Заліщики, розташовані на березі річки Дністер у сучасній Тернопільській області, стали одним з найвідоміших курортів Східної Європи у міжвоєнний період ХХ ст., поляки порівнювали його з французьким Лазуровим берегом.
“Еспресо.Захід” розповість про географію та історію Заліщиків, які на початку ХХ століття манили на свої пляжі туристів зі всієї Європи, пише Правда.іф.
Географічні та природні особливості Заліщиків
Фото: соцмережі
Заліщики – півострів у долині Дністра, завдяки чому тут сформувався особливий мікроклімат, який нагадує середземноморський. З давніх-давен це сприяло розвитку виноградарства та садівництва в регіоні (досі місто славиться своїм “цвітінням абрикосів”). М’який клімат, мальовничі пейзажі та багатий природний світ зробили Заліщики привабливим місцем для відпочинку та лікування.
Клімат Заліщиків помірно континентальний з деякими середземноморськими рисами. Це забезпечує м’які зими й тепле літо. Загалом південь Тернопільської області – один з найтепліших регіонів України, що створює ідеальні умови для відпочинку на природі.
Місто розташоване в захищеній від вітрів долині, що сприяє збереженню тепла і пом’якшує клімат. Такі умови позитивно впливають на здоров’я, особливо на дихальну систему й загальний тонус організму.
Річка Дністер є однією з найважливіших природних особливостей Заліщиків. Вона не тільки забезпечує мальовничі пейзажі та гарні пляжі, а й надає можливість для різноманітних водних видів спорту та рекреації. Плавання, веслування, риболовля та прогулянки на човнах тут завжди були популярними серед відпочивальників.
Окрім цього, високі пагорби, які оточують міст, і красивий вигин долини Дністра створюють дивовижні пейзажі. З пагорбів відкриваються чудові краєвиди на широкі простори річки, зелені ліси та сади, що створює унікальну атмосферу спокою та гармонії з природою.
Курортне життя й туристичний розвиток Заліщиків
Фото: Фотографії старого Львова
Історія Заліщиків налічує кілька сотень років, відколи така назва з’явилася у письмових джерелах. Однак місто доволі пізно отримало Магдебурзьке право (самоврядування), лише у 1766 році. На той час Заліщики славилися на все Поділля чудовими народними майстрами: килимарями, гончарями, різьбярами по дереву тощо.
XIX століття місто зустріло у складі Австрійської імперії, яка згодом трансформувалася в Австро-Угорську державу. Однак лише в кінці століття сталася епохальна для розвитку туризму міста подія: у 1898 році було закінчено будівництво відтинку залізниці Чернівці – Лужани – Заліщики. Коли місто з’єднали залізницею з основними маршрутами, чимало відпочивальників змогли відкрити для себе унікальну природу Заліщиків. Пізніше сюди почав ходити прямий потяг зі Львова та Варшави.
Фото: Фотографії старого Львова
До Першої світової, фактично за 15 років від моменту прокладання залізниці, Заліщики увійшли в трійку найпопулярніших курортів всієї імперії Габсбургів. Опонентами подільського містечка були італійські міста, а темпи розвитку туристичної інфраструктури вражали сучасників, пише дослідник Максим Середа.
Звісно, що світова війна призупинила розвиток міста, однак коли ситуація внормувалася і Заліщики опинилися у складі Другої Польської Республіки, то це було найпівденніше місто країни, тобто географічно – найтепліша точка в усій державі. А це, знову ж таки, привернуло увагу людей, які влітку шукали, де відпочити.
Фото: Фотографії старого Львова
Береги Дністра почали інтенсивно забудовувати пансіонатами, яких звели кілька десятків, окрім цього, місцеві здавали в оренду свої вілли. Тут діяли два великі піщаних пляжі: “Сонячний” і “Тінистий “, а також один нудистський, а набережну порівнювали з ялтинською. Пляжі були обладнані лежаками, роздягальнями, тенісними кортами, барами й усім необхідним для відпочинку.
У туристичний сезон щодня там грав оркестр, а вечорами влаштовували танці. Тут були й кілька яхт-клубів, діяли секції гірського туризму. Публіку збирали кінні перегони, які проводили поблизу міста. Щоосені під кінець курортного сезону Заліщики запрошували на свято вина й винограду, яке називалося “Винобрання” (“Вінобранє”).
Фото: Фотографії старого Львова
У міжвоєнний період Заліщики стали настільки популярним курортом, що до міста проклали залізничну гілку з Варшави через Львів. Нею їздили швидкісні “люкс-торпеди”. Під кінець 1930-х сюди почали їздити туристи з інших європейських країн.
“Переглядаючи тогочасні путівники, проспекти, пресу та оголошення, можна прочитати безліч порівнянь Заліщиків із відомими світовими курортами. А інколи навіть такі жартівливі й дотепні вислови, які здатні зацікавити найвибагливішого туриста: “Якщо Закопане – це перлина Татр, то Заліщики – чорна українська перлина”, “Заліщики – Подільська Рив’єра”, “Заліщики – українські Кароліна, Флорида, Палм-Біч”, “У Заліщики навіть жінки приїжджають без своїх чоловіків”, “Крім відпочинку, знайдете тут смачні персики, виноград, абрикоси, дині, кавуни і відчуєте, ніби ви в одній із країн Магомета, – пише дослідниця минулого Тетяна Яцечко-Блаженко.
За її даними, в Заліщиках навіть вирощували апельсини! “Якщо врахувати, що влітку в тіні було 56 градусів, то це цілком закономірно”, – додає Яцечко-Блаженко.
Фото: Фотографії старого Львова
У середині 1930-х років Заліщики вже приймали таку кількість туристів, якою не могли похвалитися більшість сучасних курортних містечок. За сезон місто відвідувало декілька десятків тисяч відпочивальників, рекорд становив 23 тисячі в 1937 році.
У планах власників курортних пансіонатів було висадити пальми на березі Дністра, адже тутешній клімат давав таку можливість. Однак події Другої світової війни перервали туристичну славу Заліщиків.
Окрім політичних змін, свою роль відіграла природа. У 1941 році сильна повінь зруйнувала пляжі та чимало прибережних парків. Відновлювати курорт після війни у радянській Україні вважали недоцільним, вбачаючи в цьому “забаганки буржуазії”. Лише з відновленням незалежності України знову почали згадувати та говорити про можливе відновлення туристичної інфраструктури міста. Нині активісти разом із міською радою відтворюють пляжі у Заліщиках, організовують сплави Дністром, облагороджують парки, прикрашають місто для туристів, однак до колишньої слави подільської Рив’єри ще дуже далеко.
