Вони допомагали підтримувати мир та безпеку від Балкан до Близького Сходу й Африки. Українські миротворці в середині липня в Україні відзначають професійне свято.
За роки незалежності у миротворчих операціях під егідою різних міжнародних організацій взяли участь десятки тисяч українських військових та поліцейських, пише Правда.іф з посиланням на Подробиці.
Наступна історія про одного з них – поліцейського-кінолога з Прикарпаття Володимира Струсінського. За його плечима п’ять миротворчих місій в одній з найгарячіших колись точок світу. Які виконував завдання? Та як здобутий досвід нині допомагає вже в Україні? – про це далі.
Головний атрибут, за яким впізнавали працівників ООН – миротворців – це, звичайно, голубий берет. Мали його всі. Без нього ніхто нікуди не виходив. Це була як візитна карточка.
Володимир голубий берет вперше одягнув у свої двадцять три. Пригадує: тоді працював у вибухотехнічній службі Прикарпаття, кінологом із пошуку зброї та вибухівки. І саме тоді в столиці відбирали учасників миротворчого контингенту ООН.
Володимир Струсінський, учасник українського миротворчого контингенту в Косові:
Екзамени приймали не українці, приймали шведи. З першого разу було дуже важко пройти, тому що там дуже високі вимоги для собак були. Пройшов я із четвертого разу. Два роки підряд я їздив через кожні пів року, щоб пройти. Появився такий азарт, адже туди потрапляли одні із кращих кінологів на той час. І я хотів бути кращим.
Кращим мав бути й чотирилапий напарник. Блейка, німецьку вівчарку Володимир підготував для місії практично з нуля… Пес бездоганно шукав зброю, вибухівку і навіть наркотики.
Володимир Струсінський, учасник українського миротворчого контингенту в Косові:
Дали мені його – йому було чотири роки. Він був ще не навчений. Я був перший в нього господар. Це я його повністю зробив. Це моя гордість. Тому що він був з важким характером. Такий холерик.
Чоловік зізнається: про Косово і тодішню ситуацію в ньому знав небагато.
Володимир Струсінський, учасник українського миротворчого контингенту в Косові:
Зрозумів вже тоді, коли приїхав туди на місце.
Косово – країна на Балканах. Ворожнеча між сербами та албанцями, які там проживають, триває вже кілька століть. Їхні міжетнічні війни стали найбільш кровопролитним збройним протистоянням у Європі з часів Другої світової. У тисяча дев’ятсот дев’яносто дев’ятому цей край перейшов під контроль ООН. Але зіткнення – не вщухали.
Володимир Струсінський, учасник українського миротворчого контингенту в Косові:
Звичайно, були випадки там – машини підривали, будинки підривали. Були заворушення масові, де гинули люди, і миротворці гинули.
Володимир разом зі своїм чотирилапим напарником приїхали в Косово у дві тисячі четвертому. Охороняли місцевий аеропорт. Український миротворчий контингент тоді базувався в містечку Г’їлані за шістдесят кілометрів від столиці Косова Приштини.
Володимир Струсінський, учасник українського миротворчого контингенту в Косові:
Кожен день були зміни на аеропорту, де перевіряли багаж. Це була собака по наркотиках і вибухівці. Також їздили на кордони з іншими країнами. Також нас застосовували при проведенні спецоперацій, обшуків, всі замінування їздили. Роботи було дуже багато.
Головна місія миротворців – підтримка миру і безпеки – каже Володимир. На той час у Косові правоохоронні органи лише формувалися. Відтак вони виконували й роль місцевої поліції – стежили в містах за порядком та дотриманням законів. А ще були, чи не єдиною інституцією, якій довіряли місцеві.
Володимир Струсінський, учасник українського миротворчого контингенту в Косові:
Люди, коли бачать військових в голубих беретах по-іншому себе поводять, менше конфліктують. Миротворців поважали. Коли їхня поліція там створювалася – вони вчилися у нас, як працювати.
Володимир Чіслов, завідувач музею ГУНП в Івано-Франківській області:
Головна їхня місія – це охорона громадського порядку, тому що місцевої поліції немає. Ті втекли, ті побігли. Влада змінюється, і вони ведуть майже бойові дії… Миротворці для простих людей – це інститут довіри.
У миротворчому контингенті в Косові Володимир відслужив півтора року. У 2007-му поїхав вдруге іще на рік. І знову з Блейком.
Володимир Струсінський, учасник українського миротворчого контингенту в Косово:
На тоді це був єдиний миротворчий підрозділ кінологів. В Україні такого ще не було. І нема досі. Це був перший і останній. Їздили на військові бази американців, до французів, хотілося побачити їхню роботу. Кінологи дуже багато почерпнули із Косова, сильно дало поштовх кінології.
Здобутий досвід українські миротворці зараз активно використовують вже вдома. Володимир після початку війни у 2015-му кілька разів їздив у зону бойових дій на розмінування територій.
Володимир Струсінський, учасник українського миротворчого контингенту в Косово:
Речі не порівнювані однозначно, там територія зачищена більш-менш в Косово була на той час. І обстрілів як таких не було. Косово дало свій результат, тому що ми вже знали в різних випадках, як підходити навіть до замінованого об’єкта. Що можна чіпати, що не можна, як застосовувати собаку в конкретних випадках.
З Прикарпаття у Косові служили більше десятка поліцейських. Загалом же за двадцять три роки на миротворчій службі в балканській країні побували майже тисяча триста українців. Більшість із них нині на Сході боронять батьківщину від російських окупантів.
Володимир Струсінський, учасник українського миротворчого контингенту в Косово:
Практично всі мої друзі воюють. Заміновано є дуже багато, і готуємо усилено собак на пошук трупів, думаю, будемо їздити, і на поховання шукати. Роботи буде дуже багато.
Окрім Косова, за роки незалежності українці брали участь у миротворчих операціях в Іраці, Лівані, Єфіопії, Судані, Конго, Анголі, Македонії – усього майже в трьох десятках країн. На початок дві тисячі двадцять другого року Україна посідала дев’яте місце за кількістю військовослужбовців у миротворчих місіях ООН. Та з початком російського вторгнення відкликала їх з усього світу.
