Після початку повномасштабного вторгнення лікар-хірург, ортопед-травматолог Гліб Соловей був змушений залишити Херсон і переїхати із сімʼєю до Івано-Франківська. Зараз він лікує військових у Першому добровольчому шпиталі «Брасс».
Хірург проводить унікальні операції та лікує такі випадки, за які інші би не взялись, пише Правда.іф з посиланням на Галку.
-Скільки років ви в медицині, як прийшли в цю професію?
-Я в медицині вже 42 роки. Почав як санітар, ще з першого курсу у 1982 році. Поступово перейшов до роботи медбратом, а потім став лікарем. Після навчання працював в Курганському науково-дослідному інституті відновлювальної та реконструктивної ортопедії та травматології, де вивчав методи лікування з використанням апарата Ілізарова. Сам Ілізаров ще тоді був живий. Це була найкраща школа.
І так працював в основному саме у цьому напрямку, з апаратом Ілізарова, яким можна робити все, що завгодно. Самий кращий метод на сьогодні в світі.
Мій батько – кандидат медичних наук, ортопед-травматолог, військово-польовий хірург. Він викладав на кафедрі у медінституті.
Я з дитинства був у все це залучений, було дуже цікаво. Тому після школи не вагався, куди вступати. Звичайно, у медичний.
Працювали з батьком разом.
Пізніше у Херсоні заснували відділення ортопед-травматології в одній із лікарень, потім відкрили приватну клініку.
-Коли переїхали до Івано-Франківська та чому обрали саме це місто?
-Після початку повномасштабного вторгнення нам із сім’єю довелось покинути Херсон, коли зрозуміли, що нам загрожує.
Тривожні валізи були зібрані завчасно. Ніхто з оточення не вірив до кінця, що почнеться повномасштабна війна, а я знав це, бо жив в росії і знаю добре цих людей.
Обрав Івано-Франківськ, бо в тут живе мій давній товариш, з яким ми починали працювати ще у Кургані.
По-друге, дуже сподобалось саме місто, люди. Тут дуже атмосферно, затишно та гарна аура.
Вирішили залишитись тут.
-Сумуєте за морем?
-Так, дуже сумую за морем, риболовлею… Цього не вистачає.
Походи в гори – це не моє. Але я дуже люблю ліс, збирати гриби… Зараз тут я насолоджуюся спокоєм та природою Прикарпаття.
-Які труднощі долали в новому для себе Івано-Франківську?
-Насамперед, однією з найважливіших задач було знайти роботу. У моїй сфері працювало близько 250 ортопедів-травматологів в області, лише в обласній лікарні їх було 50. Це значно більше, ніж у цілому Херсоні, де я працював раніше.
Спочатку я отримав роботу в обласній лікарні, але не в тому відділенні, куди хотів.
Пізніше доля привела мене в госпіталь «Брасс», де я займаюся тим, що люблю найбільше. Тут я відчуваю себе на своєму місці, і це дуже важливо для мене.
Я на 100% задоволений своєю сьогоднішньою працею. І я маю можливість передавати свій досвід молодим лікарям.
-Зараз, напевне, доводиться стикатись з більшим навантаженням і нетиповими травмами?
-Ми працюємо з такими ж травмами, як і раніше. Просто тепер тяжкість цих випадків значно зросла. Наприклад, зараз ми частіше зустрічаємо випадки зі складними дефектами м’яких тканин та шкірними покривами, що потребують більш складного лікування. Це все наслідки військових поранень.
-Чим наслідки травм військових відрізняються від цивільних?
– Саме важкістю травми. Оскільки зазвичай це після вогнепального чи осколкового поранення, до прикладу, відповідно зазвичай вони йдуть з пошкодженням нервових стовбурів. У цивільних такого немає.
Наслідки здебільшого мають складніші та важкі для лікування ускладнення, такі як важкі дефекти мʼяких тканин, пошкоджені нерви або посттравматична невропатія, атрофія, порушення функції суглобів… Це робить лікування наслідків військових травм більш складним процесом.
-Які методи ви використовуєте для лікування таких травм, особливо у важких випадках?
– Основним методом лікування наслідків таких важких травм є остеосинтез апаратом Ілізарова. Цей метод дозволяє робити все: подовжувати кістки, усувати деформації, у тому числі багатокомпонентні, на декількох рівнях, контрактури суглобів, незрощені переломи, дефекти кісток… Жодним іншим методом цього не зробити.
Також ми співпрацюємо з іншими лікарнями. Якщо є лікарі, які знають краще за нас певні аспекти або проводять операції, які не проводять у нас, ми звертаємось до них.
-З якими ще методами ви працюєте зараз найбільше?
-Два основних методи – це апарат Ілізарова та електростимуляція.
Лікувальні блокади також дуже хороша методика, з якою я працюю 35 років. Ліки вводяться у тригерну точку. Це ефективно практично у 100% випадків.
До речі, тут ця методика чомусь не розвинена. Але я вже з багатьма попрацював, і пацієнти дуже задоволені й вдячні. Це дуже надійний, дієвий і швидкий спосіб лікування.
У нашій команді також дуже хороші реабілітологи, масажисти, які проводять багато різних процедур, включаючи тейпування, голкову акупунктуру та масаж.
Ми надаємо психологічну підтримку, оскільки важливо не лише відновити тіло, але й допомогти пацієнтам знову повернутися до повноцінного життя.
-В чому саме переваги лікування Апаратом Ілізарова та електростимуляцією в порівнянні з іншими методиками?
-70% патологій, з якими ми працюємо, можна вилікувати виключно за допомогою апарату Ілізарова. Це ключова перевага.
А щодо електростимуляції, то цей метод, насамперед, є екологічно чистим та безпечним для організму, і, на відміну від загальних методів лікування, він має місцевий вплив на уражену ділянку тіла.
Тому я переконаний, що електростимуляція – це один з найкращих методів лікування, якому варто приділяти увагу.
До того ж, після класичного лікування невролога, результату вистачає на 3-4 місяці. А при електростимуляції – мінімум рік. Були пацієнти, які приходили повторно через 3-5 років. І то тільки тому, що щось підняли чи був стрес, до прикладу. Стрес дуже впливає, загострює такі речі.
-Розкажіть, будь ласка, детальніше про метод електростимуляції.
-Електростимуляція – це дуже ефективна методика, якою я займаюсь уже 12 років. Краще немає. Я кажу, що апарат Ілізарова – найкращий, що електростимуляція – найкраща. Але так воно і є.
Будь-який невролог вам скаже, що самий дієвий метод – це електростимуляція. Але вони користуються такими нашкірними апаратами, які всюди є. А ось така методика саме внутрішньокісткової електростимуляції – її в Україні майже немає. Можливо, десь у Києві є… Я зустрічав її лише у Полтавській області. І все. Також нею користуються у Німеччині, Болгарії, у В’єтнамі…
Цей метод передбачає застосування внутрішньотканинної або внутрішньокісткової електростимуляції, залежно від потреби.
Більшість моїх пацієнтів стикаються з проблемами хребта, такими як остеохандрози, грижі, протрузії та інші захворювання. Внутрішньокісткова електростимуляція дає дуже добрі результати, особливо при болях у хребті, а також при артрозах та атрофіях м’язів.
Цей метод дозволяє знімати больовий синдром, покращувати кровообіг, розслабляти м’язи та відновлювати провідність нервів.
Що стосується військових, то вони часто стикаються зі спинальними травмами внаслідок постійних фізичних навантажень та стресу. Електростимуляція допомагає покращити їх стан та зменшити больові відчуття.
Після електростимуляції реабілітологи проводять масаж та інші процедури за потреби.
Мені особливо приємно бачити пацієнтів, які вже перепробували багато методів лікування, але не мали успіху. І саме електростимуляція допомагає їм отримати очікуваний результат.
-В чому особливість операцій, які ви проводите?
-Основна особливість наших операцій полягає в їхній малотравматичності та мінімальній крововтраті. Порівняно з традиційними методами, де використовуються штифти або пластини, наші операції не потребують великих розрізів та не травмують м’які тканини. Наприклад, при остеотомії, коли потрібно пересікти кістку, розріз становить всього 0,5-1,5 сантиметра, і часто навіть не залишає післяопераційних рубців.
Крім того, ми фіксуємо лише уражену ділянку, не зафіксовуючи суміжні суглоби на тривалий час, що дозволяє пацієнту швидше повернутися до активного способу життя. Це особливо важливо для пацієнтів, оскільки суглоби потребують постійного навантаження для ефективного відновлення. Наші пацієнти вже на третій день після операції можуть ходити з милицями та навіть повертатися до щоденних справ.
Цей підхід дозволяє нам досягати швидких та ефективних результатів. Наприклад, ми успішно лікували пацієнтів з переломами гомілки, які поверталися до роботи всього через 2,5 місяці після операції, що є значно швидшим, ніж у більшості клінічних випадків.
-Чи є у вас зараз, можливо, якісь ще нові методи, які ви розробляєте, над якими працюєте саме в напрямку лікування наслідків травм у військових?
-Нещодавно ми впровадили ще один метод – тропоколагенову терапію.
Колаген, з якого складається як мінімум 30% хрящів, зв’язок, м’язів, сухожилків, є ключовим елементом.
У цій методиці використовується колагенова решітка, яка має правильну форму та служить базою для молекул м’язів, сухожилків та інших тканин. Під час дегенеративного процесу ця решітка може ламатись, і тут застосовується тропоколагенова терапія. Відбувається введення колагену, що допомагає відновити цю решітку та покращити стан тканин.
Цей метод є сучасним і досить ефективним, але потребує трошки більше часу, ніж звичайні процедури блокад.
У нас ця терапія є свого роду хоу-хау, оскільки поки не чув, щоб хтось інший в Івано-Франківську застосовував цей метод.
-Які особисті мотивації підтримують вас у вашій роботі з військовими пацієнтами та надихають на нові досягнення у медицині?
-Для мене немає різниці між військовими та цивільними пацієнтами. Я відчуваю велику вдячність до тих, хто захищає нашу країну, тому що завдяки їм ми можемо жити у вільній Україні. Це надає мені додаткової мотивації та сили. Ми взаємно підтримуємо одне одного. Мої пацієнти отримують можливість відновити фізичні та моральні сили, проводячи час в нашому шпиталі не тільки корисно, а ще й цікаво!
У нашому госпіталі військові отримують не лише лікування, але й можливість брати участь у різних заходах та активностях, які сприяють їхньому психологічному та фізичному відновленню. Я бачу, як вони цінують це середовище та як їм тут добре.
Крім того, робота з військовими пацієнтами допомагає мені відчувати свою причетність до справи всієї України. Я відчуваю себе частиною цієї боротьби, і це надихає мене на нові досягнення у медицині.
Найбільшою нагородою для мене є бачити, як мої пацієнти з важкими військовими травмами повертаються до життя, посміхаються та знову радіють. Коли я бачу цей результат, я відчуваю, наскільки моя робота є важливою.
