Знову смуток та біль огорнув Коломию. Громада попрощалася з військовим Владиславом Юзюком, який від початку кривавої війни, з 2014 року боронив нашу землю від окупанта. Та, на жаль, передчасно його серце перестало битися.
Про це повідомляє Правда.іф з посиланням на Інформатор.
“Якщо би не ця наша боротьба, то ми б напевно не змогли побачити якою цінною є наша мова, якою неймовірною можливістю є просто зайти до рідного храму і помолитися на рідній мові. Хочу додати, що саме Господь охоронив нашу звитягу у 2014 році, у Києві на Майдані, де ворог нас мав ось-ось здолати, проте ні…Бог нас оберігав навіть тоді, коли не було ще зброї, але він дарував нам силу, міць та підтримку…”, – додає отець Василь Перцович у своїй промові.
Владислав народився 21-го листопада 1978 р. в сім’ї Миколи та Валентини Юзюків. Зростав доброю і дуже слухняною дитиною. У дитинстві дуже любив приходити в гості до бабусі Ольги і діда Івана, де проводив час зі своїми братами та сестрами. А літні канікули завжди проходили в Летичеві біля баби Ванди і дідуся Григорія, де був любимим онуком. Там мав друзів Олега і Всеволода, з якими виріс з дитинства до юності.
Освіту здобував Коломиї в школі №1, а з 6-го класу був переведений до 1-го класу гімназії, яку закінчив у 1995р. Мріяв вступити до Харківського військового університету та стати пілотом винищувача та в останній момент поміняв думку і продовжив свою освіту в Чернівецькому державному університеті імені Юрія Федьковича на фізичному факультеті за спеціальністю мікроелектроніка. Навчання тут було з перервою в 2 роки. За цей період він встиг відбути строкову службу в армії, у військах спецпризначення. У 2001р. поновився на навчання і закінчив університет у 2003р.
Свою трудову діяльність розпочав у Києві в компанії “Марком”, був менеджером. У 2007 р. повернувся до Коломиї, адже ніде немає так добре, як вдома. Тут пробував себе трохи в підприємницькій діяльності, працював в компанії “555”, на посаді менеджера, також у магазині “Деніго”.
У 2014р. коли почалася війна пішов добровольцем у 5-й батальйон територіальної оборони, де виконував обов’язки командира відділення. Потім у 2015-му і у 2016-му роках продовжив службу в АТО, виконував обов’язки командира відділення, в 53-й бригаді був виконуючим обов’язки командира взводу. Потім на посаді інструктора по мінного підривній справі у 184-у навчальному центрі, далі на посаді головного сержанта інженерно-саперний роти у 20 четвертій окремі механізованій бригаді. Одержав контузію, оперував очі, від отриманої травми внаслідок бойових дій.
З 2016-го по 2022р. працював копірайтером.
В лютому 2023р. знову пішов добровольцем до нової 42 бригади, де формувався 419-й батальйон в Делятині. Владислава взяли на посаду замкомандира інженерно-сапернаго взводу в званні сержанта.
За добросовісне носіння служби в березні йому присвоїли старшого сержанта. Батальйон проходив навчання на полігоні і готувався до відправки на фронт.
В ніч на 28 квітня серце Владислава перестало битися.