Депутат Тлумацької міської ради від ВО «Свобода» Володимир Крупа з першого дня повномасштабного вторгнення воює у складі 10-ї гірсько-штурмової бригади 8ОГШБ.
Сьогодні націоналіст зі своїм підрозділом виконує бойові завдання в епіцентрі великої війни – під Бахмутом, пише Тижневик ВО “Свобода”.
«Перед початком повномасштабного вторгнення я працював за кордоном. Але, мабуть, Бог так покерував, що напередодні великої війни я повернувся додому. Торік 22 лютого в мене якраз закінчилась віза і 23-го числа я приїхав в Україну, аби її продовжити. Наступної ночі мене будить дружина і говорить, що почалась війна. Того ж дня о 9.00 я вже був у військкоматі. Тож з 24 лютого я військовослужбовець 10-ї гірсько-штурмової бригади 8ОГШБ».
Найважчими були перші дні…
«До того в мене був мінімальний бойовий досвід. В 2015 році їздив добровольцем в зону АТО. Тоді також було чимало загиблих і поранених, відбувались бойові зіткнення і обстріли… Але навіть близько не було такої інтенсивності боїв. Те, що було тоді і те, з чим нам доводиться стикатись сьогодні – це небо і земля. Якщо навіть брати за приклад найспокійніший напрямок, де я воював від часу повномасштабного вторгнення, то співвідношення артилерійських атак в порівняні з 15-м роком – 1 до 100.
За понад рік війни довелось повоювати на багатьох напрямках: Чернігівщина, Сумщина, Харківщина, Ірпінь, Перемога, Дергачі. На початку червня нас перевели на Донецький напрямок – Сіверодонецьк, Лисичанськ, далі – Сіверськ. Зараз ми виконуємо бойові завдання поблизу Бахмута. Скрізь було складно, скрізь було гаряче… Але найважчими для мене стали, мабуть, перші дні великої війни. Ми тоді були в Ірпені. Важко було передусім з морально-психологічної точки зору. На той момент було абсолютно незрозуміло, як події розвиватимуться далі, чого нам очікувати від ворога, наскільки боєздатною є українська армія. До всього цього додавалось ще й переживання про рідних. Я тоді готував дружину до того, щоб вона будь-якої миті була готова взяти тривожну валізку й виїхати в Польщу.
Зараз інтенсивність атак ворога поблизу Бахмута значно вища, аніж була тоді під Ірпенем, однак тепер ми дуже добре злагоджені, загартовані досвідом, а що головне – є розуміння того, що ми цю війну виграємо. Власне, усвідомлення того, що ми переможемо, до мене прийшло ще десь 10-12 березня. Після того, як кияни продемонстрували дива героїзму, обороняючи столицю. Вони не втекли, а дали бій окупантам. Прості цивільні українці, чоловіки і жінки, взяли до рук автомати, готували запалювальні суміші і закидували ними ворогів з балконів, з власних автомобілів. Вони стримали просування московитів. Ворог явно не очікував такого опору. Саме завдяки їм ЗСУ отримали тих необхідних кілька днів, аби розгорнути військо, закріпитись на позиціях, розпланувати операції й почати їх успішно реалізовувати».
На жаль, ворог еволюціонує і вдосконалюється
«Зараз на Бахмутському напрямку дуже непросто нашим воїнам. Ворог тисне вдень і вночі, намагаючись нас зламати. Йдуть напролом, атакують з флангів, шукають слабкі місця, вистежують вогневі точки і подавляють їх. Вони продовжують атакувати, продовжують намагатись оточити місто і при цьому абсолютно не зважають на величезні втрати в живій силі й техніці.
Можливо я когось засмучу, але тепер це далеко не той ворог, яким він був на початку війни. В багатьох аспектах вони провели роботу над помилками і якісно еволюціонували. Скажу більше, в дечому вони сьогодні на крок попереду нас. Пригадаймо, в перший період великої війни наші ЗСУ почали активно застосовувати різноманітні квадрокоптери. Це стало справжнім головним болем для ворога, це помагало нам ефективно знищувати противників й мінімізовувати втрати серед наших військових.
За понад рік війни влада мала б підхопити цю ініціативу волонтерів і простих солдатів, максимально її підтримати й зрештою – очолити цей напрямок і перенести його в перелік пріоритетних. Армія дронів могла би бути реальністю вже зараз, але… Але на ділі ми чуємо від міністра оборони слова про те, що «мавіки» – це весільні дрони. Гаразд, ця техніка не призначена для військового використання, тож забезпечте нас такою, яка призначена…
Найгірше те, що в цьому аспекті противник перехопив ініціативу. Він якісно використав наше ноу-хау і продовжує розвиватись. Та й не тільки в цьому аспекті ворог додав. У московії вже виготовляють антидронові рушниці, засоби оповіщання щодо безпілотників і т.д. Вони поступово перехоплюють ініціативу в контексті застосування нових технологій на війні.
Пригадайте, в перші дні вони їхали в Україну з картами 70-80-х років й не могли додуматись поміняти карточку в телефоні, аби з’явилась мережа. Сьогодні окупанти користуються планшетами, ефективно використовують мережу для розвідки. Вони вчаться, вдосконалюються, стають небезпечнішими.
Армія ворога все ще більша за нашу, техніки в них більше, грошей більше… Ми не маємо кількісної переваги над московитами, а тому для нас критично важливо мати у перевагу у технологіях, мати більшу варіативність для вибудовування тактики наступу й оборони, мати інструменти для того, щоб діяти креативно й нестандартно. Так, в будь-якому разі ми виграємо цю війну. Але маємо не просто перемогти – маємо мінімізувати втрати серед наших воїнів. Той самий безпілотник рятує десятки і сотні живих людей.
Зараз ми б’ємось під Бахмутом на виснаження. Віддаємо останні сили, аби знекровити сили ворога. В нас немає іншого вибору, однак це надзвичайно складний шлях, як фізично, так і психологічно. Мій підрозділ воює з перших днів, однак ми ще не були на ротації… Я не знаю всієї інформації, якою володіє вище командування, однак мені здається це теж один із прорахунків влади. Негативно на морально-психологічний впливають, звісно ж, і всі ті корупційні скандали в Міністерстві оборони. Хлопці місяцями перебувають в нелюдських умовах, втрачають своїх побратимів і щодня ризикують загинути… А потім дізнаються, що люди у вищих кабінетах наживаються на війні, обкрадаючи армію…
Як би не було складно, ми пройдемо цей шлях аж до самої перемоги. Звичайно, нині у всіх на устах слово контрнаступ. Для командування важливо накопичити достатньо сил, зброї, техніки й реалізувати якісний продуманий план. Психологічно наші воїни готові до контрнаступу. Я з цього приводу жартую, що не реалізував своє право на отримання земельної ділянки, бо маю сподівання на свої десять соточок в Криму. Обов’язково встановлю там флагшток з червоно-чорним прапором…»
