Перелік грізної російської зброї, якої фактично не існує. Пише Главком
Росія зазнає поразки у наземній війні. Саме тому вона перейшла до тактики терору, обстрілюючи українські об’єкти інфраструктури залишками своїх високоточних ракет та іранськими дронами-камікадзе. Армія, яку донедавна вважали другою у світі, постала на полі бою у радянській військовій формі і, знову ж таки, в іранських касках та бронежилетах. При цьому Кремль та його пропаганда десятиліттями не втомлюються говорити про наявність у РФ такого унікального озброєння, якого ще світ не бачив…
«Главком» з’ясував, якими саме зразками «аналоговнєт-зброї» (цей глузливо-іронічний термін походить від коронної фрази російських воєначальників «аналогов нет») країна-агресорка хоче змусити тремтіти весь цивілізований світ. Насправді ця зброя – фактично фейкова, і чи вона буде колись прийнята на озброєння російської армії – велике питання. Її головне завдання – демонструвати вдавану міць російського військово-промислового комплексу.
«Сармат». Самотній кочівник
Тактико-технічні характеристики РС-28 «Сармат»
- Маса – 208 тонн
- Довжина – 35,5 м
- Діаметр – 3 м
- Швидкість польоту – 6 км/с
- Дальність – до 18 тис. км
Після розпаду Радянського Союзу російський ядерний щит дав тріщину – важкі міжконтинентальні балістичні ракети Р-36М «Сатана» і Р-36М2 «Воєвода», що стояли на бойовому чергуванні, вироблялися на заводі «Південмаш» у Дніпропетровську, а спроби купити в України відповідну технологію ні до чого не привели. Більше того, після анексії у 2014 році Криму та частини Донецької та Луганської областей наша країна припинила військову співпрацю з РФ, і насамперед – у галузі обслуговування ядерних ракет.
Росія, розуміючи, що в такій ситуації вона рано чи пізно взагалі втратить стратегічну ядерну зброю через закінчення терміну її експлуатації, вирішила створити власну важку міжконтинентальну балістичну ракету шахтного базування. Так, у 2016 році з’явився проект ракетної системи РС-28 «Сармат».
Новий комплекс почали розробляти у Ракетному центрі ім. Макєєва (місто Міас Челябінської області), яке спеціалізувалося на балістичних ракетах для підводних човнів третього покоління. Враховуючи, що «Сармат» відразу було заявлено, як комплекс п’ятого покоління (радянська «Воєвода» та американський Minuteman III – лише четвертого), виникало питання – наскільки впораються із завданням челябінські фахівці. «Роскосмос» стверджував, що впораються.
Перші два випробувальні пуски «Сармата» мали відбутися у 2021 році, але не склалося – виріб до цього був ще не готовий. Довгоочікувана для російського військово-промислового комплексу подія відбулася лише 20 квітня 2022 року, і то багато експертів вважають, що випробування провели просто з метою «помахати кулаком», і на тлі військових невдач, що почалися в Україні, нагадати світу, що Росія – велика ядерна держава.
Радості офіційної Москви не було межі. «Сармат» відразу назвали «Сатаною-2», заявили що ракета – найпотужніша у світі, що вона здатна вражати цілі в будь-якій точці планети (особливий акцент був зроблений на США) і може ухилятися від будь-яких існуючих та майбутніх систем протиракетної оборони.
Втім, на західних експертів та військових ці випробування враження не справили. «Росія роками відкладала випробування «Сармата», введення його в дію. І на сьогоднішній день це дуже сирий носій. Щоб ввести ракету в дію, випробування мають проводитися кілька років – щоб виявити всі недоліки, дефекти, та їх виправити. Але Росія не має на це часу», – пояснює у розмові з «Главкомом» провідний експерт Центру військово-політичних досліджень Олександр Коваленко.
Навесні тодішній глава «Роскосмосу» Дмитро Рогозін пообіцяв у 2022 році провести ще як мінімум три випробувальні запуски «Сармата». Але події почали розвиватися досить стрімко. 16 серпня було підписано державний контракт на виготовлення та постачання РС-28, 18 листопада заявлено про успішне завершення льотних випробувань ракетного комплексу (хоча воно було єдине), а 23 листопада вже повідомили про початок серійного виробництва ракети «Сармат».
Заявляються дуже високі темпи виробництва нових ракет. Перший полк, озброєний «Сарматами», має стати на бойове чергування до кінця 2022 року. А в найближчі два роки має бути розгорнуто 48 одиниць РС-28. Тобто треба буде виробляти щонайменше 24 ракети на рік. Але навіть у радянські часи Красноярський машинобудівний завод, де передбачається збирати «Сармати», виробляв щорічно не більше 20 міжконтинентальних балістичних ракет.
Цікавий момент. З початку старту програми заявлялося, що найсучасніші міжконтинентальні балістичні ракети РС-28 стануть носіями гіперзвукових крилатих бойових блоків «Авангард» (анімовані кадри роботи яких Путін показав ще 1 березня 2018 року). Але концепція, мабуть, змінилася – російський диктатор заявив, що «Сармати» готуються залучити для завдання ударів по Україні.
Су-57. Недороблений п’ятий
Тактико-технічні характеристики Су-57
- Довжина – 19,4 м
- Висота – 4,8 м
- Розмах крила – 14 м
- Максимальна злітна маса – 35,5 т
- Маса палива – 11,1 т
- Тривалість польоту – до 6 год
- Практична стеля – 20 тис. м
- Максимальна швидкість – 3 тис. км/год
У травні 2001 року в Росії задумалися про створення винищувача п’ятого покоління, який показав би, що РФ – теж велика авіаційна держава. Адже на той час у США вже майже чотири роки проходили льотні випробування багатоцільового винищувача п’ятого покоління F-22 Raptor, і повним ходом йшло створення багатофункціональних винищувачів-бомбардувальників п’ятого покоління F-35 Lightning II.
Винищувачі п’ятого покоління почали розроблятися з кінця XX століття і відрізняються від четвертого такими характеристиками:
- Застосування стелс-технології та технологій зменшення помітності
- Розміщення озброєння усередині фюзеляжу
- Політ на надзвуковій швидкості без використання форсажу (спалювання додаткового палива для тимчасового збільшення тяги)
- Більш досконала авіоніка (сукупність електронних систем, переважно пілотажно-навігаційних)
Зараз винищувачі п’ятого покоління є у США – F-22 Raptor та F-35 Lightning II, а також у Китаю – багатоцільовий винищувач J-20.
Під час розробки російський винищувач п’ятого покоління, який мав замінити важкий винищувач Су-27, отримав робочу назву Т-50. За основу було взято Су-47 «Беркут» (палубна модернізація Су-27, був зроблений в єдиному екземплярі), і багатофункціональний фронтовий винищувач МіГ-1.44, який також існує в одному екземплярі.
Перший випробувальний політ Т-50 здійснив 29 січня 2010 року, після чого був перейменований на Су-57. Літні випробування прототипів нового винищувача закінчилися в лютому 2018 року в бойових умовах у Сирії, а влітку 2019 року було заявлено, що запущено серійне виробництво Су-57 – до кінця 2024 року їх мають випустити 22 одиниці, а до 2028 року – ще 54.
Але насправді винищувачем п’ятого покоління Су-57 назвати не можна. Так, у нього модернізовано вантажний відсік, і озброєння розміщено усередині фюзеляжу. У конструкції планера широко використовуються композитні матеріали, і є більш-менш сучасна авіоніка. Але немає головного – авіаційного двигуна 5-го покоління, використання якого значно зменшує шанси виявити літак з інфрачервоного випромінювання, і який дає можливість літати на надзвукових швидкостях без форсажу. Одним словом, Су-57 дуже непоганий, як винищувач четвертого покоління, але не більше.
Тож поки що американським F-22 і F-35 боятися нічого (а російські офіційні особи якраз неодноразово стверджували, що варто боятися). Як заявив ще в 2020 роцi заступник міністра оборони РФ Олексій Криворучко, перші серійні двигуни п’ятого покоління Су-57 отримають лише у другій половині 2020-х років. (Зараз, за умов міжнародних санкцій, це питання, швидше за все, вже закрите – не буде жодних сучасних двигунів).
До речі, перший серійний Су-57 розбився через відмову системи управління буквально за три дні до його передачі до складу повітряно-космічних сил РФ. І зараз у Росії на озброєнні всього три «недороблених п’ятих». Для порівняння: винищувачів F-35 зараз випущено 865 одиниць, F-22 – 195, а китайських J-20 – 150.
Т-14 «Армата». Фанерний танк
Тактико-технічні характеристики Т-14 «Армата»
- Маса – 53 т
- Габаритні розміри – довжина 8,7 м, ширина 3,9 м, висота 2,7 м
- Довжина ствола – 7 м
- Основний калібр – 125 мм (гармата може бути замінена на калібр 152 мм)
- Прицільна дальність стрілянини – 8 км
- Швидкострільність – до 12 пострілів за хвилину
- Швидкість по шосе – від 60 км/год до 80 км/год (залежно від двигуна)
- Швидкість по пересіченій місцевості – від 40 км/год до 50 км/год
- Запас ходу – 500 км
- Екіпаж – три особи
Ще в 80-х роках в СРСР було прийнято рішення розпочати розробку «танка XXI століття», який затьмарив би всі західні розробки. За створення інноваційної бойової машини взялися практично всі радянські машинобудівні бюро, але Радянський Союз розпався, і ідея згасла.
Але у 2009 році Росія повернулася до планів створення супертанка, при цьому відразу було заявлено, що це буде машина 4-го покоління. За амбітне завдання (у всьому світі поки що існують танки лише максимум третього покоління) взявся розташований у Нижньому Тагілі Свердловської області «Уралвагонзавод». На рахунку якого Т-54, Т-55, Т-62, Т-72, а також їх численні модифікації та модернізації, зокрема Т-90.
Танки третього покоління – це танки, що з’явилися з початку 80-х років і які зараз перебувають на озброєнні армій розвинутих країн. Радянський Т-80 та російський Т-90, англійський «Челленджер», ізраїльський Mk.3, американський «Абрамс», німецький «Леопард-2», український «Булат». У танків інтегрована система управління вогнем, багатошарова броня з активним та динамічним захистом, масово використовуються різні електронні системи.
Передбачалося, що принциповою відмінністю нового російського танка від інших буде безлюдна вежа – екіпаж повинен розташовуватися у корпусі в спеціальної високозахищеної «капсулі життя». Крім того, на базі універсальної бойової платформи можна буде зібрати інші машини – самохідні артилерійські установки, бойові машини піхоти, ремонтно-евакуаційні машини і так далі. (Одним словом, просто конструктор лего). Ну а далі по дрібницях – у танка мають бути таке озброєння, системи активного та пасивного захисту та інші системи, аналогів яким немає.
Новий танк, який отримав назву Т-14 «Армата», був вперше показаний у 2015 році. Перші серійні машини російська армія мала отримати ще в 2019 році, але справа в тому, що процес розробки йде досі, танк постійно допрацьовують – досконалості, мабуть, немає меж.
Т-14 набагато важчий (на шість тонн) і більший за найсучасніший російський танк Т-90. Але стверджується, що «Армата» створена із застосуванням стелс-технологій, які ускладнюють виявлення танка в інфрачервоному, магнітному та радіодіапазоні. Машина має динамічне бронювання «Малахіт» (відбиває постріли з гранатометів на 95%) та активну захисну систему «Афганіт», здатну перехоплювати протитанкові снаряди та засліплювати протитанкові керовані ракети. Лобова броня зроблена із шарів металокераміки i її ефективність прирівнюється до металевої броні завтовшки 1 метр. Оглядовий радар Т-14 може одночасно відстежувати 40 наземних та 25 повітряних цілей на дистанції до 100 км. Передбачається наявність санвузла. А ще, кажуть, «Армата» має власний дрон розвідки та цілевказівки «Птеродактиль». Загалом казка, а не танк.
Але точні дані про Т-14 настільки засекречені, що на Міжнародну військово-технічну виставку IDEX-2021 в Абу-Дабі Росія привезла «Армату», зроблену з фанери. Тобто макет. Мабуть, щоби промислові шпигуни нічого не вкрали. До речі, російські фахівці кажуть, що єдиний мінус танка – екіпаж, що перебуває в «капсулі життя», для стрілянини та розуміння ситуації на місцевості має повністю покладатися лише на свої датчики. А якщо датчики чи електроніка вийдуть із ладу, будуть проблеми.
Але так це, чи ні, зрозуміти поки неможливо – ще в грудні 2021 року російська армія мала отримати 20 танків Т-14, але досі на озброєнні немає жодного. Втім, нещодавно в російських ЗМІ з’явилося відео з полігону у Татарстані, на якому було помічено «Армату» у камуфляжному забарвленні.
Одним словом, у перспективі Росія, звісно, може здивувати світ своїм новим озброєнням. Але їй зараз не до того – вона веде війну за тактикою Другої світової, використовує зняті з консервації старі радянські танки Т-62 і перероблені ракети С-300, і поки що межа її мрій – отримати від Ірану більше дронів-камікадзе та балістичних ракет. Ну і, звичайно ж, касок та бронежилетів для своїх «мобіків».
Андрій Кузьмін, «Главком»
Нагадаємо Чому окупанти бояться навіть лише чотирьох американських пускових установок HIMARS в Україні
