Ольга Жидкова – двічі переселенка. У 2014 році втратила дім у Луганську, а після повномасштабного вторгнення – у Сєвєродонецьку.
У листопаді під час бойового завдання загинув на війні її брат Андрій Жидков. Втім, силі та активності цієї жінки можна позаздрити.
З квітня Ольга Жидкова з мамою і трьома котами живуть в Івано-Франківську. Ольга усю свою енергію та лють до росіян спрямовує на перемогу. Один з її останніх проєктів – “Зігрій долоні ЗСУ”. Ольга та її друзі збирають гроші на закупівлю теплих устилок і грілок для рук та виготовляють окопні свічки. Вдається забезпечити розвідувальний підрозділ її брата у складі 111 окремої бригади ТРО та інші її батальйони. Також під опікою декілька підрозділів ЗСУ, Луганський прикордонний загін тощо, пише Правда.іф з посиланням на Репортер.
Сестра усьому підрозділу
Ольга каже, з початку повномасштабного вторгнення у неї на фронті було три Андрія, від яких щодня найбільше чекає повідомлень. Одним із них був рідний брат.
Усі мої друзі та близькі – у ЗСУ. Тому зараз це – наше життя, – говорить Ольга Жидкова. – На жаль, Андрій загинув. А його підрозділ лишився за мною. Мої котики… Я з усіма хлопцями підтримую зв’язок. Я – сестра вбитого командира, але їм я також як сестра. Вони мені звітують, що живі. Це треба цінувати.
Андрій Жидков загинув 4 листопада в розвідці при виконанні бойового завдання – його накрило “градом”. Вороги відстежили групу Андрія за дроном й обстріляли.
Разом з Ольгою до допомоги батальйону активно долучаються ще четверо її земляків – голова Сєвєродонецької РДА Роман Власенко, його заступник Євген Жданов, волонтерки Жанна Скорик і Тетяна Жук.
Усі живуть у Франківську. Ольга переїхала сюди в кінці квітня – до останнього допомагала цивільним у Сєвєродонецьку виживати під обстрілами, поки це не стало зовсім небезпечним. Роман Власенко та Євген Жданов до останнього займалися евакуацією з Рубіжного, Южного, Сєвєродонецька.
Ми всі пов’язанні з воєнними. Я також є координаторкою БФ «Восток SOS» на Івано-Франківщині та займаюся облаштуванням терцентрів для евакуйованих маломобільних людей у Лисці, Більшівцях, Блюдниках, Раківці. Зараз будемо відкривати терцентр у Калуші. Але з «Восток SOS» допомагаємо лише цивільним, – каже Ольга.
Нині Власенко і Жданов раз на 10-14 днів регулярно возять на передову передачі. Передають сітки та кікімори, які плетуть волонтерки з Луганщини, дрони, необхідну техніку, смаколики.
Хлопці наші не голодні. Але які вони раді, коли я передаю їм щось домашнє – варення, випічку, консервацію! Вони цього чекають і цінують. І нам теж важливо знати, що ми їм потрібні, що ми залучені до перемоги, – говорить Ольга Жидкова.
Зігріють грілки та свічки
Аби захисники на передовій не мерзли, Ольга з однодумцями збирають кошти на хімічні грілки для рук і ніг, виготовляють окопні свічки. Акцію назвали “Зігрій долоні ЗСУ”. Лише за 10 днів їм вдалося зібрати понад 100 тис грн, за які закупили 1280 пар хімічних грілок для рук, 200 пар устилок для взуття та 25 кг харчового парафіну для окопних свічок, які виготовляє сєвєродонеччанка Тетяна Жук. За кілька днів вона зробила понад 200 штук.
Цими днями фотограф з Сєвєродонецька Олександр Плаксін також проводить благодійні фотосесії, аби допомогти зібрати гроші для зігрівальних грілок і устилок.
Це фронт. Там морози до мінус 20 і хлопці перемерзають. Наприклад, підрозділ мого брата – розвідка і штурмова бригада. У них немає можливості грітися. Якщо вони лежать у розвідці, то лежать по кілька годин і отримують обмороження, – розповідає Ольга Жидкова.
Каже, нюанси хімічних грілок вона вивчила детально, промоніторила ціни та вийшла на виробника за кордоном, аби купувати за нижчою ціною. Закуповують переважно одноразові грілки. Багаторазові для повторного використання ще треба прокип’ятити. А тим, ким опікується Оля з командою, такі не підходять.
Багаторазові теплі устілки, що працюють від павербанка, коштують близько 300 грн.
Їх рекомендували натовські інструктори. Купимо такі й подивимося, кому вони більше підійдуть. Їхня перевага в тому, що підігрів і розхід заряду павербанка – контрольований, – говорить Ольга. – Ми запустили “Обігрій долоні ЗСУ” і робимо все для того, аби їх обігріти. Не пускаємо гроші ні на що інше. Картка офіційно зареєстрована в реєстрі волонтерів, бо довіра людей – для мене головне.
Долучитися до збору можна перерахувавши гроші на картку в Монобанку – 537541142181698.
Акцію «Зігрій долоні ЗСУ» підтримує багато людей. Серед них і колишні колеги по роботі Андрія Жидкова – проректора університету, науковця, кандидата технічних наук.
У нього був позивний «Препод». Так вийшло, що нас знали багато людей. Його – більше, мене – менше. Але коли Андрія не стало, всі переключилися на мене і почали надсилати донати. Наприклад, вночі прийшли гроші, де конкретно написали: «На стельки та свічки вам, дівчата».
Що не допомагає, те заважає
Ольга Жидкова каже, про окопні свічки та хімічні устилки тепер теж знає усе – як робити, які й куди краще використовувати. До 2014 року вона працювала в системі сніготанення та нагріву. Має три вищі освіти.
Для ніг тепла підлога за нормами ДБН ніколи не гріється вище 45. Не можна, – пояснює Ольга. – Ті грілки, які зараз йдуть з-за кордону, є окремо для ніг, для рук і для тіла. Для ніг – виділяють 45, для рук – 68, для тіла – 62. Не можна грілки для рук запхати в ноги, бо в п’ятки буде пекти. А хлопці не повинні відволікатися. У них свої задачі. Все, що не допомагає, те заважає.
Розповідає, що маленькі окопні свічки в баночках з-під котячого корму – це для особистого використання. Більші – для обігріву окопів. Захисники кладуть маленькі свічки між ніг, накриваються пончо і так гріються. Великими свічками навчилися навіть обігрівати окоп. Якщо три такі поставити в місцях притоку повітря, то внаслідок конвекції буде підігрів.
Ми проводили експерименти, закручували картон різної щільності й товщини. Робили різну заливку. Свічка – одноразова. Повторно її використовувати не можна. І робити треба правильно, бо на фронті немає іншого шансу. Там нема часу на експерименти й помилки, – говорить Ольга Жидкова.
Жодних виправдань
Окрім допомоги військовим, Ольга активно волонтерить у центрі ВПО з Луганщини, намагається гуртувати тих, що переїхали до Франківська через російське вторгнення. А ще пише проєкти, розмальовує пряники, які передає на благодійні лотереї для ЗСУ.
Ми потрохи підтягуємо людей. Розуміємо, що нам з ними будувати нове суспільство, разом їхати на деокупацію, – каже Ольга. – Якщо ми зараз не допоможемо усі разом, то в нас майбутнього не буде. В іншому разі – валіза, коти за пазухою, Європа, а я цього не хочу. Тому робитиме все, аби тут підтримати людей і там хлопцям стало легше.
Після трагедії у Дніпрі Ольга з однодумцями організували збір коштів для землячки Анни із Сєвєродонецька, студентки університету, яка потрапила під завали. Вона сильно постраждала, їй потрібні протези.
Мені повертатися немає куди. Моє житло повністю зруйноване. І моє, і брата. Буду будувати нове. Вкотре. Я вже збудувала житло в Луганську, там його не стало. Потім його знову не стало у Сєвєродонецьку. Але мене не зупиниш. Я витримаю все як би страшно не було, – каже Ольга.
Показує в телефоні фото своєї вулиці із зруйнованими вщент будинками.
Це – мій дім. Нас розбомбили повністю. Там на Партизанській вже ніхто не живе. Коли ще був зв’язок, то було три людини на всій вулиці, – розповідає Ольга Жидкова. – Ніколи не забуду, як ми спускалися у підвал, трирічна дитина тримала маму за ногу і казала: “Мамочко, будь ласка, хай вони не стріляють зараз”. І коли жінку ледве ходячу ми несли у підвал з третього поверху, а вона казала: “Залиште мене, хай вже мене накриє, щоб я цього не бачила…”
Я не прощу людей, які привели в моє місто рускій мір. Повторно. Я вже проходила це все у 2014. У мене нема толерантності зовсім. Після 24 лютого нема жодних виправдань.
