У суботу, 8 липня, православні прочани зберуться до Святині Галицького гостинця, де є Темна каплиця. Це давнє паломницьке місце на перетині трьох районів, оточене 14 селами.
За легендою, яку переповідають з покоління в покоління, таку назву каплиця отримала через хлопця-сироту. Він втратив зір з горя, бо померла мати, а батька вбили татари. Хлопчина побудував каплицю, молився та прозрів.
Це місце знаходиться серед поля, біля села Задубрівці, що на Снятинщині, пише Правда.іф з посиланням на Репортер.
Потік людей не припиняється
Нині біля каплиці та храму, який побудували поруч, кипить робота, бо усі готуються до всеукраїнської прощі. Очікують чимало людей, адже приїде предстоятель Православної церкви України митрополит Епіфаній. Він очолить молитву, освятить паломницьке місце і початок будівництва майбутнього монастиря та паломницького центру.
Буде молитва за перемогу України, – говорить настоятель храму Почаївської ікони Божої матері, настоятель святині Галицького гостинця протоієрей Павло Захарук. – Це паломництво призначене, аби помолитися на цьому давньому й намоленому місці за перемогу України, за воїнів, які нас захищають, і тих, хто віддав життя.
За словами отця Павла, у храмі біля каплиці щодня відправляють Службу незалежно чи є люди. Щодня о 06.40 вже йде відправа і триває до 17.00. Править там отець Павло, його батько, а також помагають два священники з навколишніх сіл. Кожен має свій тиждень.
До цієї каплички потік людей не припиняється, – говорить священник. – Дуже багато людей приїздить з цілої України, з-за кордону. Хто неподалік – Снятинщина, Заболотівщина, Городенківщина, то йдуть постійно пішки. З початку повномасштабного вторгнення людей ще більше. Церква активно допомагає воїнам у закупівлі автомобілів.
Монастир і прихисток для подорожніх
Отець Павло народився на Миколаївщині, але обоє його батьки – із Задубрівців. Батько також священник і мав на Миколаївщині парафію, але, коли сину було шість, родина повернулась у рідне село. Отець Павло тут ріс і дуже цікавився цим місцем. Згодом сам став священником і нині править тут.
Темна каплиця – дивна назва, як для церкви, – усміхається священник, – але це походить від слова незрячий. Тут поселився хлопчик-сирота, який втратив зір. На цьому місці йому явилась Богородиця і сказала побудувати маленьку капличку. І він це зробив. Дуже сильно порізав руки, але зробив дуже гарно. Знову йому явилась Богородиця і забрала капличку на небо. Це така легенда, яку передають з покоління в покоління у навколишніх селах.
За словами Захарука, у цій легенді є певна правдивість. Адже досліджували, шукали різні записи й вдалося дізнатися, що тим хлопчиком з легенди міг бути Іов Почаївський, який в миру звався Іван Желізо.
Це святий, котрий спершу був в Угорницькому монастирі біля Отинії, а потім його звідти забрав Констянтин Острозький, – розповідає Петро Захарук. – Острозький також дивним чудом на цьому місці, де капличка, врятувався.
За словами Захарука, неподалік було роздоріжжя чотирьох доріг. Та, що зі сходу на захід, вела на Галич. Тому це місце називається «Галицький гостинець», бо напрямок на Галич, а гостинець – це вимощена каменем дорога.
Одного разу розбійники тут напали на Костянтина Острозького та його людей. Він єдиний врятувався. Знайшов монаха Іова і на тому місці поставив перший монастир. Невеликий, де був прихисток для подорожніх і жили два монахи.
Монастир потерпав від набігів розбійників і татар, а пізніше, за Австро-Угорщини, був розібраний. Далі про нього відомостей не було, але він є на картах до 1867 року. А вже на нових військових картах 1882 – монастиря нема.
Зараз його хочуть збудувати заново. Монастир буде розрахований на 20 монахів і на 20 паломників, які щодня можуть тут перебувати й ночувати. Поки є будівля з одною кімнатою. Там живе священник, що готується до монашества. Ще є невеличка трапезна і котельня. А будуватимуть адміністративний корпус і великий собор.
Чия капличка?
Але головною тут лишається капличка. До неї щороку 10 вересня, на свято Іова Почаївського, приходять прочани. Цього року за новим календарем, каже отець Павло, перенесуть на 28 серпня.
За словами священника, на цьому місці багато людей знаходить відповіді на свої питання, спокій, також було багато випадків оздоровлення. Усе фіксують.
Часто люди кажуть на неї – Ганьківська каплиця, бо вона близько від села Ганьківці, – пояснює отець Павло Захарук. – У нашому селі кажуть, що капличка – Вовчківська, бо то треба йти у бік села Вовчківці. У Вовчківцях навпаки – Задубрівська. У Белелуї кажуть – Галицькі гостинці. Ще в одних – Горбатівка. Ця капличка має багато назв. І часто люди говорять про одне таке чудодійне місце, але з різними назвами.
За совітів влада намагалася позбутися цього місця. Ставили бочки з аміаком, аби люди не ходили молитись. Але селяни все одно йшли.
Тут молитва не припинялася ніколи, – каже отець Павло. – Люди робили таку маленьку капличку. На вечір радянська влада її розіб’є, а на рано вже знову стоїть нова капличка. Було так, що ставили колодязне кілька, робили туди маленький вхід, іконки ставили. Примітивно, але було. А вже у 1995 році побудували нормальну капличку.
Нині капличку перебудували, але стіни лишили старі. Зараз вона виглядає, ніби витесана з суцільного каменю. Там можуть вміститися двоє-троє людей. Над капличкою – прозорий купол, а навколо висаджені вишні у формі тризуба. А ще – багато квітів і багато спокою.
Авторка: Світлана Лелик
