23-річного помічника начальника розвідки 108-го окремого гірсько-штурмого батальйону 10-ої бригади “Едельвейс” подали на присвоєння Героя України за те, що він за допомогою дронів зупиняє ворожі штурми.
Крім того – саме він підірвав машину, в якій був командир ворожої бригади на позивний Ташкент.
У військо цей хлопчина прийшов, коли йому виповнилося 18 років. Його брат і батько воювали і тоді, залишаються в лавах ЗСУ дотепер. Напередодні повномасштабного нападу Андрій вже літав дронами, робив аеророзвідку, бо був командиром відділення безпілотних авіаційних комплексів у розвідувальному взводі 108-го окремого гірсько-штурмого батальйону 10-ої бригади.
“Едельвейс”, – обов’язково зазначає боєць. Це ж як знак якості. За той рік, що бригада перебуває на Донбасі без ротацій і відведень, підрозділ Андрія зробив неймовірний крок у розвитку. Хлопці використовують всі можливі дрони, мають в арсеналі дрони-камікадзе, за допомогою яких роблять дива, обладнали власну лабораторію, де на 3D-принтерах друкують необхідне для скидів. Так, так. За пару кілометрів від ворога відбувається друк необхідного оперення, систем скидів… Ще й такий порядок панує в цій лабораторії! Кожен інструмент на своєму місці, у кожного – свій стіл з усім необхідним. Побачене мене вразило, а стосунки між хлопцями, їхні жарти та відносини – надихнули. от такими і є Переможці – які впевнено, спокійно, крок за кроком ідуть до нашої перемоги всіма можливими методами, пише Цензор.
“ВСЮ НІЧ – З 8 ВЕЧОРА ДО 8 РАНКУ – Я КИДАВ ГРАНАТИ НА ШТУРМОВІ ГРУПИ РОСІЯН. У НИХ АЖ ПАНІКА ПОЧАЛАСЯ – ВСІ РОТНІ ПОРАНЕНІ, ВБИТИХ БАГАТО”
-Андрію, про тебе розповідають, що ти за допомогою дронів зупинив штурм. Коли це було і як?
-Насправді таких ситуацій було багато, – посміхається Андрій Скібін, позивний Скиба, молодший лейтенант, помічник начальника розвідки. – Але саме тоді, коли вдалося зупинити наступ… Дату точно не скажу – не пам’ятаю. Місяці три-чотири тому це було. В нічний штурм на наші підрозділи пішли 150-160 чоловік, якщо їх можна так назвати. По них працювала артилерія, стрілкотня, міномети. Але на той момент у нас трішки БК не вистачало. Години за півтори бою вистріляли всі міни. Дві на резерв залишили, на крайній випадок так би мовити. А орки лізли. Вночі їх вели за допомогою нічних пташок. Їхні РЕБи не працювали, наші також. Тому можна було досить точно кидати “подарунки”. Всю ніч з 8 вечора, навіть раніше, і до 8 ранку я вибивав їх. Іде група десять людей. Одна граната – мінус два, мінус три. І так всю ніч кидав. Викидав три ящики гранат. Це щось 60 штук. Із цієї кількості я промазав лише двома. Як промазав – на пару метрів вони відкотилися. Тоді і по радіоперехопленнях у них була велика паніка. Ротні всі трьохсоті. Двохсотих багато. Щоб ви розуміли, у них на штурм вже залучався навіть замполіт батальйону. І він також був трьохсотий від моєї гранати.
Після того вони ще два дні збирали своїх “200”-“300”. Через два дні знову полізли в наступ, але трішки меншими силами – чоловік 80-70. І також половину з них я перебив.
-Ти спостерігаєш за всім на екрані, керуєш дронами дистанційно. Не виникає відчуття, що це така комп’ютерна гра…
-Ні, ні в якому разі!
Я не рівняю себе з піхотою, яка знаходиться на передній позиції. Це реально герої. Але ми знаходимося не сильно далеко від переднього краю – півтора-два кілометри. Це завжди окопи, бліндажі. Раніше я літав з відкритої місцевості. У мене був стільчик, біля мене знаходилися командири рот, у них – радіозв’язок. Навколо часто болото. По нас також арта працює. Біля мене норка, щоб я зразу пригнув.
Коли відбувався той штурм, нас також всю ніч крили і артою, і мінометами.
Їхні пілоти також працювали зі скидами. Не так ефективно, як ми, але працювали. У нас тоді навіть стався бій з пілотом! Він знайшов мене – на мене кидав гранати. А я знайшов його. Майже одночасно це відбувалося. Не знаю, як він. Дай Бог, щоб з ним було погірше, а у нас – всі цілі. Хоча російський пілот влучив у наш генератор.=
-Як давно ти в армії?
-В армії з кінця листопада 2018 року. А в бригаду прийшов на початку 2019 року, підписав контракт 1 квітня 2019 року.
У мене тато служив з 2016 року. Брат – з 2017-го. Я навчався, працював на цивільній роботі, поступив в харківський університет на заочне відділення, коли мені виповнилося 18 років. Знайомі хлопці збиралися іти на строкову службу, а у мене брат воює, тато воює, думаю: також піду. У військкоматі пояснили: призовний вік – з 20 років, але за власним бажанням можна. Єдине – щоб підписати контракт, треба згода батьків. Тато був би не проти, а мама, звісно, сказала “Ні. Яка згода?” Мені пояснили: іди на строкову службу, а там переведешся. На строкову мама написала згоду. Пів року прослужив. І таки підписав контракт. У мене у 108-му батальйоні у розвідвзводі був знайомий. Він служив разом з моїм братом – проходив учебку. Він і забрав мене до себе. Я не шкодую, що потрапив сюди.
Коли підписав контракт, поїхав не в частину, а до бригади – вона розміщувалася в Новотошківці. У мене такий страх був! Мене везли на “шишарику”. Навколо руїни, протитанкові яри. Ого! На війну їду. Коли поспілкувався з хлопцями, вони мені все показали, сходили на позиції раз, другий. Побачив першого орка. Як зараз пам’ятаю його вигляд.
-Коли почав літати?
-Відділення БПЛА у нас у штаті було постійно. Воно складалося з чотирьох людей – один з них водій, один – командир відділення…
Коли я прийшов у батальйон, мене зразу поставили на посаду оператор БПЛА. “Літав на квадриках?” – “Ні”. – “В телефонах, андроїдах, комп’ютерах нормально шариш?” – “Так. На рівні користувача…” – “Навчишся!” Я зразу почав пробувати літати. В ютубі відосіки дивився. Це були цивільні дрони. На той момент у нас у підрозділі був “Фантом-4” без зуму. Я за його допомогою пробував корегувати міномети, коли була необхідність. Таких прям польотів, як зараз, коли пташка у нас постійно цілодобово літає, такого не було. Ми вилітали по необхідності. Прийшов папір з вищих штабів провести розвідку – раз на тиждень політали.
А у 2022 році, коли ми стояли в районі Зайцевого, волонтери передали мені “Мавік-2” із зумом. “Мавік-2 інтерпрайз” з тепловою камерою. Я вже більше вникав. Хлопці зробили першу систему скидів на наш “Фантом-4”. Пробував щось скидати. У мене з’явилося більше зацікавленості. За допомогою зумованої камери можу детально все розвідати, всі позиції роздивитися, точніше корегувати міг.
“КОЛИ МИ ЗАБРАЛИ ТІЛО НАШОГО БІЙЦЯ, ЗА НАМИ ПОГНАЛАСЯ ВЕРТУШКА. ВОНА ВСЕ СЕЛО ЗРІВНЯЛА З ЗЕМЛЕЮ”
-На лютий 2024 року з яким арсеналом безпілотників ви підійшли?
-Якщо порівнювати з сьогоднішнім днем – з нульовим! По факту у нас було два дрони. Весь Київ ними відлітали. Шість батарейок лише було. Зарядив. Поїхали. Літаю. Корегую. Повернувся – заряджаю. Тоді ще не возив з собою генератор. Ще до цього ми не дійшли. Не було старлінків, як зараз.
Підбита в Захарівці ворожа броня
У Київській області літали, корегували, бо багато танків було. Працювали по них, по БМП. А у мене вже на той час один дрон заглушили. Я знав, де він сів. Чекав, поки орки вийдуть, і я його заберу. Це був дрон, який я дуже беріг. І от я ним повертаюся назад. По ньому стріляють. І якраз сідає батарєєчка. Я сідаю в 500 метрах від орків. Там була заправка біля села Загальці. “Мавік” сідає на дорогу. Я намагаюся вивести його, щоб він сів на дах і орки його не бачили. Проходить два дні. Бігом їду туди. Знаю, де мій “Мавік”. Лізу на заправку на кришу, забираю пташку. Ті два перші мої “Мавіки” служили нам ще тут, на Донбасі. Але ми вже їх втратили.
За два тижні до повномасштабного наступу ми виїхали на яворівський полігон. Розуміли, для чого туди їдемо, проходили злагодження, бо щось намічається. Всі новини від того руського дракона дивилися там.
О 4 ранку 24 лютого нас криком розбудили: “Вставайте, почалася війна”. Ми почали збиратися. Не говорили, куди їдемо. Наш підрозділ виїжджав “шишариком”, у нас ще був БРДМ. А чотири людини їхали на цивільній машині. Командир сказав: “Беріть зброю, БК, їдьте перші – розвідуйте лінію оборони нашого батальйону”. І ми поїхали. А нам вже насипали: ДРГ в Рівненській області! Приїхали на кордон з Білоруссю. П’ять днів пробули на Волині. Звідти знялися – і в Київську область.
-На Волині все було спокійно?
-Ми піднімали дрони, дивилися. Я і в Білорусію залітав. Там техніка була, БТРи каталися.
В Київській області почалося пекло. Малинський район: Захарівка, Кропивня. Це кордон Житомирської і Київської областей.
Ми їдемо літати в село, де могли бути росіяни. Пролетіли 500 метрів – бачу, як заїжджають танки, копаніри собі копають. Зразу передавав координати, наводили артилерію, корегували. Саме тоді пару орків вбили. Ми приїхали у штаб. Ще не було старлінків – тому не передавали дані, а знімали на відео, скидали все на флешки і їхали показувати побачене в штаб.
У нас планувався штурм. Ми мали забирати ті села. Через два дні спланували штурм Захарівки. Перші бої у нас були жорсткі. Я там все облітав. Побачив три БМП і взвод їхньої піхоти. БМП закопані в копонірі була. Організували штурм. Там у нас були перші втрати. Чотири людини загинули. Перші поранені… Але ми росіян звідти вибили. Правда, не закріпилися. Вийшли. Вони також із села вийшли. У нас досвіду ще не було. Ми зайшли в те село, не врахувавши, що звідти пряма дорога в інше село, звідки вони можуть піти на нас. Зайшли піхотою та розвідвзводом. Тихенько. І прийняли бій. Тут з Кропивні підтягуються три танки, три БМП. Тоді ми вже почали техніку палити. Хлопці з “Мухи” спалили МТЛБ. З РПГ – дві БМП. Вони згоріли вщент. Підбили один танк з БМП – поцілили в башту, то він розвернувся і втік. З боями відтягнулися звідти. Добивали ворога артою. Вони вийшли також.
Але ж там залишилися тіла наших загиблих. Ми знали, де саме, планували їх забрати. Розвідали, щоб не було в селі росіян. До речі, місцеві нам допомагали. Коли ішли на штурм, зустріли дідуся, який розказав, скільки їх: “Залишалося десять чоловік. Коли ви по них працювали, у них були трьохсоті, то їх забрали і привезли ще десятеро людей. Так що їх стало більше”. Розказав, як і куди краще підійти. Забирати вбитих ми ішли вдвох з командиром. З нами була ще група ССОшників. Забрали тіло нашого бійця. Поверталися, як за нами почала вертушка гнатися. Вона це село просто зрівняла з землею. Розбила кожну хату. Я потім приїжджав туди – немає живого місця.
-У росіян безпілотників більше?
-Ми не помічали їхню перевагу в “Мавіках”. У крилах так – у них є “Орлани” і тому подібні. Їх більше. Вони висять над нами цілодобово. Але ми збивали багато цих крил.
У мене був мій найперший “Мавік-3”, яким ми і зараз працюємо. Його мені передали в Київській області, коли росіяни вже тікали. Вже чотири “Мавіки” у мене було. З ними ми поїхали на Донбас. І тут вже відчули реалії війни конкретні – позиційні, окопні. Тут у нас відбулися перші штурми на техніці…
До повномасштабного наступу, звичайно, “Мавіки” так не використовували ні ми, ні вони. Але зараз ними літають по всіх районах цілодобово. Їхня задача – шукати нашу артилерію. Бачать виходи – зразу наводять туди “Ланцет”. З ними зараз дуже велика біда.
Місяців вісім тому під час перших позиційних боїв ми побачили, що вороги застосовують і “Мавіки”-розвідники, і “Мавіки” зі скидами. У нас завжди була перевага в “Мавіках” і пілотах. Навіть згадати той нічний штурм – у них одночасно три “Мавіка” літали, три пілоти. Вони відлітали буквально місяць на нашому напрямку – і переїхали в інше місце. А у нас у кожному батальйоні, в кожному підрозділі є пілот, який вміє кидати гранати. Люди вчаться постійно. І навіть якщо в кожному підрозділі у них є пілот, то він не такий ефективний, як наші. Всі говорять, що ми самі їх навчили чогось. Ні. Це війна. Ми вчимося і десь, і у них – тактиці, застосуванню. Якби навіть ми не використовували дрони, вони б все одно до цього дійшли. Все логічно. Світ розвивається, не стоїть на місці. Тому говорити, що ми їх чогось навчили, неправильно, я вважаю.
Рік тому ми почали ефективно застосовувати скиди. Без них не могли б працювати. Місяців п’ять, поки на нашому напрямку були “вагнери”, ми кожного дня працювали зі скидами. Тоді скиди реально багато чого вирішили. Щодня десять “двохсотих” та десять “трьохсотих” – це звичайний робочий день, результат того, що я накидав. А якщо штурмові дії – навіть не рахували втрати з того боку.
“Вагнери” не застосовували мавіки. У них були РЕБи. А у нас завжди була пташка. У нас піхота без пташки не може. Піхота стоїть в окопах. Ми постійно літаємо, з неба видно набагато більше, ніж з землі. Кількість ворога, куди він рухається. Корегуємо. Було таке, що ми мавіком корегували… автомат.
На нашу позицію лізли “вагнери”. Посадка. Куча “двохсотих” “вагнерів”. І лізуть кожного дня. Лягали там. Лізла друга група. Залишалася також. По ним лізла нова група. І вони крили так, що реально хлопці з окопу не могли голову підняти, щоб подивитися. Наш боєць вже по-сомалійські стріляв – просто підняв автомат з окопу. І ми говорили – правіше, лівіше. І він реально положив три чи чотири “вагнера”, не дав підійти.
Коли у нас з’явився перший старлінк, ми все почали робити в прямому ефірі, розвивалися дуже швидко. Коли нам передали перший скид, зразу зрозуміли, що треба змінити. Самі почали робити модельки за допомогою 3D-принтеру, боєприпаси. Удосконалювали все. Потім почули, що з “Мавіка-3” можна давати трансляцію. У нас вже був старлінк. Тиждень – і прямі трансляції бачила вся бригада. Раніше без старлінка як було? Літаю. Виявив ціль. Передаю по радіозв’язку координати. За цей час у мене сіла батарея. Поки артилерія наводиться, я знову піднімаю пташку… Вони стріляють – я передаю координати або корегую вправо-вліво. Це все займає час. А зараз, коли є пряма трансляція, вони дивляться самі, можуть самі себе поправляти. І я їм даю поправки. Все відбувається швидко.
Було якось, що ми одночасно і вели штурмову групу, і корегували артилерію і міномет. Ще й в цей момент скидали гранати. І все одним дроном! Дійшли до того, що ми почали шукати ще пілотів, інші дрони – з нічним баченням. Тепер в кожного екіпажу на “Мавіку”, на “Матрасі” є генератор, старлінк, пряма трансляція. Накопані укриття, бліндажі. Робота іде.
“ЯКЩО У НАС БУДЕ ДОСТАТНЬО ДРОНІВ-КАМІКАДЗЕ, МИ ЗМОЖЕМО ПРАЦЮВАТИ ТАК, ЩО НАШІ ХЛОПЦІ ЗМОЖУТЬ ЗАХОДИТИ НА ВОРОЖІ ПОЗИЦІЇ БЕЗ ВТРАТ”
-Таке відчуття, що ти одночасно вправляєшся з декількома пташками в повітрі…
-Завжди по-різному, але один пілот не може з декількома пташками працювати. Це нереально. У мене був пілот, який тільки вчився, то ми робили так: я лечу, кидаю гранатку, віддаю пульт – він вертає пташку, а я вже злітаю другою пташкою з другою гранатою. Таке ми практикували. Але все залежить від обстановки.
У нас пілоти постійно знаходяться на позиціях, постійно працюють. Цілодобово. Був якийсь штурм. Я до них приїхав зі скидами. Пілот літає, корегує артилерію і спілкується з піхотою, а я працюю зі скидами, щоб ми один одному не заважали і пришвидшили роботу підрозділу.
На нашу позицію відбувався штурм. Ми знали, що на позиції ворога є антидронові пушки, що нас там постійно давили. Ще й мінімум десять автоматів по пташці стріляло. Важко було зробити скиди. От з тієї позиції на нашу відбувався штурм. Двох хлопці наче положили. Троє залягли у воронки. І ніяк їх не можна дістати. Кажу: “Кину гранатку”. Розумію, що полечу туди, де “Мавік” втрачу. Але маю спробувати вбити їх, хоч і пташка пропаде. Залітаю, кидаю гранату. Попадаю в ціль. Всі троє – “двісті”. І зразу мій “Мавік” збивають. Я знав, що його зіб’ють, але врятував хлопців. До них не підійшли три орки. Хлопці були довольні.
-Нашим пілотам вдається брати в полон ворожі “Мавіки”…
-Ми бачимо багато ворожих пташок, спостерігаємо за ними. Шукаємо точку зльоту, де пілот. Накривали його артою. Багато разів я пробував збити їхні “Мавіки”, насідати зверху. Не виходило. Але один раз в три ночі їхній “Мавік” накидав на наші позиції ВОГи. Я спостерігав за ним. Завис і намагався на нього сісти. І таки я його збив. Мій “Мавік” при цьому залишився цілий, повернувся до нас.
-Як у вас з’явилися 3D-принтери безпосередньо на війні?
-Для скидів у нас завжди були ВОГ-17. Волонтери передавали на них оперення, щоб гарно летів. Передавали різні. Зробили свою модельку. Зрозуміли, що саме треба удосконалювати. Заступнику командира батальйону передали 3D-принтер. Він в ньому розібрався. Попробував щось надрукувати – вийшла гарна крута моделька. Значить, можна робити систему скидів самим. У нас є офіцер, який дуже гарно розуміється на моделюванні – займався цим в цивільному житті. Що захочеш, те може змоделювати і надрукувати. Зараз все, що нам потрібно, ми можемо надрукувати. Систему скидів самі зробили. Уламкові боєприпаси можемо робити.
Потім ми почали займатися дронами-камікадзе. Ми працюємо з FPV-дронами. Вони на далеку відстань не літають, хоча ми експерименти ставили. І на 20 кілометрів залітали. Нам кажуть, що ми досягли з ними досить високого рівня, але я вважаю, що ми ще на початковому рівні, нам багато що треба розвивати. У нас є виносні антени, наземні станції, ретранслятори, дрони, різні системи підриву. Все це ми модифікуємо, удосконалюємо. Вже є багато вражених цілей, багато спаленої техніки, орків вбитих. Але треба більше і більше. Кожного дня іде якась робота, адже ворог вивчає нашу тактику. Пристосовується. От і вигадуємо різні методи. Якось я працював з нічними скидами з “Мавіка”. Підлітаю – стоїть один в полі біля позиції. Я доволі низько – метрах в 70. “Мавік” чутно і навіть видно в теплік. Не тікає, стоїть. Я в той раз скидав ефки. Коли чека відлітає від цієї гранати, чутно хлопок. І саме почувши той звук орк почав тікати. Щоб не тікали, ми скидаємо або ВОГи, або ефки – з оперенням, щоб не було хлопка.
-Аеророзвідка – це дуже дороговартістно. Збори на дрони ідуть постійно. Інколи навіть питають: коли вже вистачить цих різних пташок?
-Їх ніколи не вистачить! Потреба в цьому є завжди. На даний момент у мене залишилося 25 FPV-дронів. Це по факту нічого.
Я прикидав-рахував на бригаду, яка реально працює в зоні відповідальності і дає результат, на місяць потрібно 13 з половиною мільйонів гривень на дрони. Це 500 штук FPV. І буде результат. А зараз ми маємо набагато менше… Слава Богу, у нас є волонтери, які постійно допомагають. Івано-Франківськ, Київ, Одеса, Миколаїв, – в цих містах постійно для нас роблять дрони. Є люди, які це проплачують. Дешевші дрони коштують 400 доларів. Їх тримаємо на піхоту, бліндажі, наступи. Дорожчі – 500 – 600 доларів. Вони потрібні на техніку, на дальні цілі. Окуляри, батарейки для цих дронів в Україні важко знайти. Добре, що є люди, які це шукають. Самі ми б не справилися.
Але все це має вирішуватися на рівні міністерства оборони. Взяти ворога – ті самі FPV-дрони видаються підрозділам саме від міністерства оборони. Три тисячі дронів вони отримують на місяць.
Якщо наша бригада отримає 500 дронів на місяць, ми на нашому напрямку спалимо всю техніку. Відіб’ємо всі шляхи забезпечення. Краще зможемо іти в наступ. Виділимо для цього 10-15 дронів на одну позицію. Позаганяємо орків в кожну норку, в кожний бліндаж. І хлопці зайдуть на позиції без втрат.
От вчора я працював дешевшими дронами по піхоті. Запустив чотири дрони по бліндажах. За день завдяки чотирьом дронам у противника було чотири “двохсотих” і шість “трьохсотих”, а також реально повністю розібрані бліндажі і СП-шки. Плануючи наступні штурми, ми візьмемо десять дронів на позицію – і позаганяємо росіян в землю. Звісно, треба все гарно спланувати – у взаємодії з артилерією, “Мавіками”. Є нюанси, але така взаємодія покаже свій великий результат.
-Де твої брат і батько зараз?
-Також воюють. Батько на Херсонському напрямку, брат тут. Неподалік. Всі в різних підрозділах. Брат в 79-ій десантній бригаді, також в розвідувальному взводі з птахами і скидами працює. Тато – в 124-ій бригаді, 195-ий батальйон.
У всіх військових “бамбас” вже поперек горла стоїть. Але він став одночасно якимось рідним. Ми не можемо переварювати всі ці поля, посадки, болота донбасівські. Але ми тут все знаєм. Ця земля – як своя домівка. Я скажу так: по цих полях стільки моїх “Мавіків” лежить. Я лише із-за цього хочу звільнити цю територію, щоб позбирати “Мавіки” і повернути волонтерам, які їх купляли.
