9 травня в кінотеатрах стартував показ фільму «Слово. Нескінчений роман». Стрічка знята Тарасом Томенком за сценарієм, написаним ним спільно з Любов’ю Якимчук.
Сьогодні у Івано-Франківську відбувся показ фільму за участі актора, режисера, сценариста Станіслава Сукненка, який зіграв у фільмі роль Леся Курбаса – геніального українського режисера, засновника театру «Березіль», інформує Правда.іф.
«Роль Леся Курбаса – невелика, хоча це унікальна особистість. Для зйомок фільму акторів підбирали за фізичною схожістю з їхніми прототипами.
Взагалі, зйомки розпочалися у 2018 році, відзняли пів фільму, але через відсутність фінансування роботу довелося призупинити і довгий час чекати на фінансування. Під час зйомок фільму ми жили на знімальному майданчику, зверталися один до одного лише іменами наших героїв, аби повністю відчути усю ту атмосферу. Мій герой, Лесь Курбас, досі живий, бо він – непохований, його тіло так і не знайдене», – розповідає Станіслав Сукненко.
Що ж відомо про будинок «Слово»?
На сайті Українського інституту (https://ui.org.ua/) йдеться:
«Після Першої світової війни, революції 1917-го та програної війни за незалежність тогочасна Україна зіштовхнулася з бідністю й критичною нестачею житла. Письменники, які в 1920-х роках визначали тенденції культурного життя, мали тулитися по комірках видавництв, спати на газетах і навіть зберігати рукописи в каструлях на кухнях тісних комуналок. Архітектурний проєкт будівлі затвердили 1927 року: 5 під’їздів, 5 поверхів, 66 квартир. На цокольному поверсі – дитсадок, на даху – солярій. Згори будинок виглядав, як літера «С», з якої й починається «слово».
Серед мешканців будинку «Слово» були такі письменники, як Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Остап Вишня, Володимир Яновський, Павло Тичина, Михайло Яловий, Іван Багряний. Крім того, там жили драматург Микола Куліш і режисер Лесь Курбас… Майже всіх їх репресувала та вбила радянська влада. Пізніше один із найвизначніших періодів культурного відродження України отримав іншу назву – «Розстріляне відродження». І будинок «Слово» став його символом… Будинок був свідком арештів своїх мешканців, яких посеред ночі забирали й садили в чорні «воронки» НКВС.
Довгі роки стіни будівлі зберігали пам’ять про зниклих безвісти, розстріляних у далеких сибірських урочищах, замордованих у таборах. Лише в часи сталінського терору періоду «Розстріляного відродження» репресували близько 30 000 українських інтелігентів».
Показ фільму «Слово. Нескінчений роман» стартував у120 кінотеатрах України одночасно. Організатори показів кажуть, що перші відгуки на стрічку – епоха 20-30-х років стає популярною серед молоді, вони починають цікавитися авторами «Розстріляного відродження, читати їхні вірші.
Розповідають також, що в Україні й досі є багато людей, які ніколи не чули, що існував такий будинок і про трагедію, пов’язану з ним. Не знають про це навіть чимало мешканців Харкова.
«Багато сцен було знято в Києві, бо сьогодні цей будинок дуже сучасно виглядає, тут зроблено євроремонт. Нам було важливо показати цих митців – живими людьми. Людьми, які жили, закохувалися, іноді були поганими хлопчиками та дівчатками», – каже Станіслав Сукненко.
Увесь фільм – чорно-білий, у ньому є лише один кольоровий кадр, і він дуже трагічний.
Також у стрічці присутні сцени насильства та жорстокості, які можуть викликати психологічний дискомфорт у деяких глядачів, тому встановлене вікове обмеження 16+.
Цей фільм примушує замислитися, спонукає більше довідатися про історію української літератури та мистецтва. Про ті сторінки, які стільки років намагалися знищити. Але пам’ять жива і такі стрічки, як «Слово. Нескінчений роман» допомагають її відновити.
