Журналісти Громадського побували у рідному селі Дмитра “Да Вінчі” Коцюбайла на Івано-Франківщині. Там побували на відкритті музею Дмитра Коцюбайла в школі, яку він закінчив.
Поспілкувалася з бабусею, сестрою та класним керівником Героя України.
«Ніколи, ніколи я на нього не сварилася! Я його дуже любила», — не раз каже в розмові з hromadske рідна бабця Героя України Дмитра Коцюбайла, згадуючи про дитячі витівки внука чи вже юнацькі роки та перший його досвід куріння.
З Іванною Винник журналісти познайомилися на відкритті музею Дмитра Коцюбайла в Бовшівській школі на Івано-Франківщині, яку він закінчив. Сюди бабця принесла багато речей із колекції Дмитра (військову каску часів Другої світової, гасову лампу та зламаний настінний годинник), які він зберігав в її сараї.
Каже, що Дмитро юнаком роздобув металошукач, бо полюбляв шукати різні старі артефакти навколо села. Біля будинку пані Іванки спогадами про внука ростуть посаджені ним берези. Каже, що більшість часу дитиною проводив в її хаті. Тут отримав і струс мозку від удару старою гойдалкою, поки бабця поралася по господарству.
Ще тоді малим спитав у бабці, чи точно його з такою травмою не візьмуть в армію. Каже, що не хотів у військо. Та й у школі в Бовшеві пригадують, що жодного натяку, що Дмитро може обрати військову кар’єру, не було. Мовляв, спокійний, низенький хлопчик, який понад усе любив малювати. Зараз його шкільні малюнки висять на стінах музею. Проте Революція гідності, а далі війна, усе змінила в його житті.
Дивіться репортаж Громадського із села Бовшів: відкриття музею, розповіді класної керівниці Дмитра, молодшої сестри Олександри та бабусі Іванки.
