«Те, що сьогодні відбувається в Україні, завтра може повторитися у Східній Азії». Пише Главком
Якщо Китай нападе на Тайвань, йому не просто зіткнеться з опором острівної держави – Китаю також доведеться протистояти своєму давньому регіональному конкуренту: Японії. Впродовж століть Японія та Китай змагалися за гегемонію у Східній Азії; часом вони загрожували виживанню одне одного. Сьогодні, як я з’ясував після трьох днів зустрічей з японськими офіційними особами та аналітиками у Токіо, загроза китайської агресії підштовхує націю готуватися до боротьби.
Для США Китай є небезпечним, але віддаленим викликом. Для Японії Китай є екзистенціальною небезпекою, що знаходиться під боком. У міру того, як Китай нарощує свої можливості, його поведінка у Тайванській протоці стає дедалі більш загрозливою, а занепокоєння Токіо зростає.
Коли я відвідав Токіо, мене охопило відчуття, що на країну насувається шторм. «Те, що сьогодні відбувається в Україні, може завтра відбуватися у Східній Азії», – попереджав прем’єр-міністр Кісіда Фуміо у червні. Тоді близько 90% японських громадян вважали, що країні слід готуватися до китайського вторгнення на Тайвань. Це було до того, як китайський лідер Сі Цзіньпін посилив напругу, випустивши балістичні ракети у виключну економічну зону Японії після візиту спікера Палати представників Ненсі Пелосі до Тайбею.
За даними міноборони Японії, Китай 4 серпня цього року випустив дев’ять балістичних ракет, які пролетіли від 350 до 700 км. П’ять із них упали, коли досягли виключної економічної зони Японії, на відстані близько 80 км до берегової лінії.
«Ракети впали у частині виключної економічної зони (ВЕЗ), яка була позначена Китаєм як зона проведення навчань, на південному заході від острова Хатерума у південній префектурі Окінава. Це стало першим випадком падіння китайських балістичних ракет у японських водах», – йдеться у заяві уряду Японії.
У Токіо та у Вашингтоні думки щодо того, коли ризик війни буде найбільшим, і навіть щодо того, чи взагалі Сі ризикне всім і зіграє у цю військову гру з високими ставками, розходяться. Деякі офіційні особи сказали мені, що нещодавні кадрові реформи Сі, які включали призначення ветерана останнього зовнішнього конфлікту Китаю проти В’єтнаму у 1979 році, і колишнього командувача китайськими військовими силами проти Тайваню на два провідних місця у Центральній військовій комісії, фактично означають створення «військової ради». Інші експерти вважають, що китайська армія не зможе вторгнутися на Тайвань, оскільки не має необхідної кількості десантних кораблів-амфібій.
Проте майже немає дискусій щодо того, як Токіо мав би готуватися до вірогідних проблем, тому що захоплення Китаєм Тайваню було би катастрофічним для Японії.
Якщо Китаю вдасться захопити Тайвань, Сі може звузити життєво важливі торгові шляхи Японії, а також зазіхнути на спірні острови Сенкаку, знайти й інші способи тиснути на свого історичного суперника. От чому уряд Токіо заявив, настільки рішуче, наскільки це можливо, враховуючи огиду Японії до застосування сили після 1945 року, що він не стоятиме осторонь, поки Китай нападатиме на Тайвань. Японія стрімко зміцнює свій потенціал стримування та оборони. Так, країна планує майже подвоїти витрати на оборону до 2027 року. Вона перетворює деякі з південно-західних островів на опорні пункти, щедро обладнані протикорабельними ракетами та протиповітряною обороною; посилює свій підводний флот. Токіо також збирається придбати американські крилаті ракети «Томагавк» та інші контрударні засоби, які можуть тримати на прицілі материкову частину Китаю.
Деякі з цих кроків офіційно обґрунтовують як заходи проти дуже реальної загрози з боку Північної Кореї, що запустила балістичні ракети. Сирена сповістила про небезпеку жителів північної та центральної Японії, вони мусили бігти в укриття. Офіційні особи Японії визнали у приватних бесідах, що кожна нова криза з Пхеньяном посилює їхні аргументи на користь придбання зброї, яка може зупинити агресію і з боку Пекіна.
Токіо поглиблює співпрацю із США, американські та японські сили активізують спільні навчання, у тому числі широкомасштабні біля кількох південних островів вже у листопаді, і готують спільні оперативні плани на випадок вибуху конфлікту навколо Тайваню.
Ці заходи є частиною більших змін, оскільки Токіо стає опорою індо-тихоокеанської безпеки. Коли США, під керівництвом президента Дональда Трампа, вийшли з торговельної угоди про транстихоокеанське партнерство, Японія врятувала скорочену версію цієї угоди, щоби діяти на противагу китайському впливу.
Японські чиновники налагоджують мережу партнерських відносин у сфері безпеки, спрямованих на посилення контролю проти китайської експансії, з рядом країн: від Австралії до Індії. Токіо навіть висунув ідею збереження «вільної та відкритої Індійсько-Тихоокеанської зони», цю фразу зараз присвоїв Вашингтон.
Звичайно, ці міри не виправлять ситуацію докорінно. Подвоєння витрат на оборону призведе до того, що військові витрати Японії складуть лише 2% ВВП. Конституція країни все ще накладає серйозні обмеження на зовнішню та оборонну політику. Але загальна тенденція чітка і, швидше за все, стійка. Прем’єр Японії Кісіда Фуміо, якого колись вважали голубом миру, проводить політику, на які наполягав його більш агресивний попередник Сіндзо Абе.
Це хороша новина для Вашингтона. Доступ до японських баз і залучення японських сил зробили би шанси на війну за Тайвань набагато сприятливішими для США. Альянс, який розпочався як одностороння гарантія безпеки після Другої світової війни, неухильно перетворюється на ефективне партнерство.
Це не означає, що дві країни перебувають у повній злагоді. Нестабільність політики США та спадщина років правління Дональда Трампа призвели до тривалого занепокоєння щодо надійності Америки. Як я дізнався у Токіо, японські аналітичні центри потихеньку розробляють геополітичний план на випадок повернення Трампа до влади. Військові та дипломатичні інвестиції, які сьогодні роблять Японію кращим союзником США, слугують гарантією від звернення Америки до політики ізоляціонізму.
Японські та американські дипломати, з якими я спілкувався, також стурбовані тим, що Вашингтон іноді надає перевагу символічним жестам підтримки Тайваню – таким як візит Пелосі або заклики визнати цей острів незалежною країною – перед конкретними діями для зміцнення оборони острову. Токіо віддає перевагу стримуванню без провокації, США ж періодично практикують провокацію без стримування. Це поганий спосіб впоратися з небезпечним суперником.
Хел Брендс
Американський дослідник зовнішньої політики США
Джерело: Bloomberg
Переклад: Наталія Сокирчук, «Главком»
Нагадаємо Піонтковський розповів, як Китай почав ділити постпутінську Росію