В одну Дуду: чому президент Польщі також проти "бандерівців"?

Слід зазначити, що до подібних новацій неоднозначно поставилися навіть у самій Польщі. А про решту світу годі й говорити. Боротьба з “українським націоналізмом”, розгорнута у Польщі, спричинить доволі складні наслідки для цієї держави – і не лише в контексті її відносин з Україною. Лишається надія на те, що Конституційний суд Польщі (на розгляд якого Дуда передав документ) визнає ухвалені норми протизаконними. Такий розвиток подій є ймовірним, але не надто реалістичним.

Реакція в Україні: постанови та заклики

Напередодні підписання закону Анджеєм Дудою Верховна Рада України ухвалила проект постанови №7553 (“за” – 242 народні депутати), яким закликала Польщу утриматися від впровадження згаданого закону.

Ухвалення Сеймом та Сенатом Республіки Польща антиукраїнських змін до законодавчих актів може негативно вплинути на польсько-українські відносини. Ухвалені зміни не відповідають характеру і змісту стратегічного партнерства, що існує між двома країнами, а також Декларації пам’яті і солідарності Верховної Ради України і Сейму Республіки Польща від 20 жовтня 2016 року, – йшлося в постанові ВР.

“Беззубість” та розпливчатість цієї відозви розкритикував експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко. “Простими, недалекими та відверто неточними характеристиками парламент незрозуміло для чого зводить проблему до гасел та порожньої риторики, час якої давно минув. Мантри про Україну, яка рятує весь світ, включно із Польщею, від російської агресії, більше не сприймаються серйозно ніким, крім окремих депутатів. Посилаючись в документі на “дух стратегічного партнерства між Україною та Польщею”, потрібно усвідомлювати, де це партнерство присутнє, а де присутні лише наші фантазії. “Стратегічне партнерство”, яким ми звикли прикривати провали зовнішньої політики на двосторонньому рівні, – це не раз і назавжди зафіксований стан речей. Зміст партнерства, навіть якщо його назвати “стратегічним”, мінливий. Воно, якраз і визначається в моменти, схожі на сьогоднішній”, – зазначає Капітоненко.

Українські “бандерівці” раптом почали дуже сильно муляти сучасним полякам. Зрозуміло, що відповідні настрої підігрівають у тамтешньому суспільстві праві популісти

Він же додає, що в ситуації, яка склалася, є провина обох сторін – як польської, так і української. “Можна скільки завгодно шукати того, хто почав першим. В цьому випадку це не має жодного значення. Що нас мало б турбувати – і не сьогодні, а кілька років тому, коли ми вирішили активно будувати власну національну ідентичність на засадах етносимволізму – так це наслідки такого вибору для сусідів (…). Але ми про це не думали, займались, здавалося б, простими і хорошими речами – відновлювали історичну справедливість, забуваючи, що вона в кожного своя. Поляки прийняли свій закон зовсім в інших умовах, ніж ті, в яких ми на нього відповідаємо. Вони – члени ЄС та НАТО, їм не потрібно доводити свою європейськість. Не потрібна їм і українська допомога (…) Ми – країна, в якій вже вісім років триває так званий “гібридний режим”, який стосується ніяк не гібридної війни, але відсутності демократії – ризикуємо втратити надто багато з точки зору як внутрішніх, так і зовнішніх перспектив”, – вважає експерт.

А автор “Дзеркала тижня” Тетяна Пасова пропонує певну ретроспективу того, як визрівали й накопичувалися взаємні україно-польські образи. “Ескалація конфліктів почалася паралельно з приходом до влади “Права і Справедливості”. Певно, найвідчутнішим ударом з польського боку стала інформаційна кампанія з відзначення роковин Волинської трагедії, апофеозом якої були: тенденційна заява польського Сейму, вихід у прокат ще більш тенденційного фільму “Волинь”, а також заборона на в’їзд до Польщі музикантам рок-гурту Ot vinta і провокація у Перемишлі під час “Маршу орлят”. Київ теж включився у гру “раз ви нас — ми вас”. Українським “внеском” до спільної “скарбнички образ” стали: заборона на в’їзд мерові Перемишля Роберту Хомі, видана Службою безпеки України без публічного обґрунтування, а потім, так само без пояснень, скасована; акти вандалізму на польських могилах у Биківні під Києвом та пам’ятнику загиблим полякам у селі Гута Пеняцька (Львівська область), що досі розслідуються”, – пише Пасова.

Конфлікти на історичному ґрунті між Польщею та Україною, помножені на хуліганські провокації в обох країнах, дедалі частіше набирають обрисів добре спланованої операції. Неважко здогадатися, яка її мета. Хоча й не можна не помітити, що польські та українські урядовці не проти стати частиною цієї операції. Донедавна Польща для України була не лише прикладом вдалої модернізації економіки і політичної трансформації суспільства, а й адвокатом у Брюсселі. Нині ж із Варшави у бік Києва лунає більше докорів, ніж декларацій підтримки,
– додає авторка.

І хоча її версія щодо того, що українська сторона мало чи не свідомо втягується у конфлікт з Польщею, є доволі контраверсійною, не можна не визнати: Україна не пропонує наразі жодної концепції, яка полегшила б вихід з кризи. Всі урядові особи, й парламентарі зокрема, обмежуються малозначущими деклараціями на кшталт того, що суперечками у відносинах України та Польщі неодмінно скористається Росія або що ухвалені Сеймом новації негативним чином відіб’ються на українських трудових мігрантах у Польщі.

Так, голова парламентського комітету з питань закордонних справ Ганна Гопко констатує очевидне: Польща намагається “прирівняти дії усіх борців за незалежність України до злочинів двох тоталітарних режимів – нацистського та комуністичного”, а це – політизація історії.

Верховна Рада України категорично не сприймає і відкидає політику подвійних стандартів та нав’язування ідей колективної відповідальності українського народу,
– говорить Гопко.

Проте вона не уточнює, яким буде алгоритм подальших стосунків з польськими колегами.

Втім, 16 лютого у Варшаві очікують на візит віце-прем’єр-міністра України Павла Розенка. Він має зустрітись із міністром культури та національної спадщини Польщі Пьотром Глінським і обговорити, зокрема, питання спільної історії та культури. Тож далі, очевидно, буде…

Гнів Ізраїлю та розчарування Америки

Тим часом сильніший (аніж Україна) та впевненіший в собі гравець – Ізраїль – не стримує обурення з приводу польських законодавчих новацій – в тій їхній частині, яка стосується Голокосту. “Ніхто не може змінювати історію та заперечувати Голокост. Я доручив послу в Польщі вже цього вечора зустрітися з прем’єром та заявити про мій рішучий спротив закону”, – цитує слова прем’єра Ізраїлю Беньяміна Нетаньяху “Європейська правда”. На зустрічі посла і прем’єра в Ізраїлі наполягали ще в останніх числах січня, проте вона так і не відбулася.

Наступним витком польсько-ізраїльського скандалу стало скасування візиту до Польщі ізраїльського міністра освіти Нафталі Беннетта. Останній поставився до такого демаршу як до своєрідного компліменту.

Кров польських євреїв плаче з землі, і жоден закон не змусить її замовкнути. Уряд Польщі скасував мій візит, тому що я згадав про злочини її народу. Для мене це велика честь,– відреагував Беннетт.

Коментуючи те, що автори польського закону намагаються відділити польський народ від злочинів, які здійснювала нацистська Німеччина впродовж майже шестирічної окупації Польщі, Беннетт заявляє таке: “Так, табори смерті в Польщі були побудовані і управлялися німцями, і ми не можемо дозволити їм ухилитися від відповідальності за ці дії. Однак багато поляків по всій країні переслідували, повідомляли про них або брали активну участь у вбивстві понад 200 тисяч євреїв під час і після Голокосту. Тільки кілька тисяч людей, Праведники народів світу, ризикували своїми життями, щоб рятувати євреїв”, – заявив міністр.

Серед поляків було лише кілька тисяч людей, Праведників народів світу, які ризикували своїми життями, щоб рятувати євреїв, нагадують в Ізраїлі. Одночасно були й такі, які допомагали нацистам під час окупації Польщі. На фото – Яд Вашем, зал Імен

Про “шок” від ухваленого в Польщі закону говорить і посол Ізраїлю в цій країні Анна Азарі. Вона також наголошує, що її країна здивована тим, як швидко був створений та проголосований у Сеймі цей документ. В інтерв’ю “Польському радіо” Азарі заявляє таке:

Хочемо, аби люди розуміли, що, згідно з цим законом, не можна карати за свідчення тих, хто вижив під час Голокосту або, наприклад, журналіста, який бере у когось інтерв’ю про злочини періоду Другої світової війни.

Тим паче, розвиває вона думку, що “і євреїв, і поляків убивали німці. Про це не знає світ. Ця ситуація показала, наскільки безглузді, загрозливі, погані, недружні та антипольські голоси на цю тему. Нині ми ще ясніше розуміємо, що світ не знає історії. Нам потрібний діалог, розмова, і чим їх більше, тим краще порозуміння. Головне – шукати правду, а не кривду, передавати історичну правду наступним поколінням. Це наш спільний обов’язок. Так, як світ не знав про Катинь, так само не знає про Голокост, не знає усієї правди”, – зауважує дипломат.

Власне, передбачалося, що Анна Азарі буде відкликана з Польщі – настільки гострою була реакція офіційного Ізраїлю на останні події. Принаймні, про можливість подібного розвитку подій повідомляло польське видання Onet.Wiadomosci, на чиї дані послався, зокрема, “Львівський портал”.

У такий спосіб Єрусалим хоче висловити своє невдоволення. Це може означати велику кризу у відносинах між двома країнами, оскільки доти, доки напруга не знизиться, нового посла не буде,
– пояснив інформатор видання.

Можливо, відкликання посла буде наступним етапом польсько-ізраїльської кризи, але станом на зараз статус кво зберігається, і Анна Азарі продовжує виконувати свої обов’язки.

А тим часом в Америці держсекретар Рекс Тіллерсон засудив рішення Дуди підписати скандальний закон. “Сполучені Штати Америки розчаровані тим, що президент Польщі підписав закон, який запроваджує кримінальне покарання за приписування злочинів нацистів польській державі”, – йдеться у заяві Тіллерсона. “Ми розуміємо, що цей закон буде направлено в Конституційний суд Польщі. Прийняття цього закону негативно впливає на свободу слова та наукові дослідження”, – додає Тіллерсон, якого цитує видання The Hill.

Держсекретар США Рекс Тіллерсон (на фото зліва) заявив, що “Сполучені Штати Америки розчаровані рішенням президента Польщі підписати закон скандальний закон

Польща: початок протверезіння?

При цьому у Польщі, інформує “Німецька хвиля”, значна частина соціуму вважає, що уряд партії “Право і справедливість” своїми діями наражає країну на серйозну дипломатичну кризу.

Прем’єр-міністр Матеуш Моравецький намагається зменшити іміджеві втрати. Він поширив урядову заяву, в якій повідомив, що його країна не має наміру обмежувати дискусію щодо Голокосту. Саме тому наразі йдеться лише про “тимчасове послаблення наших відносин з Ізраїлем і США”,
– пише видання.

Так само і польське МЗС заявило, що переконане в тому, що попри суперечливі інтерпретації, законодавчі новації не вплинуть на стратегічне партнерство Польщі та США”.

“Тим часом, поки у польському громадському просторі вирує суперечка щодо закону, Ярослав Качинський, голова партії “Право і справедливість”, тримається осторонь. Першу публічну заяву найвпливовіший польський політик зробив через кілька днів після ухвалення закону. В ефірі державного радіо він закинув іноземцям, що ті хотіли заборонити Польщі “захищати власну гідність”, – йдеться у статті.

Дивіденди від ситуації, що склалася, мають опоненти польського уряду, додає “Німецька хвиля”. Так, президент Європейської Ради Дональд Туск “в іронічному твіті закинув правлячій партії заслугу в поширенні історично неправильного терміну “польські табори” під час нинішньої дискусії. Таким чином, на думку Туска, “ПіС” завдала найбільшої шкоди іміджу Польщі.

Президент Європейської Ради Дональд Туск (справа) вважає, що президент Польщі Анджей Дуда (зліва), а також вся правляча партія “Право і справедливість” своєю “антибандерівською” хвилею завдали державі значних іміджевих втрат

А лідер польської опозиції Гжегож Схетина (“Народна платформа”) закликав президента Польщі Анджея Дуду накласти вето на суперечливий закон.

Ми втрачаємо добрих друзів, історія перетворюється на засіб політичної боротьби, антисемітські настрої зростають. Ми не повинні цього допустити!
– написав Схетина у Twitter

Втім, подібні заклики не спрацювали, і Дуда, як вже було сказано, не тільки не заветував закон, а скріпив його своїм підписом. Що ж до членів партії “Право і справедливість”, то принаймні певна частина з них щиро не розуміє, довкола чого здійнято стільки галасу. “Ми засмучені і здивовані тим, що наша боротьба за правду, за гідність поляків сприймається та інтерпретується у такий спосіб”, – заявляє голова Сенату і член “ПіС” Станіслав Карчевський.

Проте що ж робити далі – як Польщі, так і Україні, а також іншим державам? Польський історик та аналітик Лукаш Адамський дає таку відповідь на це питання.

Передусім усі гравці, які реалізують історичну політику, повинні усвідомити врешті-решт, що держави тільки в теорії мають суверенітет щодо історії. На практиці ж коли держава, зокрема в нашому регіоні, вважає, що не мусить зважати на почуття сусідніх націй стосовно спільної історії, що може ігнорувати застереження щодо історичної політики, то раніше чи пізніше вибухають конфлікти,
– говорить він.

“Україна переконалася в цьому після 2015 року, коли всупереч проханням поляків визнала діячів ОУН і УПА героями. Польща тепер переконалася в тому самому, коли всупереч проханням України та Ізраїлю ухвалила закон, який так сильно зашкодив образові країни за кордоном та послаблює вагу аргументів польських істориків щодо спільної польсько-української історії та взагалі стосовно минулого Польщі (…). Аби ці суперечки закінчити, потрібен діалог істориків не тільки про факти, але й про цінності, які мають нам служити підставою для оцінок історичних подій, та й загалом про методологію історії. Треба також заохочувати дослідників минулого, а також усіх інтелектуалів, аби вони не тільки боронили історії своєї країни від несправедливих наклепів, але заразом уміли чітко засудити всі злочини, які були скоєні від імені своєї нації. Гасла, що не варто продовжувати діалог про історію – а вони лунають і в Польщі, і в Україні, – є шкідливими”, – переконаний Адамський.

Схоже, твердження про беззастережну дружбу України та Польщі (та підтримку останньою нашої держави) відходять у минуле

Діалогу, щоправда, поки що не виходить, бо з боку кожної зі сторін лунає монолог. Але це не означає, що він неможливий у майбутньому.

Що таке “антибандерівський” закон? Закон про Інститут національної пам’яті (в народі “антибандерівський закон”) – це документ, який передбачає кримінальну відповідальність за заперечення злочинів українських націоналістів. Порушникам у Польщі загрожуватиме штраф або тюремне ув’язнення. 26 січня закон прийняли у польському Сеймі, а 6 лютого його підписав президент Польщі Анджей Дуда.