У Космачі — найбільшому селі Прикарпаття — вже понад півстоліття Юрій Поляк виготовляє гуцульський одяг.
Вироби оздоблює унікальними космацькими орнаментами, що символізують по-карпатському гордий гуцульський дух.
Про тонкощі пошиття автентичних виробів та любов до рідної землі майстер розповів Суспільному, передає Правда.іф.
Виготовляти традиційне гуцульське вбрання Юрій Поляк розпочинав із взуття — постолів. Це було, коли майстер закінчував технікум, у якому вчився на товарознавця. Тоді паралельно опановував справу шевця. Згодом вирішив зайнятися художніми виробами й гуцульським одягом.
“Ремесло почало занепадати, робити було нікому. Майстри повмирали, і я вирішив спробувати. І кептарі, і сардаки шию, холошні, роблю постоли — від ніг до голови одягаю людину в гуцульський одяг. 50% в селі одежі моїми руками зроблено”, — каже Юрій Поляк.
Шию вручну, тут, як кажуть, механізм не пристроїш
Гуцульські постоли робить вручну. Для їхнього виготовлення використовує цупку коров’ячу шкіру. Всі попередньо заготовлені деталі майстер зшиває. Потім чоловіче взуття оздоблює шкіряними смужками, а жіноче — декорує квітковими прикрасами.
“Зараз це все — святкове. Колись було повсякденне. Але й тоді жінки взували постоли, коли приходили на свято чи на базар. З дому виходили босі, а вже на місці діставали їх з торбини й одягали. Жінки берегли взуття, бо воно швидко зношувалося. Це зараз майстри почали набивати на підошву цупку гуму, щоб носилися довше”, — говорить Поляк.
Перші свої постоли майстер виготовив пів століття тому — зробив подарунок дружині на день народження. Каже: працював над черевиками довго, бо понад усе хотів догодити коханій. І хоч її вже три роки, як з ним немає, зберігає ці постоли й дотепер.
“Дружина їх мало носила. Взувала тільки на свята, та й то не завжди. Вони їй так подобалися, що хотіла зберегти якнайдовше”, — пригадує чоловік.
Я — добрий на руку
Юрій Поляк розповідає, що нині постоли теж є невіддільним атрибутом автентичного гуцульського одягу. Однак одягають традиційне вбрання здебільшого на свята, особливо — на весілля.
“У перший день весілля молодих обов’язково одягають по-гуцульському. Правда, не всі собі це можуть дозволити, бо то — дороге вбрання. Проте замовляють і купують. Я — добрий на руку. Якось мені зробили замовлення і дівчина скоро вийшла заміж. Є такі випадки”, — ділиться майстер.
Увесь гуцульський одяг він робить вручну. Найбільше часу витрачає на пошиття традиційного космацького кептаря. Його Юрій Поляк шиє лише з овечої шкіри, яку купує на базарі у Косові.
“Я крою і шию, а вишивають уже жінки. Робота — важка, бо шкіра — дуже тверда. Шию вручну, тут, як кажуть, механізм не пристроїш — все ручна робота. Космацький кептар майже не відрізняється — що чоловічий, що жіночий — однакові. На жіночих кептарях більше прикрас накладають, всіляких ґудзиків, а чоловічі — скромніші. Але фасон один і той самий”, — говорить чоловік.
Космацькі кептарі Юрій Поляк теж декорує. Процес їхнього пошиття, каже майстер, починається з оздоблення. На виготовлення одного кептаря чоловік витрачає два місяці.
“Форма кептаря металом обробляється — капслями. Накладаю їх на викроєні зі шкіри коричневого кольору фігурні деталі й набиваю. Я їх б’ю на пластмасі, щоб головки не м’ялися. На один космацький кептар потрібно шість тисяч металевих капслів. Тоді оце все нашиваємо на шкіру кептаря — такий процес роботи”, — пояснює Юрій Поляк.
Свій перший кептар чоловік пошив 42 роки тому доньці, коли вона йшла на весілля за дружку.
“Дочка йшла у дружки у Верховину. Вона була наймолодшою, вчилася у другому класі. У той час у нас мало було гуцульської одежі, рідкісна була. А у Верховині треба було обов’язково по-гуцульському вбиратися. Ось так і створив я свій перший кептар”, — пригадує Юрій Поляк.
Шиє майстер й крисані — повстяні капелюхи для гуцулів. Чоловік каже: ті, що носять і виготовляють у Космачі, відрізняються від інших карпатських головних уборів.
“Має бути дуже широка криса, обов’язково — пір’я та щітка з кабанової шерсті. Вважалося, що пір’я орла символізувало силу, легкість та велич чоловіка. Щітка кабана — спритність та недоступність, тобто, що його не зможуть впіймати, наздогнати, убити”, — говорить майстер.
Кольори символізують гордість людей
Увесь космацький одяг, за словами Юрія Поляка, вирізняється серед гуцульського вбрання своїми яскравими кольорами, що передає по-карпатському гордий дух людей, які живуть серед гір.
“Він — настільки вишуканий, оздоблений різнобарвними нитками, сап’яном та іншими прикрасами, що додати вже нічого. На цілі Карпати тільки космацька одежа відрізняється кольором, бо вона — оранжева, яскрава: і вишивка, і орнаменти на кептарях, сардаках, крисанях. Кольори символізують гордість людей. Вони — насичені, яскраві — такі, як наші люди. Як село Космач — найбільше у Карпатах, так і одежа — найкраща”, — каже майстер.
Працює чоловік у майстерні — невеличкій будівлі поряд із хатою, що розташована на пагорбі. Їх сам побудував багато років тому. З вікна майстерні видно увесь Космач. Така атмосфера надихає чоловіка на роботу.
“Гарні краєвиди рідного села надихають. Я роблю роботу і маю з того задоволення. А ще залежить від характеру людини, якій виготовляєш. Є, що робиш, кажуть, як на сміх, а виходить, як на правду, — весело, легко. А є така, що дуже важко робиться”, — ділиться майстер.
Космацький одяг, створений руками Юрія Поляка, купують не лише його земляки. Гуцульське вбрання, за його словами, нині популярне й за кордоном.
“Робив я у Канаду — там молоді люди, які мають українське коріння, захотіли гуцульську одежу. В Англію — теж. Зараз маю два кептарі зшити у Ворохту, два кептарі у Надвірну та Косівський район. Я не встигаю”, — додає Юрій Поляк.
