обстріляли з Х-22 Харків, Дніпро, можливо, навіть Кривий Ріг. Keystone Cops заявили, що завдали удару по аеропорту Дніпра і знищили «техніку українських ВПС». Ще один такий удар мав знищити «виробничі потужності підприємства з відновлення озброєння та військової техніки ЗСУ» у Харкові. Чи зробили вони щось подібне насправді, неясно: місцева українська влада повідомляє «тільки» про поранених серед мирних жителів, а один із заводів у Дніпрі загорівся з інших причин, а не через удари російської авіації.
10 червня представники Keystone Cops заявили, що перехопили та збили чотири балістичні ракети «Точка-У», випущені Україною, зокрема над Донецьком. Ба більше, сепаратисти взагалі скаржаться на «безладні українські обстріли мирних жителів» у Донецьку: ну, насправді українці там б’ють по цілком конкретних цілях, як-от стадіон у Стаханові, який використовували як базу «Вагнера». Повідомляють, що були численні жертви (за деякими даними, до 250−300 осіб).
Іще, останніми днями ПКС заявили про збиті три літаки ВПС України (які, нагадаю, були «цілком знищені» ще в березні-квітні): 1 Су-25 під Мазанівкою 8 червня, 1 Су-25 під Довгеньким у Харківській області та 1 МіГ-29 під Інгульцем у Дніпропетровській області, 9 червня. Як завжди, нічого на підтримку таких заяв опубліковано не було. Але нічого: винищувачі-бомбардувальники ПКС «уразили» 46 «районів зосередження живої сили та техніки» ЗСУ, знищивши 150 осіб і знищивши 6 танків.
Мені подобається, коли офіційний представник Міноборони РФ Ігор Конашенков знає рахунок, начебто грає у відеогру.
Битва за Донбас
Харків. Ну, що б росіяни не атакували і не захопили там на початку цього тижня, принаймні це було повернуто назад — якщо взагалі коли-небудь було захоплено. Навпаки, це українці тим часом просуваються на північ по обидва боки Веселого до кордону з Росією. Ба більше, українці зберегли — можливо, навіть трохи розширили — контрольований ними район навколо Тернової, а їхній плацдарм на схід від Старого Салтова тримається міцно (хоча в останньому немає нічого дивного: у росіян є лише пошарпана БТГ 27-ї окремої гвардійської мотострілецької бригади).
З’ясувалося, що Довгеньке таки залишається під контролем України. Натомість останні чотири дні повідомляли про важкі бої з боку Богородичного, яке, схоже, перебуває під сильним артилерійським обстрілом росіян. «Однак», здається, війська Жидка не можуть зробити більше в цьому районі. Справді, за кілька кілометрів на схід та на південь від Святогірська РФА мали взяти Тетянівку на південній стороні Сіверського Дінця ще 8 червня, але навіть цю атаку, схоже, було відбито.
Інакше кажучи, поки російський наступ застопорився — мабуть, через великі втрати. Українські рубежі тримаються стійко і біля Райгородка: проте евакуацію населення Слов’янська було розпочато, оскільки місто перебуває під постійними ракетними та артилерійськими обстрілами.
Сєвєродонецьк. Незважаючи на українські заяви про «величезну хвилю» українських атак, і попри повідомлення Заходу про те, що росіяни «відкидають» українців від того, що вони захопили після їхньої контратаки 3 червня, битва там рухається туди-сюди: навіть росіяни, (які контратакували свіжими силами сепаратистів з «ЛНР»), тим часом — неохоче — визнають, що не контролюють місто. Останні два дні українці заявляли, що пішли назад у промзону.
Проте навіть росіяни повідомляють, що контролюють «лише» північно-східну частину міста і (поки?) не повернули села на південь від нього (наприклад, Метьолкіне та Боровське).
Висновок: імовірно, жодна зі сторін не контролює центр Сєвєродонецька, що, враховуючи описи залучених українських військ, не дивно: місто тим часом перебуває під безперервним і запеклим вогнем російської артилерії та безперервними авіаударами (які, зважаючи на все, починають справляти ще більше враження на західних спостерігачів)…
Те саме справедливо і для східного Лисичанська.
Загалом ситуація у Сєвєродонецьку, поза сумнівом, залишається критичною, тим паче, що немає кінця повідомленням про брак артилерійських боєприпасів для найближчих українських артилерійських частин. Через це необхідно постійно наголошувати: ситуація вздовж дороги Т1302 на південь є вирішальною для майбутнього.
Попасна дуга. Дорога Т1302 благополучно залишається в руках українців. Справді, схоже, що росіяни припинили намагатися просуватися в цьому напрямку і натомість зосередилися на просуванні у північно-східному та південному напрямках за останні 2−3 дні. Основною метою стала Тошківка, яку росіяни атакували, бо це могло дозволити їм оточити Гірське та Золоте, які ще досі утримувала Українська територіальна оборона. Росіяни, схоже, захопили більшу частину Тошківки 6 та 7 червня, а потім рушили на захід: одну атаку було відбито 8 червня, а іншу — 9 червня. З іншого боку, РФА та сепаратистам, здається, вдалося витіснити українців із Комишувахи (це досягнення так відзначається в російських соціальних мережах, ніби вони завоювали Харків…).
Південь
Контратака 7-ї дивізії ВДВ на українському плацдармі в Давидовому Броді повернула частину цього села, але решту було відбито, і українці, нарешті, повідомляють про наступ у південному та південно-східному напрямку… або, принаймні, їхні війська перебувають у Брускинському та Костромці, плюс у процесі звільнення (те, що залишилося) Давидового Броду.
Що ще важливіше, після повідомлення 28-ї бригади та місцевого підрозділу ПТ про успішну контрбатарейну операцію в районі Херсонщини, з 9 червня надходять повідомлення про початок українцями великого контрнаступу по всій лінії фронту в районі Херсону. Перші повідомлення вказують на визволення понад 20 сіл. Основні атаки, мабуть, були спрямовані на південь від Миколаївки (звільнено) у бік Іванівки, від Зарічного (також звільнено) до Архангельського та на південь від Благодатного (звільнено). Втім, є багато повідомлень про «поліпшене виживання російської артилерії», про «жорсткі засоби радіоелектронної боротьби, що перешкоджають діям українських БПЛА», про «ефективний контрбатарейний вогонь», а також про те, що вони «перешкоджають просуванню українських військ».
Навпаки, Keystone Сops у Москві (так автор називає Міноборони Росії — НВ) базікають про те, що їхній 49-й CAA зазнає запеклих атак майже на всій довжині їхньої лінії фронту. Це, мабуть, неважливо, і тому вони повідомляють лише про якусь власну атаку на Олександрівку на південь від Херсону: виходить, що півострів ще досі перебуває під контролем України.
Нарешті, ситуація в Запорізькій області незрозуміла: за оцінками західної розвідки, активність там «дуже обмежена». Проте українці повідомляють, що РФА залишила численні передові позиції і навіть відступила на кілька пунктів. Справді, є повідомлення про просування українців на 5−10 кілометрів у кількох напрямках. Просто: ніхто не скаже, де саме, і не надасть жодних доказів на користь тієї чи іншої версії.
Це на сьогодні все — і зважайте: цілком можливо, що ще зарано про це говорити, але насправді моє загальне враження таке: маятник (вже) розгойдується…
Переклад НВ
Текст опубліковано з дозволу автора. Вперше надруковано на medium.com
