Гранатометник Національної гвардії України Роман Хім’як проходить реабілітацію в Івано-Франківську. У боях за Кремінну, що на Луганщині, боєць отримав поранення в обидві руки. Під час лікування військовослужбовець дізнався, що його батько, який воює у складі ЗСУ, зник безвісти під час штурму на Запорізькому напрямку.
Роман Хім’як розповів Суспільному, що після одужання обов’язково повернеться на фронт, бо вірить, що його батько живий.
“Тато виховував строго, вважав, що армія — потрібна річ. І закрутилося так, що я сам мав прихильність до війська. Інші питали: “Та навіщо?” Але я собі прекрасно розумів, що вони бояться. Це вплинуло на те, що я зараз у війську”, — розповідає нацгвардієць.
Своє дитинство Роман Хім’як провів у Галичі, куди часто приїжджав до бабусі. Катався на велосипеді та гуляв з друзями. Також ходив з батьком на полювання та риболовлю — він сина всього навчав.
“Звечора ми викопували хробаків, наживку готували, на яку ловили рибу. Тато мені розказував, як яка риба називається”, — ділиться спогадами про риболовлю з батьком нацгвардієць Роман Хім’як.
Під час реабілітації військовий продовжує ловити рибу, проте через травми рук це дається важко.
“Я сам розумію, що потрібно розробляти руку і плече. Треба долікуватися і бути більш працездатним”, — каже боєць.
Поранення в руку та плече Роман Хім’як отримав у боях за Кремінну на Луганщині. Нацгвардієць каже: найважчий бій відбувся на другий місяць його служби на сході країни.
“Над нами літали російські дрони, скидали гранати. Ми ховалися, звісно. Виїхала їхня техніка — починала відпрацьовувати по наших позиціях. Їхня піхота швидко висадилася і почала наближатися до наших позицій”, — розповідає військовий.
За його словами, військові РФ були за 20 м від їхніх позицій. Утім, додає Роман, українські бійці успішно відбили атаку й усі побратими залишилися живими.
“Я вже бачу, як п*дар сидить біля крайньої позиції зліва і каже: “Вихадітє, сдавайтєсь”. Я одразу між деревами пройшов, і він там назавжди й залишився”, — пригадує нацгвардієць.
Через два тижні після цієї атаки внаслідок вибуху російської міни Роман Хім’як отримав поранення в обидві руки. Боєць каже: на світанку росіяни почали обстріли з артилерії, авіації та мінометів. Бій тривав приблизно п’ять годин.
“Добре, що мої побратими із сусідніх позицій в такі моменти теж починали відпрацьовувати по військових РФ. Зі мною був ще один боєць, який ще міг йти. Ми ледве вийшли”, — розповідає воїн.
Дружина нацгвардійця Христина Хім’як каже, що тоді чоловік упродовж трьох днів не виходив на зв’язок.
“І тут він мені у Telegram надіслав повідомлення: “Я — “трьохсотий”. Я одразу плакати. Не знала, що мені робити. Я його не впізнала, якщо чесно. Приїхала, обдивляюся. Думаю: “Нема його”. Повертаюся — є. Я Романа спершу не впізнала. Він виглядав абсолютно іншою людиною”, — говорить Христина.
Після реабілітації Роман Хім’як планує повернутися на війну, щоб знайти батька.
“Хочу повернутися на фронт і шукати батька, бо у мене є надія на те, що він досі живий”, — каже воїн.
