Про те, що в її дитинстві в Карпатах коляда була сезоном заробітків розповіла у соцмережі відома українська письменниця, яка родом із Яремче, Ірена Карпа.
“Ходиш від хати до хати і співаєш колядки – різдвяні пісні. Хтось сам (або немає друзів, або шкода ділитися), хтось із кимось, хто співатиме другим і третім голосом, а хто і з церковним хором, збирати донати на місцеву церкву”, – пише вона.
Зараз вже кажуть «донати», продовжує вона, а тоді вважали оплату за пісні чесно заробленим гонораром. При чому не факт, що якість пісень впливала на прибуток – тим, хто співав фальшиво, грошей може давали і менше, але швидше (щоб уже заткнулися), тож грошовий оборот у таких був динамічніший.
В дитинстві під ногами рипів сніг, з неба падав вже новий, а в кишені сипалися гроші за коляду. В кожного з нас на ці гроші були великі плани – хтось мріяв про шкіряну куртку, хтось про музичний плейєр, а хтось, як я, про цуценя спаніеля.
“Бюджетним варіком було просто співати. По-серйозному вважалося ходити справжнім вертепом – вуличним театром з обов’язковим набором ролей: Чорт, Сура, Мошко, Меланка, Ангели, тріє Царі. В голові кожної процесії несли велику паперову Зірку – зі стрічками, блискітками, звіночками, щоби процесію булр чутно здалека”, – пише письменниця.
Пригадує, що сценарії були чистою народною творчістю. Свою першу п’єсу у віршах вона написала саме для вертепу. Ходили від дому до дому, розігруючи сценки народження немовляти Ісуса, на той момент підточені під 90-ті. Поїздки в Польщу по товар (Сура була хитрим персонажем і впарювала якийсь непотріб господарям дому), чоловік її Мошко імітував психологічну травму від перечіпання через високий поріг і вимагав компенсації. Побутова русофобія теж була – як без цього на Західній Україні. Якогось року Чорт у них був в масці леніна і говорив російською.
“До Незалежності 91-го я памятаю, як коляда ще була забороненою – ми тоді не колядували в Яремчі, хали в гірське село до сусідських родичів. Там і Зірку спокійно носили перебранці, і заборонений жовто-блакитний прапор, не боячись пристуності перебранців інших – стукачів гебешних…”, – додає вона.
«Бог Предвічний» була найпершою колядою, яку тато її заводив за столом. 12 обов’язкових страв: часник, сіль, хліб (чітінг, але рахувався), риба смажена, оселедець, вареники з картоплею, вареники з капустою, товчений горох, квашена капуста, квасоля з маринованою цибулею, гриби і звісно ж – кутя.
“Коли ми їздили до баби Ірени у Франківськ, були пампухи з трояндовим варенням. (Колись я наважуся і теж спесу). Все було пісне, без тваринних компонентів. За стіл сідали, тільки коли вийде перша зірка. До того їсти заборонялося. (В захмарені дні вважали, що зірка вийшла тоді, коли вже несила терпіти голод)”, – пригадує Ірена Карпа.
Цього року вона святкувала Різдво з 6 на 7 січня востаннє. Так само вирішили і єї батьки, і мільйони інших українців. Співали з батьками «Бог ся рождає» через вайбер (месенджер, який напимисно тримаєш тільки для батьків). Святкували в домі українських друзів, залучивши до ліпки вареників і вушок з грибами всіх дітей, включно з імпортним бойфренда їхньої доньки. Подруга плакала, коли вони їй колядували. Кутя вийшла знаменита. 12 страв дивним чином були на столі.
“Я була вдома, зі своїми людьми. Після 91-го року я й не думала, що заборонений кінець коляди «Нова радість» знову звучатиме так:
…даруй літа щасливії
Сего дому господарю
Сему господарю
І його родині
Верни волю, даруй славу
Нашій неньці Україні…
Все повернемо. І ніхто нам нічого більше не заборонить.
Христос рождається. Славімо Україну”, – підсумувала Карпа.
