Неподалік княжого Галича є мальовниче селище, а колись славне містечко, – Більшівці. Можна лише уявити, скільки таємниць зберігає ця місцина.
Зокрема про палац Кшечуновичів, який досі милує око. Нині пам’ятка архітектури є приміщенням для престарілих людей та екстреної медичної допомоги, пише Правда.іф з посиланням на Репортер.
Вже мало що нагадує про величне минуле палацу заможної вірменської родини. Запущений парк з високими крислатими деревами, які ревно зберігають історію. Заросла бруківка перед центральним входом до маєтку. Самотній недіючий фонтан. І дуже важливо, щоб з часом ця досі гарна садиба не перетворилася на пустку…
Кшечуновичі були ґаздами
Історія родини Кшечуновичів в Галичині розпочинається у другій половині XVII століття. До України вони приїжджають на запрошення Андрія Потоцького, засновника сучасного Івано-Франківська. А в 1785 році декретом цісаря Йосифа II родина Кшечуновичів отримує статус шляхтичів і власний герб.
Більшівці Кшечуновичі отримали у спадок від княжого роду Яблоновських. Вірменські власники були добрими господарями. Незадовго в селищі почали розвиватися різні ремесла, були створені локальні мисливські угіддя, а також запрацював млин, який зберігся й донині. Захоплювалися Кшечуновичі й породистими кіньми, а у своїх ставках розводили рибу.
Саме Корнель Кшечунович, який був дідичем селища, ініціював будівництво родинної садиби. Кошторис склав 1,8 млн злотих. За переказами, для будівництва маєтку заможний вірменин використав ту саму породу каміння, з якої збудований замок короля Данила в Галичі.
Загалом за стильовими ознаками та датою спорудження (1927-1929 роки) палац Кшечуновичів належить до другої хвилі неокласицизму. Щодо інтер’єру, то в кімнатах стояли розкішні меблі різних стилів – рококо та бідермаєру, а стіни маєтку прикрашали родинні портрети.
Біля палацу розкинувся парк на 10 гектарів в англійському стилі.
Садибу зі всіх сторін оточували зелені, завжди підстрижені газони, а ще вона потопала у розмаїтті запашних квітів, – читаємо у книзі «Більшівці. Путівник».
Спогади з дитинства
Деякими спогадами поділилася мешканка Більшівців Марія Римар. Її мама готувала їжу для панської прислуги. Вона згадує, що біля парку була широка алея для проїзду карет, обсаджена з двох боків пишними трояндами й кущами самшиту. Біля в’їзних воріт стояла будівля на кшталт сучасної рецепції, а також красива арка, через яку гості в’їжджали до парадного двору. У радянську добу та будівля слугувала за кондитерський цех, а нині вона – у заростях чагарників.
Була кухаркою у родини Кшечуновичів і бабуся мешканки Івано-Франківська Наталії Білої – Анастасія Король. Нині вона вже, на жаль, покійна. Але пані Наталія розповідає, що в 1950-х роках бабусі від Кшечуновичів навіть надійшов лист. Про що в ньому йшлося, вона не знає, оскільки листа зберегти не вдалося.
В 1939 році Корнелій Кшечунович з родиною виїхав подалі від совітів до Великої Британії, де й жив до останніх своїх днів. Його син Андрій в 1995 році відвідав Більшівці і був приємно здивований, що їхній родинний маєток пережив воєнні лихоліття і досі служить людям. До слова, 2014 року він видав книгу «Більшівці. Спогади з дитинства на Кресах» про життя в родинній садибі в останні передвоєнні роки.
Ікону коронував Папа Климент
Окрім панського маєтку, окрасою селища є одна з найгарніших сакральних барокових пам’яток Галичини XVIII століття – Санктуарій Матері Божої Цариці миру. Крім того, тут зберігається копія Більшівцівської чудотворної ікони Божої Матері. Оригінал – у костелі святої Катерини у Гданську.
Будівництво костелу пояснює одна з легенд, вміщена у книзі «Більшівці. Путівник». Мовляв, чоловікові тричі з’являвся на дереві образ Божої Матері. Відтак він про все розповів місцевому священнику. З часом це місце освятили й побудували костел, куди помістили образ Богородиці. А 15 серпня 1777 року ікону Більшівцівської Богоматері коронував Папа Римський Климент XIII.
Стверджують, що не було такої хвороби, від якої б не зцілював чудодійний образ. Монастирська хроніка, яку вели кармеліти від 1679 року, занотовувала особисті чуда, здійснені Богородицею в образі Більшівцівської Богоматері.
Війна, кати і свині
7-8 вересня 1916 року костел зазнав жорстокого обстрілу російської артилерії. Австрійські офіцери наказали кармелітам негайно евакуюватись, і ті поїхали з чудотворним образом до Львова, де він і перебував 47 років.
Після Другої світової костел у Більшівцях закрили, а в 1955 році храм перетворили на зерносховище. Монастир використовувався як хлів і свинарник. Отці-францисканці, які нині опікуються костелом, розповідають, що в радянський час в монастирі був центр НКВС, а в самому костелі, за їхніми словами, відбулися розстріли. Нині у крипті святині знаходяться кістки близько 1000 закатованих людей.
Сьогодні костел і монастир відреставровані й мало що нагадує про їх попередній стан. І просто вражає, як лише троє монахів зберігають таку досконалу красу навколо храму. А доповнює цю атмосферу привітний монумент Папі Івану-Павлу ІІ.
І в порівнянні з костелом навіть сумно за палац Кшечуновичів.