Старовинні ремесла відходять у минуле і стають дивиною для тих, чиї діди та прадіди раніше славилися своїм мистецтвом на весь регіон, а то й країну.
Так, вишивальниць сьогодні потрібно спеціально шукати, якщо хочете вишиванку ручної роботи, а не штамповану машинкою. Те ж саме з розписним посудом, керамікою, різьбленими або плетеними меблями – та майже всім, що прогрес, який вже не крокує, а біжить вперед, давно поставив на потік і перетворив на океан одноликих бездушних предметів, пишуть Версії з посиланням на Коротко про.
Забуте ремесло
Житель Космача Василь Книшук робить все, щоб гуцульські традиції та їхня історія не були забуті. Фото: особистий архів Василя Книшука
За тим, як зникають раніше популярні види ремесел та мистецтв, із сумом спостерігав і мешканець Космача Івано-Франківської області Василь Книшук. Космач – відомий центр народних майстрів Гуцульщини, звідки їхні вироби розходяться по всій Україні. Тут намагаються продовжувати заняття предків, але виходить не з усіма. Наприклад, якщо місцеві ще могли вам пояснити, хто такі бутинарі, які раніше були в кожному другому будинку, то як і чим вони працювали – знали тільки старожили.
– Бутинарі – так називали раніше гуцульських лісорубів, – розповідає Коротко про дослідник історії гуцульських бутинарів Василь Книшук. – Сьогодні це ремесло забуте – навіть я сам не знав і половини їхніх звичайних слів та предметів, поки не почав вивчати це питання. І в мене, як у місцевого жителя, кішки шкрябали на душі, що така вагома частина життя наших предків та нашого регіону мало кому сьогодні відома, як і деякі інші старовинні заняття гуцулів.
Бутинарство – це не звичайна рубка лісу, яка йде в Карпатах і зараз, а важка праця зі своїми традиціями. Це зовсім не про сучасних дроворубів – їхня робота, порівняно з гуцульськими бутинарями, легка прогулянка. Подумати тільки: за допомогою спеціального нехитрого пристосування гуцул-дровосік сам піднімав дерево вагою з тонну! І таких секретів – безліч. Про деякі Коротко про розповів Василь Книшук.
Без вікон, але з подвійними дверима
Щоб відтворити картину побуту гуцульських лісорубів, Василеві Книшуку довелося на два роки заглибитись у дослідження. Новими знаннями ділиться сьогодні у музейному комплексі «Бутинар – забуті ремесла Гуцульщини» у Космачі.
– Ліс – це ресурс, який завжди годував гуцулів, – пояснює Василь Книшук. – Регіон гірський – тут немає штолень, шахт, фабрик та заводів. І ліс – це те джерело, завдяки якому люди живуть. Багато гуцульських ремесел пов’язані з деревом – від рубки та заготівлі лісу до будівництва, теслярства, бондарства, різьбленого мистецтва та іншого. Багато майстрів, які зараз будують будинки, церкви, ресторани зі зрубу по всій Україні, – це вихідці з Космача. До того ж село не газифіковане – навіть щоб обігріти будинок і приготувати обід, треба зрубати дерево.
Ідея відродити бутинарство хоча б як туристичний об’єкт з’явилася ще років десять тому. Почав банально – збудував гуцульський екобудиночок для туристів зі зрубу та назвав «Бутинар». Назвати це бізнесом можна з величезною натяжкою – будиночок лише на одну родину, хоч і велику. Самі бутинарі під час роботи в лісі віддавали перевагу оселі іншого типу.
– Це були шести- або восьмикутні будиночки зі зрубу пірамідальної форми – таке житло підходило для умов життя в горах, з вітрами і атмосферним навантаженням, що відрізняється від рівнин, – пояснює Василь Книшук. – Це присадкуватий будиночок, як правило, з подвійними дверима та без вікон, щоб не було холодно. До речі, колибою чомусь часто вважають вівчарську хатинку, де пастухи готують сир. Але це не так, колиби – саме гуцульські будиночки. Скандинавські племена, до речі, будували такі самі.
Посеред такого будиночка завжди горіла ватра – відкрите багаття, «замкнене» камінням у прямокутній формі. Навколо нього спали гуцульські лісоруби. Слідкував за багаттям і взагалі господарством у лісовій колибі спеціально найнятий хлопчик-підліток – їх називали кальманами.
Відчути атмосферу минулого можна й сьогодні, поселившись у будиночку для туристів. Фото: особистий архів Василя Книшука
Євреї навчили гуцулів пиячити
Назва першого і поки що єдиного екобудиночка для туристів продиктувала свої правила: Василь почав збирати інформацію про бутинарів – і через роки об’єкт розрісся до музейного комплексу з чотирма напрямками. Кожен із них відкриває цілий світ життя попередніх поколінь мешканців Космача.
– Перший – це інвентар (реманент – укр.), інструменти, з якими працювали гуцульські лісоруби, – розповідає Василь Книшук. – Наприклад, сапіна – півтораметрова палиця з металевим наконечником, за допомогою якої гуцул один міг підняти тонну лісу. Вона, крім сокири та пилки, була основним інструментом їхньої роботи. Другий напрямок – їхній побут у лісі та життя у будинку. Третій – організація роботи з описом автентичних слів, і четвертий – єврейське життя у Космачі.
Причім євреї до бутинарів і взагалі до гуцулів ? Виявляється, євреї, що з’явилися в XVI-XVII століттях у горах, багато чому навчили гуцулів. Щоправда, ці уроки були гіркими – деяким вони обходилися в цілий будинок, проданий за борги євреям.
– Євреї змінили гуцульську автентику – навчили їх економіці, – ділиться Василь Книшук. – Гуцульщина – це така собі резервація, закриті села. З появою євреїв тут відбулися величезні зміни. Євреї спритно обманювали гуцулів. Також до їхньої появи у гуцулів не було такого поняття, як пиячити, – інший спосіб життя диктував інші правила. Не було розуміння, що можна десь у шинку сидіти і випивати, що чарку спиртного взагалі можна продавати і купувати – шинків не було. І як наслідок – деякі пропивали цілі будинки.
У шинках гуцул міг пропити навіть будинок. Фото: особистий архів Василя Книшука
«Бери без грошей, але став хрестик»
Причиною такої «удачі» для євреїв у горах було те, що більшість гуцулів у ті часи були неписьменними. Якщо євреї навчали своїх дітей навчатися, то гуцули своїх навчали працювати. Шкіл у горах століття тому теж особливо не було.
Втім, єврейська кмітливість зіграла велику роль – гуцули дуже швидко зрозуміли, як можна вести справи – не обов’язково за гроші. І дотепер на Гуцульщині навіть у маршрутках можна почути, як хтось комусь відсотки за сіно в борг нарахував.
Так виглядає справжня гуцульська колиба. Фото: особистий архів Василя Книшука
Щосуботи у євреїв підробляли гуцульські діти
Втім, гуцули на євреїв не ображалися – жили з ними мирно. Сто років тому на картах Космача можна було знайти єврейське та гуцульське поселення, була синагога у центрі.
– Але гуцули не отримували високих посад – лікарями, вчителями були євреї, – зазначає Василь Книшук. – Хоча були й освічені місцеві – з ними євреї поводилися по-іншому. Гуцульським дітям євреї давали підробити – всі знали, що вони в суботу навіть ту саму ватру вдома не розпалюватимуть. Діти по черзі розпалювали їм вогонь.
У Космач і загалом у великі гірські поселення євреїв заманила густота населення та відсутність конкуренції. Перший шинок з’явився тут, за словами прикарпатських жителів, у Яблунові Коломийського району, потім – у Грушеві, потім такі заклади в Карпатах відкривали повсюдно. До речі, назва села Космач, за однією із версій, у перекладі із санскриту означає «долина сонця». Є й інша – на честь першого місцевого поселенця, кудлатого Івана на прізвисько Космач.
Сьогодні в музейному комплексі «Бутинар» можна роздивитися гуцульську колибу, в якій лісоруби жили в лісі, гуцульське ганок (гуцульська звичайна дерев’яна хата) з експозицією предметів побуту бутинарів та єврейський шинок, де вони відпочивали. Четверта споруда з газоном, що росте на даху, і ставками для вилову риби призначена для прийому гостей.
