Західні регіони країни стали не лише військовим тилом, але й прихистком для сотень тисяч постраждалих від російської агресії.
Про пережите внаслідок російського нападу та втрату сина на війні, якого через окупацію рідного міста поховали в Коломиї, журналістці Фіртки розповіла мешканка Енергодару — Любов Чабанюк та її неповнолітня донька Анна.
Жінка разом із донькою та малолітнім сином евакуювались до Писанкової 11 серпня 2022 року.
«24 лютого в Енергодарі»
Я працювала на Атомній електростанції. У той час, у школі, де були діти, почалась паніка, всіх забирали. А я ж на роботі, не розуміла, що діється. Зателефонувала дітям й кажу, щось “не те” відбувається. Люди масово знімали готівку у банках. Ми нічого не знали, до нас не приходили новини, що почалась повномасштабна війна.
У той час, ми чули, що на міста здійснили наступ, але, розумієте, в мене дуже відповідальна робота — і я не могла не прийти на роботу. У цей день у нас не було сирен, але ми здогадувались, що відбувається щось страшне. Згодом, голова Запорізької ОВА сказав, терміново вимикати світло, адже існувала загроза. Ми всім містом робили “затемнення”.
Коли ми в місті почули першу сирену, я зателефонувала до вчителів своїх дітей, начальниці й розпитувала, чи це навчальна сирена. Тому що, нам розповідали, що можуть бути й навчальні сирени — апаратуру перевіряли на справність.
Таким чином ми довго не розуміли, що відбувається. Коли я почала телефонувати, нам повідомили, що тривога не навчальна. Почалась паніка: у думках було лише: “Куди ж тікати?”. Тим часом мешканці будинку почали збігали донизу. Ми схопили документи та кота, бо без нього ми нікуди.
Дякувати Богу, тітка колишнього чоловіка мешкає в Угорниках, що на Івано-Франківщині. Але, оскільки вона прихистила в себе родичів з Києва, то ми переїхали в Угорники на квартиру, а тоді переїхали в Коломию.
«У нас дуже глушили інтернет та зв’язок»
Перед початком навчального року окупанти сильно глушили інтернет та зв’язок.
Як мати, я відчуваю відповідальність перед своїми дітьми, адже в мене донька навчається в сьомому класі, а син — в дев’ятому. Мені страшенно не хотілося, щоб вони пропускали школу.
