До святості: тернистий і благородний шлях Блаженного Симеона Лукача
Сьогодні минає 58-а річниця з дня відходу до вічності підпільного єпископа Івано-Франківської єпархії УГКЦ Владики Симеона Лукача.
Про це пише у фейсбук Відпустовий центр блаженного Симеона Лукача с. Старуня, передає Правда ІФ
Людині сьогодення видається, що святі існували тільки в Середньовіччі та святість зарезервована для особливих людей
Але пізнання особи Блаженного Симеона може показати, що святість не для вузького кола людей, але для кожного з нас. І в сучасності це як ніколи актуально – нести Бога в цей світ.
Цим і займався блаженномученик протягом цілого свого життя. Після здобуття освіти та закінчення семінарії, у жовтні 1919 року його висвятив на священника владика Григорій Хомишин та призначив викладачем Станіславівської духовної семінарії.
Коли до греко-католицької церкви наближалася небезпека в обличчі комуністичного режиму, владика Григорій у 1945 р. таємно уділив о. Симеону Лукачу єпископську хіротонію.
В цей період Владика Симеон провадив активну душпастирську діяльність в уже підпільній греко-католицькій Церкві. Пам’ять про нього мають сотні людей, як про владику, який до кінця стояв за віру у правді. За своє служіння 26 жовтня 1949 р. блаженний Симеон був заарештований органами НКВС у м. Надвірна та засуджений на 10 років тюрми суворого режиму в Красноярський край. У 1955 р. Владика Симеон Лукач, у зв’язку із хворобою, повернувся до України та продовжив душпастирську діяльність. За що його вдруге заарештовують.
Під час свого другого арешту у 1962 р., який Владика Симеон Лукач відбував у Станіславівській тюрмі, він важко захворів. Тюремні лікарі визначили, що це астма. Насправді ж, це був туберкульоз легень.
У березні 1964 року через критичний стан здоров’я тюремники привезли владику Симеона в рідне село Старуня. Попри важку хворобу, єпископ виконував свої священничі обов’язки: щодня служив Літургію, сповідав людей, суворо дотримувався посту.
Племінниця блаженного п. Ганна Яремчук ділиться такими спогадами:
«В березні 1964 р. стрийка Симеона привезли з Івано-Франківської тюрми до нашої хати. Привезли працівник КДБ і тюремний фельдшер. Ступивши на поріг, стрийко сказав: «Я не піду до хати, бо тут повітря не для мене: нема чим дихати». Вигляд його був страшний: дуже виснажений. Незважаючи па тяжку хворобу легенів, стрийко ще вставав з ліжка, правив службу щодня. Деколи приходили люди. Так тривало п’ять місяців.
В тюрмі стрийкові казали, що в нього астма, але то був туберкульоз, якого він набув в Івано-Франківській тюрмі. Розповідав, що сидів у камері з о. Іваном Слезюком, а там крім них було ще багато в’язнів. Стрийкові, незважаючи на хворі легені, попало місце коло „параші». Тюремна охорона над ним знущалася. Наприклад, на прогулянку взимку виводили напівголого, хоч з іншими в’язнями такого не робили. Одного разу стрийко написав з тюрми, що йому погано, лежить в лікарні. І заповів, що коли він помре у тюрмі, то щоб його потім поховати тільки на цвинтарі в Старуні, коло сестри Марисі, яка померла молодою і яку він дуже любив».
За кілька днів до смерті Владика Симеон вже не міг служити Службу Божу. Він наказав родині сховати всі речі, які вживав до богослужіння. Отець Михайло Косило висповідав його і 22 серпня 1964 р., в суботу, Владика Симеон Лукач помер.
І сьогодні, ми молимось до Бога за посередництвом священномученика Симеона уже у Відпустовому центрі, який постав, ми певні, за молитвами та заступництвом блаженного.
Запрошуємо і Вас прагнути до святості, черпаючи духовність в особі Симеона Лукача у Відпустовому центрі в Старуні
