Олександру Василіву зараз 17 років і сім із них він знімає та монтує фільми. Хлопець родом із невеликого села Росільна на Богородчанщині, та це не завадило йому презентувати у кінотеатрі «Люм’єр» свою найновішу патріотичну короткометражку «День рішення».
У майбутньому Олександр Василів планує підкорити Голлівуд і радить всім, у кого є мрія, не опускати руки, пише Правда.іф з посиланням на Репортер.
«Хлопці, коли новий фільм?»
Сашко взяв до рук камеру ще у 10 років. Його старший брат працював оператором, тож передав малому любов до камери.
У нас була вдома старенька відеокамера, яку бабуся прислала з-за кордону, – розповідає Олександр. – На ній тато знімав сімейні свята, дні народження. Якось я взяв ту камеру, пішов знімати на вулицю квіти, природу, мені сподобалось. Згодом почав знімати відео для Instagram, створив канал на Youtube, де викладав популярні у той час відео про усілякі лайфхаки. А потім друзі зі школи запропонували мені зняти фільм.
Так Сашко разом з друзями зняв короткометражку «Пригоди святого Миколая» на сім хвилин. Пригадує, тоді не ставилися до цього серйозно й просто весело проводили час.
На зйомках ми дуркували, сміялися. Втім, усе вдалося, – пригадує режисер. – Ми відзняли першу серію, я її одразу ввечері змонтував і закинув на свій Youtube-канал. Вона в той же вечір набрала 1 тисячу переглядів. Це для нас були просто нереальні цифри, ми дуже здивувались.
Тож друзі вирішили продовжувати. У результаті вийшли чотири серії фільму про пригоди святого Миколая. Їх, як і всі інші роботи Олександра, можна проглянути на Youtube-каналі Rosilna Production, який хлопець назвав на честь рідного села.
У головній ролі був мій однокласник, а сценаристом став мій сусід, – каже Олександр Василів. – Він тоді був в 11 класі, а ми у п’ятому. Саме йому належала ідея знімати фільми. Після виходу цих серій ми відчули дуже велику підтримку односельців. Відео поширювали на Facebook, люди хвалили. Заходиш у магазин, а продавчиня питає: «Що там хлопці, коли новий фільм?
Потім Сашко з друзями взявся знімати екранізацію роману Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра». Пригадує, що цього разу було уже багато дійових осіб, тож залучили великий акторський склад зі школярів. Вийшло кіно на 47 хвилин.
Далі були короткометражки на фентезійну тематику «Талісман» і «Щоденник» – на 11 і 31 хвилину. А потім – «День рішення», завдяки якому про юного режисера почуло більше людей.
Подякувати військовим
«День рішення» розповідає про молодого чоловіка з прикарпатського села, який їде на заробітки у Швецію, щоб прогодувати сім’ю та придбати власний будинок. Там його застає новина про те, що росіяни вторглися в Україну. Чоловік не може залишатися осторонь, повертається додому та стає на захист держави.
Олександр розповідає: якраз планував зняти короткометражку про військових. А ідею запропонував його дорослий друг Микола Смеречук. Він і став сценаристом для стрічки.
У мене не було натхнення писати сценарій, бо сценарії – це моя слабка сторона. Я робив декілька спроб, але гарно не виходило, – зізнається Олександр Василів. – Микола запропонував зняти фільм про хлопця, який поїхав за кордон, щоб заробити грошей, але повернувся в Україну після початку війни. Він написав сценарій за три дні, ми його трохи підкорегували і почали знімати.
Усі актори, задіяні у фільмі, були знайомими хлопців. Втім, цього разу шукали тих, хто вже мав хоча б якийсь професійний досвід. Головну роль виконав Василь Рогів, який навчається на театральному і працює в театрі. Його запропонував Микола Смеречук.
Знімали взимку, протягом місяця. Залучили найбільшу за весь досвід Олександра знімальну групу: гример, бекстейдж-фотограф, асистент. Пісню саундтреку виконали BSA & TKACHUCHKA.
Швецією був Івано-Франківськ, а бойові дії знімали десь за 40 км від міста, – розповідає хлопець. – Найважчі сцени ми поставили на перший день. Було багато людей, стояв сильний мороз, техніка швидко розряджалася. Але на майданчику була дружня атмосфера, тому все проходило легко.
Потім була кульмінація – прем’єра у кінотеатрі «Люм’єр» 24 лютого 2024 року, на другу річницю повномасштабної війни. На неї запросили усю знімальну групу, їхніх рідних та знайомих, журналістів.
Наприкінці фільму є присвята: усім добровольцям, які на початку війни стали на захист України.
Метою фільму була показати історії з реальних життів, думаю, це відгукнулося багатьом. Я хотів показати патріотизм, подякувати нашим військовим, – каже юний режисер. – У мене воюють зараз два стриї, татові брати. А один стрий загинув у червні 2022 року. Військові розказували, що вони сиділи у бліндажі й дивилися наш фільм – один раз, потім другий. Це було надзвичайно приємно, бо, дякуючи нашим Збройним силам, ми можемо зараз творити.
Надихається в Тарантіно
Попри юний вік, Олександр Василів у спілкуванні дуже серйозний і впевнений. Не забуває подякувати своїм друзям, знімальній команді, без яких не було б цього результату.
Підтримує хлопця і сім’я – батьки та брати, які завжди першими читають сценарій, дають свої поради. А старший брат-оператор ділиться знаннями. Адже Олександр – повністю самоучка у режисурі та зніманні.
Базу дав мені мій брат, а далі я вже вчився сам – допоміг інтернет, Youtube. Потрібно розвивати надивленість, – каже хлопець. – В усіх фільмах я оператор, режисер, монтажер, гафер (технік з освітлення – авт.), звукорежисер і так далі. Але головне – це бажання. А ще – впевненість у собі й готовність багато працювати. Напевно, завдяки любові до цієї сфери зараз я знімаю все кращі фільми і ставлю собі нові цілі.
Зупинятися Олександр не планує. Вже має ідеї для нових фільмів, але поки ними ділитися не хоче. Серед них – створити щось з історії рідного села.
Крім того, зараз хлопець навчається в 11 класі, тож скоро вступатиме у виш. Зізнається, хотів би навчатися на спеціальності, пов’язаній з кіномистецтвом. Щодо професійних мрій, то Олександр Василів хотів би працювати в Голлівуді, знімати фільми, які виходитимуть у кінотеатрах по світу чи на Netflix – як його улюблений режисер Квентін Тарантіно. А крім того – розвивати українське кіно, адже воно має великий потенціал.
Зараз Олександр підробляє тим, що знімає реклами та проморолики на замовлення. Це – перший крок до фінансової незалежності, яка є ще одною мрією хлопця.