Фельдшерка Олена Гусєва пропрацювала на швидкій в донецькій Авдіївці все своє життя. Для неї клятва Гіппократа – це не просто слова.
Попри небезпеку і постійні обстріли жінка їздила на виклики, аби не залишати земляків без медичної допомоги. Вона пережила важке поранення, і нині починає життя заново на Прикарпатті. Але що залишилось незмінним – так це білий халат, йдеться у сюжеті Подробиць.
Франківська бригада екстреної допомоги прямує на виклик. Фельдшерка Олена Павлівна в колективі – новенька, працює другий місяць. Хоча загалом на «швидкій» – вже тридцять три роки. І всі – на швидкій в Авдіївці. Залишити рідне місто та улюблену роботу її, як і ще мільйони українців, змусили російські окупанти.
Олена Гусєва, фельдшер екстреної медичної допомоги:
Був просто ад. Горіли дома, були дуже сильні обстріли. Много людей загинуло.
Війна в її рідне місто прийшла ще вісім років тому. В 2015-му через потужні обстріли «швидка» тоді вперше закрилась на два тижні. У приміщенні не було світла, тепла, і навіть шибок у вікнах. І це в той час, коли на вулиці лютував січень. Багато медиків – виїхали, але вона і ще з декількома залишилась. Та продовжувала їздити на виклики.
Зібралися всі, хто залишився в місті. Плівкою позабивали вікна, буржуйка у нас була. Ми опалювали одну кімнату на швидкій. І ми із завідувачем Олександром Вікторовичем ми працювали: він сутки, я сутки. Зарплату нам не платити декілька місяців.
Олена Павлівна каже: мабуть, у неї клятва Гіппократа взяла верх над страхом.
Було жалко людей оставляти там без швидкої. Потребували люди, і поранені були.
Не збиралася їхати і цього разу. Але з кожним днем в місті ставало все «спекотніше». Авдіївка перетворилася на одну з найгарячіших точок в Донецькій області. Двадцятого березня було її останнє чергування. А вже наступного дня – ворожий снаряд розірвався в кількох метрах від неї.
Я прийшла зі зміни додому і під вікнами снаряд розірвався. Мене оглушило, я нічого не чула. Вискочила в коридор і там була, поки не притих обстріл.
Олена Павлівна отримала серйозну контузію та струс мозку. Тоді родина і наважилися на еваукацію. У Франківську жінка більше місяця пролежала в лікарні. Відчувши себе краще, вирішила повернутися до роботи.
Я не можу не працювати. Я все життя своє пропрацювала. Підʼїхала сюди на центр, до директора пішла. І взяли мене на роботу. Я зараз на 4 підстанції працюю у Франківську. Яка у нас там була робота на швидкій, така і тут. Хворі такі ж.
Мирон Матейко, керівник обласного центру екстреної медичної допомоги Івано-Франківської обласної ради:
Я зараз спілкуюся з керівниками центрами екстреної допомоги по цілій Україні, ми створили свій чат і ми один одного розуміємо.. Якщо наш колега приїхав сюди, це обовʼязок керівника допомогти.
Олена Павлівна – не єдина, хто знайшов роботу в клінічному центрі. За час війни тут працевлаштували і ще десять медиків-переселенців. З яких троє вже повернулися додому. Пані Олена до Авдіївки поки не поїде… Фронтове місто – практично зруйноване. Розбомбили окупанти і будівлю «швидкої».
Олена Павлівна Гусєва, фельдшер екстреної медичної допомоги:
Швидка не працює. Там немає автомобілів. Попав снаряд біля крильця, і упав снаряд у кришу. Там іменно, де наша швидка була в том зданіє. Порозбивано там все.
Порожньо нині і на вулицях Авдіївки…. Всі, хто міг, давно виїхали … Із майже сорока тисяч населення – залишились менше трьох тисяч.
