Рибні котлети – фірмова страва, яку готує бабуся Людмила Масальова. Саме вони обов’язково мали бути на столі, коли додому на святкування з’їжджалися діти і внуки.
Жінка каже, навіть зять переконує, скільки вже рибних котлет не перепробував, а таких смачних ніхто більше не робить.
Їхня сім’я до великої війни жила в містечку Гола Пристань на Херсонщині. Нині вони живуть у Франківську, де вся жіноча частина родини згуртувалася навколо сімейної справи – виробництва домашніх заморожених страв.
Їхати не хотілось
Уже минуло два роки, як ми переїхали у Франківськ і стали займатися кухнею, – розказує Людмила Масальова. – Як нині пам’ятаю, приїхали у березні. Спочатку сиділи, плакали. Потім вирішили, що треба щось робити. Ідею подала внучка Катя – давайте, бабусю, будемо ліпить вареники, пельмені і продавать.
Сама пані Людмила 53 роки пропрацювала у санаторії в Голій Пристані. Спочатку кухаркою, а потім стала заввиробництва.
Так допрацювалася до війни. Якби не вона, може б, іще працювала. А так – війна все закрила, всю дорогу далі, – зітхає жінка.
Каже, коли в лютому 2022 року в місті з’явилися російські війська, то зайшли – ніби до себе додому. Ніхто їх не затримував, можна сказати – «зайшли з піснями». Солдати поселилися в санаторії, де все життя пропрацювала жінка.
Дуже швидко почалися утиски – військові ходили по дворах, забирали, хто що собі хотів.
Мені ще дочка каже: мамо, не закривайте калитку, бо виб’ють, хай краще буде одкрита, – пригадує пані Людмила. – А вибухи… От прийду до дочки, а в неї дім ближче до води, як починалися вибухи, аж вікна торохтіли.
Тож дочка стала наполягати, щоб родина виїжджала з окупованого міста.
Я дуже не хотіла, бо жалко було лишити домівку. Коли вже дочка сказала: “ну я їду тоді сама, раз ви не хочете”, тоді погодилася, – пригадує пані Людмила.
Переїзд через міст з Олешок на Херсон став для родини шоком. На мості лежали тіла, стояли розбиті машини. Постійні пости перевіряли абсолютно все. В самому Херсоні картина була теж гнітючою – побиті будинки, згоріли автівки.
В Херсоні діти стали шукати, як можна виїхати далі, і то вже вони знайшли маршрут, – продовжує жінка. – Їхали ми двома машинами – в одній дочка за кермом, в іншій – зять. Ще забрали знайомих мам з дітьми. І так добралися до Хмельницького.
Там перепочили та попрямували до Франківська, тут родину вже чекали свати. Чоловік їхньої онуки Каті родом звідси, і вони якраз гостювали в його батьків, коли почалася війна. Тож тут і залишились.
Щоб не плакати, ліпили пельмені
Спочатку сумували дуже, тоді внучка дивиться, що я плачу постійно, й каже: давай щось начинать робить, ти ж умієш, – пригадує пані Людмила. – Цілий день ми з нею ліпили вареники та пельмені, потім складали в морозилку. Я кажу: ну ми наліпили, кому ж ми їх будем продавать? А та мені: ну, як не продамо, то самі будем їсти.
Вже за кілька днів Катя прийшла з новиною – знайомий віддає їм в оренду приміщення під магазин, на перших порах безкоштовно.
Магазин під назвою «Бабусині страви» відкрився у Франківську 9 липня 2022 року. Назву для нього придумала саме онучка, яка й заохотила бабусю вернутися до улюбленого заняття.
Ми дуже хотіли, щоб була асоціація з бабусею, – розповідає Катерина Войтович. – Бо саме бабуся нас надихнула на створення цього бізнесу. Хотілося передати людям, що готує саме вона, що це правда ручна робота, це правда її рецепти, її кухня.
Спочатку виготовляли небагато, а потім об’єми все наростали й наростали. Пані Людмила сміється, що от наліплять таку вже велику партію і думають, що будуть завтра вільніші. Аж ні – з магазину дзвонять, що треба ще.
Зараз з ліпкою їм помагає ще одна жінка з Херсона, і продавчиня у магазині теж звідтам.
Ми всі херсонські. І працюємо, і спілкуємось – тримаємося купи, – каже жінка.
Такі котлети тільки в тещі
Ми привезли з Голої Пристані свої фірмові рибні котлети. Казав зять мені, скільки він не пробував рибні котлети, а як тьоща приготовить, так ніхто не вміє, – розповідає пані Людмила. – Рибні котлети дуже всі у нас любили. Рибу фаршировану любили. Наші родичі з Франківська, коли приїжджали, то завжди нахвалювали.
Тож якщо тут починали з вареників та пельменів, то зараз в асортименті зо три десятки заморожених домашніх страв. А сьогодні пропонують навіть готові обіди. Їх уже готує дочка пані Людмили – Ольга Попова.
Жінка сміється, що колись дуже хотіла, аби хтось з її дітей пішов по її слідах. Але тоді всі жартували, що їм у хаті й одного кухаря вистачає. А зараз вийшло так, що дочка таки готує і це в неї дуже смачно виходить.
І я дуже задоволена, що хоч хтось тепер продовжує мою працю, – каже пані Людмила.
Саме дочка і взялася за розширення асортименту.
На початках ми робили вареники – з картоплею, з сиром і пельмені – з куркою, телятиною і свининою, – розказує Ольга Попова. – А потім трохи асортимент почали збільшувати – у нас багато внуків, то зробили для малечі фрикадельки з індички, фрикадельки з курки. Потім клієнти почали питати зрази – зробили зрази з куркою і зрази з грибами. Зробили київську котлету, зробили бабусину котлету бургерну, щоб було зручно на сніданок або в школу брати.
Потім ще додали запіканки – з індика з овочами та з червоної риби.
До цього асортименту ми додали готову продукцію – обіди від бабусі, які можна взяти з собою на працю або ж додому. Є салати різні, є м’ясні страви, є перші страви, є десерти.
Пані Людмила ще насамкінець ділиться, що в молодості мріяла про таку крамничку. Але тоді у всіх були роботи і так вийшло, що ніхто з сім’ї не підтримав її задум. Тепер та давня мрія втілилася і жінка дуже тішиться, що є в них така сімейна справа.
Але все ж дуже мрію відкрити таку крамничку вдома. Кажу дітям, може, Бог дасть нам, ця війна закінчиться, поїдемо додому і відкриємся там.
Авторка: Женя Ступ’як
