Голі дерева зробили посадку майже прозорою. Будь-який дим може «спалити» позиції.
Чим ближче до зими, тим складніше військовим на фронті. Якщо влітку техніку та особовий склад можна було ховати в посадках, у «зеленці», то зараз доводиться продумувати кожну деталь. Зокрема, ворог не має бачити дим. Будь-який. Неважливо, чи з бліндажів, чи з польової кухні, пише Правда.іф з посиланням на Укрінформ.
Враховуючи ворожі обстріли на нашому напрямку, обліт дронів, ми намагаємось заховати особовий склад, особливо в нічний час, щоб не «спалювати» позиції. З «зеленкою» було простіше, бо ми були менш вразливі, – розповідає командир батальйону на ім’я Назар.
Буржуйки, що гріють, але не «палять позиції»
Йому 44 роки, він родом з Івано-Франківщини. З 2016 по 2019 роки воював, потім вийшов на пенсію, але з початком бойових дій, повернувся до військової справи добровольцем. Каже, що іншого виходу не було, бо треба ставати на захист Батьківщини. Разом із ним служить нині і його син (вони боронять країну в різних бригадах і б’ють ворога на різних напрямках).
Немає жодної різниці, на якому напрямку боронити країну. Це наші вже шості позиції з початку війни. Україна – це наша територія. Відступати нікуди, – каже він.
З Назаром та іншими військовими їдемо на позиції. Картинка там геть інша ніж, наприклад, ще місяць тому. Голі дерева зробили посадку майже прозорою. Ми були там якраз після дощу: земля сира й холодна, але настрій у військових від цього аж ніяк не депресивний.
Ми облаштували бліндажі масляними буржуйками. Це ноу-хау. Буржуйки на олії не дають диму, і ми не такі вразливі для дронів – вони нас не бачать. Такі буржуйки зараз у кожному бліндажі. Їх придумали наші друзі з Яремчанщини, – каже комбат.
Принцип роботи простий: в буржуйку заливається олія, запалюється, верхній шар згорає – бліндаж обігрівається. Буржуйки мають доволі малі розміри та працюють на олійній переробці.
Ми думали, що війна швидше закінчиться, тому готувались на літній період, але бачимо, що бойові дії продовжуються, тому зараз утеплюємо бліндажі, робимо їх невеликими – на 2-3 військових. Чим менші бліндажі, тим тепліші, – пояснює комбат.
А чи бачите ви ворожі позиції? – питаю.
Звичайно. Працює розвідка. У них зовсім інші методи війни, вони дикі, можна так сказати. Ми бачимо, в яких вони умовах… живуть, як свині. У нас чисто, сміття немає, у нас регулярно люди міняються. У нас є райони відпочинку, щоби військові могли помитися, щоб людина відчувала себе людиною навіть на війні, – пояснює командир.
Те, що робить ворог, то не про війну, а про знищення населення та інфраструктури
Назар має позивний «Ягуар». Після виходу на пенсію він зайнявся бізнесом – відкрив готель у Яремчі. Чоловік каже, що бізнес не закривав, попри війну, бо люди мають працювати й отримувати зарплату.
У нашому батальйоні до 20% тих, хто мав бойовий досвід. Більшість прийшла з цивільного життя – бізнесмени, освітяни, а сьогодні це вже бійці, які пройшли бойове злагодження, – каже співрозмовник.
Назар говорить, що не мав сумніву в тому, що війна буде.
Прошу його пригадати, яким для нього було 24-те лютого. Він добре пам’ятає той день, розповідає, що за декілька днів до цього він разом із друзями та знайомими почав збиратися в Яремче.
Це були бізнесмени і хлопці, які мали активні бойові дії за спиною. Ми спочатку розглядали формат створення добровольчого батальйону, тож уночі, коли перші обстріли почались, ми одразу зібрались, а потім перейшли до тероборони, – каже він.
Для нього найстрашніше – втрачати бойових побратимів.
Це дуже важко. У нас тут усі не настільки кіборги, щоб не боятися. Кожен має страх, але він його в собі поборює, коли бачить, що росія робить з Україною. Коли ми бачимо, як ворожа авіація знищує цивільні об’єкти, гинуть діти, є зґвалтовані діти, то це не про війну, це про знищення населення та інфраструктури. Найстрашніше – те, що гинуть люди. Я впевнений, що після війни все буде відбудовано, ще краще і з більшою любов’ю. Ми розумітимемо, що це було знищено не роками, а конкретною країною-агресором, – каже «Ягуар».
Цивільні люди не чують ворожих «виходів» і не знають, коли і де буде «приліт»
Хлопці, що несуть службу на позиціях, розповідають, що ситуація на фронті завжди напружена, обстріли йдуть постійно – щодня, незалежно, день чи ніч.
Удень більше стріляють з артилерії: танчики, міномети, а вночі – більше працює РСЗВ («Ураган», «Град», САУ). Б’ють по позиціях і по населених пунктах, які поблизу. Вони всю лінію оборони намагаються простріляти. Багато дронів – Орлани-10, вони постійно розвідують ситуацію і корегують вогонь, – розповідає військовий на ім’я Руслан, що має позивний «Шеф».
«Шеф» родом також з Івано-Франківщини, до війни займався будівництвом, був бригадиром (там його всі називали «шефом», тож і позивний звідти), він не мав бойового досвіду і на війну пішов добровольцем.
З ним ми говорили, поки їхали на позиції і поверталися з них. Чоловік весь час уважно стежив за дорогою, прислухався до звуків, аби не пропустити ворожого «виходу».
Каже, що на війні дуже знадобились будівельні навички, все, що вмів, довелось застосувати вже в бойових реаліях – під час будівництва окопів.
Питаю в нього, а чи давно був вдома. Каже, що місяць тому, за сімейними обставинами довелось поїхати, на похорон рідної людини.
«Шеф» зізнається, що вдома постійно думав про те, що робиться на фронті.
Війна не закінчилась, і твої побратими тут. Вони вже сім’я, – говорить чоловік.
Коли ворог завдає масованих обстрілів і гатить по всій країні, на фронті трохи вщухає? – питаю у військового.
Ми на війні розуміємо, де наш ворог і звідки може «прилітати». А коли йде масований обстріл по всій території України, то люди не чують того «виходу» і не знають, коли «приліт» буде. Це дуже важко, бо це все відбувається несподівано.
Він каже, що завжди дуже переживає за рідних, адже ворог підступний і б’є по тих місцях, “де в нас найбільше болить”. І додає, що найбільше болить за близьких і дітей.
Перемога прийде з весною
Поки спілкуємось із хлопцями та роздивляємось зимові бліндажі, одні військові спостерігають за ворожими позиціями, інші – відпочивають. Аж раптом чуємо «вихід», потім другий. Військові дають команду: «Швидко в окопи». Перечекавши, їдемо додому.
Поки йдемо до машини, питаю у «Ягуара», якою він уявляє перемогу.
Я думаю, що вона прийде з весною. Це має бути відновлення повністю всіх територій України, станом на 1991 рік. Тільки так. Не йде мова про вихід на позиції, які були до активних бойових дій, мова про повернення всіх територій України, і хлопці все це розуміють.
Він каже, що ворог намагається знищити Україну і всі це теж розуміють. Агресор працює на ураження, знищує міста, села та не щадить український народ.
Перед нами (перед позиціями – ред.) багато мобілізованих. Ми їх не боїмося, ми на своїй землі, боронимо нашу Україну. Ми розуміємо, з кого вони набирають мобілізованих: по росії ловлять, привозять, і вони не мають того бойового духу, який є в наших військових, – завершує розмову «Ягуар».
У той день ми планували побувати на кількох позиціях, але ворожа армія щільно обстрілювала лінію фронту, тож нашим військовим треба було пильнувати й вибивати окупанта.
