-РЕКЛАМА-

РЕКЛАМА

Актуально зараз

-Реклама-spot_img

Оборона заводу Ілліча, прорив з Маріуполя, тортури і розстріл. Історія Героя України Петра Федорчука з Івано-Франківщини

-Реклама-spot_img
spot_img

Командир відділення артилерійської розвідки, воїн 36 бригади морської піхоти Петро Федорчук — один з військовослужбовців, які після важких боїв на заводі Ілліча в Маріуполі пішки проривалися з оточеного міста на початку квітня 2022 року.

Дійшовши до річки в окупованій Волновасі, воїн з численними контузіями не зміг продовжити свій шлях. Далі — допит, тортури й розстріл. Тіло 26-річного добровольця, учасника АТО/ООС вдалося упізнати завдяки татуюванням і поховати на рідній Гуцульщині через рік.

5 липня 2024 року президент Зеленський посмертно присвоїв Петрові Федорчуку звання “Герой України” з наданням ордена “Золота Зірка”.

Про дитинство, шкільні та студентські роки, бої на Донеччині, важкі поранення й останні дні життя Петра Федорчука Суспільне поспілкувалося з його рідними та вчителями, передає Західний кур’єр.

- РЕКЛАМА-

“Його били, а потім розстріляли”

Початок квітня 2022 року. Маріуполь. На оточеному з трьох боків металургійному комбінаті імені Ілліча у тяжких боях тримають оборону бійці 36 окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Через постійні авіаудари, відсутність боєприпасів та їжі командування бригади ухвалює рішення виходити з оточення. Частина морпіхів з’єднується з оборонцями заводу “Азовсталь”, частина — здається в полон. Ще одна група військових вирішує прориватися з оточеного міста пішки. У складі цієї групи в ніч з 11 на 12 квітня з комбінату Ілліча виходить важко контужений 26-річний командир відділення артилерійської розвідки Петро Федорчук. Разом з декількома побратимами й посестрами йому вдається дійти до узбережжя річки в окупованій Волновасі.

Ілліча, завод, комбінат, Маріуполь

Металургійний комбінат імені Ілліча, Маріуполь. Маріуполь, фото: Маріупольська міська рада

“Вони були зовсім без “броніків”, без нічого: футболка і штани. О 13:00 їх обстріляли поблизу річки й вони просто не могли тягнути його на собі, бо залишилися б усі — всі б загинули. Брат сказав: “Ви йдіть, я вас наздожену”. На жаль, Петро не міг, тому що йому не можна було чути дуже гучні вибухи — це вже сильно впливало на голову. Він був дуже контужений. І Петро просто лежав біля тієї річки”, — розповідає молодша сестра Петра Федорчука Іванна Мартищук.

Іванна Мартищук

Молодша сестра Петра Федорчука Іванна Мартищук. Суспільне Івано-Франківськ

Про останні дні життя брата жінці розповіла його посестра Тетяна. Вони познайомилися випадково: 23 травня 2022 року, у День морської піхоти, Іванна оприлюднила в Instagram історію з привітанням та фотографією уже загиблого Петра. За годину між ними відбувся діалог:

— Це є ваш брат?

— Так.

— Він був дуже чудовою людиною. Дякую вам за нього.

— А ви звідки його знаєте?

— Ми разом служили.

— А ви часом не були з ним у Маріуполі? На заводі Ілліча?

— Так. Ми навіть разом у бункері цукерки їли й чай пили.

“Вона сказала, що Петро дуже багато розповідав про мене, братика, батьків. Він дуже сильно хотів жити, ніколи не був налаштований на те, що має померти. Брат навіть їй сказав: “От у мене буде весілля. І я хочу, щоб моя бригада прийшла і подарувала мені червоний махровий халат”, — переповідає Іванна.

Петро Федорчук

Герой України з Івано-Франківщини Петро Федорчук. Суспільне Івано-Франківськ

Що відбувалося з Петром Федорчуком після того, як він залишився на березі річки, його посестра не знає. Уже після перегляду фотографій полеглого брата, які Іванна знайшла в одному з російських Telegram-каналів, вона припустила, що Петра допитували й катували.

“Вони все з брата познімали й собі позабирали. У Петра був срібний ланцюжок на шиї, браслет — вони все познімали. Залишили тільки підштанники й спідню білизну. Всі, хто був з ним чи залишився, то загинули, а решта — втекли. В нього був допит. Тому що тіло — повністю синє. Там нирки відбиті, живіт. Його били, а потім розстріляли”, — говорить Іванна.

Кучерявий, допитливий хлопчик

12 липня 1995 року в сім’ї Юрія і Любові Федорчуків народилася перша дитина. Хлопчика назвали Петрусем.

“Він народився на самого Петра і Павла. Це була для нас дуже довгоочікувана дитина. Був дуже спекотний день. Якраз коли Петрусь заплакав в родзалі, задзвонили дзвони у церкві. І відразу всі сказали: “Ця дитина народилася з ім’ям”, — пригадує мама Любов Федорчук.

Петро Федорчук, дитинство, фотоальбом

Герой України Петро Федорчук у дитинстві. Суспільне Івано-Франківськ

Петро ріс допитливим і спокійним хлопчиком. Найбільше у дитинстві любив складати конструктор і гратися машинками, які в нього “завжди були викладені від найменшої до найбільшої”.

“Для вихователів у садочку це було сонечко. Він був блакитноокий, кучерявий, такий допитливий хлопчик. Його дуже всі любили в групі, дуже”, — розповідає Любов Федорчук.

Змалку Петрусь виховувався в атмосфері військових, адже тато на момент народження сина працював у Верховинському військкоматі. Пізніше батько, а згодом і мама перевелися на службу в прикордонну заставу в селі Шибене Верховинського району. Там сім’я Федорчуків живе досі.

Любов і Юрій Федорчуки

Батьки Героя України Петра Федорчука Любов і Юрій. Суспільне Івано-Франківськ/Степан Пенкалюк

“Постійно дружина з Петрусем приходили до мене на роботу. Деколи він ночував у мене у військкоматі на розкладачці — не хотів іти до хати. Військові його теж любили, всі йому казали: “Будеш військовим, як підростеш”. Петрусь проводив із солдатами в казармі більше часу, ніж вдома. Вони вчили його грати в теніс, займатися на перекладині, підтягуватися. Так у нього з дитинства це зародилося”, — пригадує батько Юрій Федорчук.

“Він від природи мав задатки військового”

Молодшу школу Петро закінчив у Верховині. Від п’ятого класу навчався в ліцеї в селі Зелене.

“Він любив сидіти на перших партах, тому що на уроках був активним, допитливим. Його завжди все цікавило. Він любив майже всі предмети. Був узагалі дуже добрим другом, надійним товаришем. Петрусь завжди у класі допомагав, завжди підтримував. Він був першим, хто приходив на допомогу”, — пригадує Уляна Сумарук, яка була пів року класною керівницею Петра Федорчука.

Петро Федорчук

Герой України Петро Федорчук у дитинстві та підлітковому віці. Суспільне Івано-Франківськ

Крім улюблених біології, географії та інформатики, Петро захоплювався малюванням, грав на баяні, брав участь у шкільних заходах та любив усе, пов’язане з військовою тематикою.

“Був десь і пустотливий, але вчителі його дуже любили. І тому навіть сьогодні ми про нього не кажемо Петро, а тільки лагідно — Петрусь. Завжди, коли Петрусь брав участь у різних виступах, йому доводилося грати роль військового. Отак ніби доля передрекла йому стати на захист і продовжити кар’єру у війську”, — розповідає заступниця директора з виховної роботи Зеленського ліцею Оксана Мицканюк.

Петро Федорчук, школа, дитинство

По центру — Петро Федорчук у школі. Суспільне Івано-Франківськ

Про те, що Петро Федорчук зі шкільних років мав хист до військової справи, пригадує і вчитель предмета “Захист України” Іван Зітинюк. Зараз він — військовослужбовець 102 бригади. Вчитель розповідає, що Петрусь добре катався на лижах, брав участь у змаганнях з біатлону та стрільби й на перекладині показував “елементи ледь не майстра спорту”.

“Він від природи мав задатки військового, тому що вже в 10-11 класах в нього і стройова виправка була, і командирський голос. Попри те, що Петро був невисокого зросту, він мав усі дані розвідника. Любив топографію та стрільбу, активно вивчав історію. Тому все склалося так, що він був готовий [до війни]. Тільки всі ці знання пристосував до реальних умов, до тих подій, які відбувалися на Сході”, — пригадує Іван Зітинюк.

Іван Зітинюк

Вчитель та військовослужбовець Іван Зітинюк. Суспільне Івано-Франківськ

“Він казав, щоб я був добрим, щоб нікого не ображав”

Зараз у шостому класі Зеленського ліцею навчається молодший брат Петра Федорчука — Тимофій. Найбільше з предметів хлопчику подобаються математика, англійська мова і фізкультура, особливо — грати у футбол.

“Брат учив мене малювати й битися.Він казав, щоб я був добрим, щоб нікого не ображав, старався більше словом захищатися, а не руками”, — пригадує Тимофій.

Тимофій Федорчук

Молодший брат Героя України Петра Федорчука Тимофій. Суспільне Івано-Франківськ

Найбільше хлопчик сумує за тим, як разом із братом дивився фільми й бокс. Тепер Петро часто приходить до молодшого брата у снах.

“Мені снилося, як я сиджу в телефоні, і мені по камері дзвонить брат з лікарні. Потім встає і показує багато таких пакунків, як на Новий рік дарують. І потім брат сказав, що це все мені привезе. Він завжди, коли приїжджав, мені щось привозив. В мене був такий песик на пульті, що він мені подарував. Ще один песик, але його Байрик [собака сім’ї Федорчуків] згриз. І він мені ще обіцяв приставку привезти”, — ділиться Тимофій.

“Я хочу в Збройні сили України”

Після закінчення 11 класу Петро вступив у вище професійне училище № 36 в селі Балин на Хмельниччині, де студіював ремонт сільськогосподарської техніки.

“Я дуже хотіла, щоб він став художником. Тато був трохи іншої думки: “Ні, хай іде, це — професія чоловіча, це — механік”. Він послухав, не перечив. І звідти теж, крім добрих, теплих слів, ми про нього нічого не чули”, — розповідає Любов Федорчук.

В училищі Петро провчився рік і вступив на заочну форму в Кам’янець-Подільський фаховий коледж Подільського державного університету на ту ж спеціальність. Хоча, як пригадує матір, вже тоді він хотів іти у військо.

Петро Федорчук

Герой України Петро Федорчук в юності. З архіву Іванни Мартищук

“Петрусь хотів бути військовим, але ми його просили, щоб він залишився служити на прикордонній заставі. Проходив я тут службу, проходила дружина, і ми його просили. Квартиру маємо, не треба жодних зайвих витрат, не треба добиратися на роботу. Можна сказати, живемо на роботі”, — розповідає Юрій Федорчук.

Утім син уже ухвалив для себе рішення.

“Приходить Петрусь до мене і каже: “Тату, в мене голова розболілася, можеш дати таблетку?” А я бачу, що він якийсь знервований. Я питаю: що сталося? А він мене обійняв, каже: “Татку, ти пробач…” — пригадує Юрій Федорчук і переривається через сльози.

Його продовжує дружина: “Він сказав татові: “Я хочу в Збройні сили України. Я не хочу в прикордонники”.

Петро Федорчук, Герой України

Герой України Петро Федорчук під час служби. З архіву Іванни Мартищук

“Я вибрав морську піхоту. Ми сідаємо в поїзд. Я їду в Миколаїв”

З Кам’янця-Подільського Петро повернувся додому вже з повісткою на 15 березня 2016 року.

“Я відреагувала дуже емоційно, негативно, плакала. Кажу: “Нащо ти, чого ти? Що тобі тут не подобається?” — пригадує Любов Федорчук.

Контракт зі Збройними силами України Петро підписував у Старичах Львівської області, де майбутні воїни проходили військовий вишкіл.

“Після “учебки” їх запитали: “Хто куди хоче йти служити?” І коли вони вже сідали в потяг, син нам зателефонував: “Я вибрав морську піхоту. Ми сідаємо в поїзд. Я їду в Миколаїв”, — розповідає матір.

У Миколаєві Петро Федорчук, водій-механік САУ, прослужив до грудня 2016 року. Того самого місяця він приїхав у відпустку і через два тижні вирушив у Маріуполь. Там Петро Федорчук отримав перше поранення — важку контузію.

“Поверталися з позиції вночі на УАЗику, їх було семеро. І засікли їх з повітря, почали скидати міни з дронів. Була ніч. Два хлопці загинули, а решта були дуже покалічені й контужені. Петрусь не пам’ятав, як отямився. Вони один одного почали відтрясати, приводити до тями. Через рації зв’язалися з бригадою, і по них виїхала допомога”, — розповідає Юрій Федорчук.

Петро Федорчук, військовий, Герой України

Герой України Петро Федорчук під час служби. З архіву Іванни Мартищук

Петра разом з іншими пораненими побратимами доправили до військового госпіталю у Запоріжжі. Після лікування бійці поїхали на реабілітацію в Старокостянтинів. Звідти Петро повернувся додому.

“Тоді Тимофій його “витягнув”. Тому що Петрусь після контузії був дуже важкий: задуманий, нічого не хотів, у стінку лише дивився. І ця дитина його рухала. От він по ньому лазив: “Петрусю, вставай, пішли гратися”. І так він його привів до тями. І ви знаєте, після цієї першої контузії ми думали, що син сам не захоче [повертатися на війну]. А він — навпаки”, — пригадує Любов Федорчук.

“Мо***лі називали їх “чорні дияволи” — боялися морських піхотинців”

Після того, як Петро отримав першу контузію, батько вирішив, що піде воювати замість сина: “Ми порадилися з дружиною. Я сказав, що син більше туди не поїде — поїду я. Від весни до осені я добивався, щоб мене відправили в зону бойових дій”.

Восени Юрій Федорчук потрапив на службу в Троїцьке Луганської області, де пробув до грудня. Того самого місяця йому зателефонував син.

“Він каже: “Тату, вибач, що так сталося, але бригада знову знімається в зону бойових дій. Я не залишаюся в Миколаєві, їду з бригадою”. Ми один одному побажали мирної служби, частіше виходити на зв’язок. І так ми служили: я — в Луганській області, а син — у Донецькій”, — пригадує батько Петра.

Юрій Федорчук

Батько Героя України Петра Федорчука Юрій. Суспільне Івано-Франківськ

За час проведення АТО/ООС Петро разом з побратимами виконували бойові завдання в Широкиному, Водяному, Маріуполі, Сартані й Волновасі.

“Офіцер нам дзвонив, дуже дякував за сина. Він прослужив з ним чотири роки пліч-о-пліч. Казав: “Я дуже дякую Богу, що він мене звів з таким хлопцем, як Петро”. Вони пройшли все. Мо***лі називали їх “чорні дияволи” — боялися морських піхотинців”, — розповідає Любов Федорчук.

“Він мене завжди навчав боксу, казав: “Щоб ти змогла себе захистити”

У кімнаті, де колись жили Петро, Іванна і Тимофій, тепер — дитяча його племінниці Анабель. На одній з полиць стоїть портрет Петра.

“У нас ніколи не було портретів, а перед війною ми їх поробили, ніби відчували. Коли він уже загинув… Кажуть, що треба забирати — не можна, щоб фотографії стояли. Але я сказала, що не буду”, — розповідає молодша сестра Іванна.

Петро Федорчук

Портрет Петра Федорчука у кімнаті його племінниці. Суспільне Івано-Франківськ

Петро, згадує Іванна, був дуже турботливим братом і не раз залишався доглядати за нею ще маленькою, коли батьки були на роботі.

“Він мене завжди навчав боксу, казав: “Щоб ти змогла себе захистити”. Ми завжди з ним ходили на прогулянки. Якщо брат ішов з компанією грати у волейбол, він мене брав. І так мої перші дискотеки з ним почалися. Петрусь брав на себе всю відповідальність за мене”, — пригадує Іванна.

Іванна та Петро Федорчуки

Іванна та Петро у дитинстві. Суспільне Івано-Франківськ

Вона каже, що тепер їй найбільше бракує братової підтримки.

“Це — дуже важлива людина для мене, і мені його дуже сильно не вистачає. Не вистачає того дзвінка. Чи навіть, коли приходила зарплата, він мені кине, дзвонить, каже: “На, мала, це тобі на цукерки. Купиш щось собі”. Питаю: “Та які це цукерки? Це — надто дорогі цукерки”. Петрусь відповідав: “Ай, щось будеш собі мати”, — розповідає Іванна.

Іванна Мартищук

Іванна Мартищук у колишній кімнаті свого полеглого брата Петра. Суспільне Івано-Франківськ

“Мамо, телефон віддаю командиру. Я не знаю, коли вийду на зв’язок”

Підрозділ Петра Федорчука зустрів початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну на позиціях у Маріуполі. Там морпіхи перебували з грудня 2021 року.

“Він нам подзвонив, сказав, що війна. Їх там страшно били з артилерії. Ми дізналися, що Петрусь знову був сильно контужений. Потім, коли ми його розшукували, то знайшли, що він був зареєстрований в обласній реанімації Маріуполя. Але син мені звідти телефонував уранці. Чую, що вони біжать. Шум, вітер. Кажу: Петрику, ви куди? Що сталося? Він відповів: “Мамо, ми тікаємо, біжимо, бо розбомбили повністю лікарню”, — переповідає Любов Федорчук.

Маріуполь

Російські війська обстрілюють житловий будинок у Маріуполі, 11 березня 2022 рік. Російські війська обстрілюють житловий будинок у Маріуполі, 11 березня 2022 рік. Фото: АР/Євген Малолєтка

Після цієї розмови ні Петро, ні його побратими не виходили на зв’язок упродовж двох тижнів.

“Вони вже тоді були на заводі Ілліча, в бункері. Подзвонив його побратим, каже: “Не переймайтеся, Петя несе службу в бункері, він вийти не може”, — розповідає Любов Федорчук.

Петро Федорчук

Герой України Петро Федорчук. З архіву Іванни Мартищук

29 березня 2022 року Петро надіслав своїй сім’ї останнє відео.

“Дуже просила хлопців: хай він себе зніме, чи син живий. Може, його вже нема, а ви дурите нас. І Петрусь зняв нам відео. Син сказав: “Мамулько, у нас усе добре. Не переживайте, всі живі, здорові, скоро приїдемо додому”. Це були останні слова, які ми чули від нього живого. Потім — голосове повідомлення: “Мамо, телефон віддаю командиру, він зараз перекине вам гроші”. Сказав, що не знає, коли вийде на зв’язок. Все”, — пригадує мама Петра Федорчука.

10 квітня Любов Федорчук прочитала в мережі прощальну записку, ймовірно, від імені бійців 36 бригади морської піхоти: “Вони прощалися з Україною. Воювати нема чим, зброї немає, немає боєприпасів, їжа закінчується, будуть іти в рукопашний”.

“Прощайте нас, ми — вірні завжди”

орден, нагорода

Орден “За мужність” III ступеня, яким нагородили Петра Федорчука у березні 2022. Суспільне Івано-Франківськ

У ніч з 10 на 11 квітня в інтернеті оприлюднили відео, де бійці 36 бригади здаються в полон. На ньому Любов Федорчук побачила хлопця, дуже схожого на Петра. Тоді з’явилися надія на те, що син перебуває в полоні.

“Несли на ношах пораненого хлопчика, дуже схожого на сина. Я казала: “Це — наш Петрусь, і все”. Ми поїхали у Верховину, показали в адміністрації, в СБУ, військкоматі, поліції — всюди. Понаписували заяви в координаційні штаби, що він — у полоні. Через тиждень дзвонить жінка і каже: “Це не ваш син, це — мій син”. Так, хлопчик 20 років, він — з морської піхоти. Його обміняли”, — розповідає Любов Федорчук.

“Ми вдивлялися у кожне обличчя — ніде не бачили Петруся”

Після того, як Петро зник зі зв’язку, Іванна щовечора переглядала всі публікації в різних групах і каналах у Viber і Telegram, також писала його друзям в Instagram: “Хай там буде 200, 300, 400 повідомлень — я кожне дуже ретельно переглядала: чи там буде не він”.

“Ми вдивлялися у кожне обличчя — ніде не бачили Петруся. Вже думали: може, ми його не можемо впізнати. Таки вірили, що він — у полоні”, — розповідає мама Любов Федорчук.

Увечері 11 червня Іванна знайшла в російському Telegram-каналі фото розстріляного брата.

“От прогорнула одну фотографію і думаю: ні-ні. Якось, чесно, мене відразу взяло за серце. Думаю: ні, треба повернутися, щось я там побачила. Відкрила світлину… Це були крики, це було жахливо. Відразу покликала маму. Не хотіла їй показувати, бо розумію, що вона слабша, ніж я. Мама зрозуміла, каже: “Це — Петрусь?” Я кажу: так”, — пригадує Іванна Мартищук.

Іванна Мартищук

Молодша сестра Петра Федорчука Іванна Мартищук. Суспільне Івано-Франківськ

Рік під землею

Рідні Петра Федорчука відразу почали шукати способи, як повернути тіло сина додому.

“У тому “орківському” каналі викладали, як росіяни знущаються навіть над тілами. І відео були, як вони тіла заносили в різні ями, заливали хлоркою, розчином бетону в підвалах”, — розповідає батько Юрій Федорчук.

Зі слів Іванни Мартищук, у пошуках братового тіла сім’ї не допомогла жодна служба. Натомість відгукнулися волонтерки з Telegram-каналу “Ірина Україна”. Іванна надіслала адміністраторці фотографії Петра. Після року очікування жінка написала сестрі воїна, що тіло лежить у морзі з березня 2023 року. Його вдалося упізнати за татуюваннями.

“Вона кинула фотографії. Я кажу: так, це — він. Це, напевно, щось нереальне, але за рік, поки тіло було під землею, татуювання повністю збереглися, всі кольори — вовк із кривавим місяцем і чорний ворон на руці”, — розповідає Іванна Мартищук.

Петро Федорчук, Герой України

Рідні Петра Федорчука біля його могили на Гуцульщині. Суспільне Івано-Франківськ

“Ми — під моргом, а дочка — народжує”

Тіло Петра Федорчука обміняли в березні 2023 року. Відтоді воно перебувало в морзі в Борисполі.

“Нам призначили дату, і ми поїхали на упізнання. І так за іронією долі: ми — під моргом, а дочка народжує. 26 травня в нас народилася внучка, і ми упізнали тіло сина… Дуже важко було зайти туди. Нас перед тим попередили, щоб випити якісь заспокійливі, бо дуже важко. Тіло — понівечене. Пролежало вже рік і два місяці в землі, було прикопане у Волновасі”, — пригадує Любов Федорчук.

Петро Федорчук, Герой України

Герой України Петро Федорчук. Суспільне Івано-Франківськ

Першим подивитися на синове тіло зважився батько: “Вони відкрили мішок. Підійшла дружина. Я ліхтариком підсвічував з телефону, тому що трохи темно було, важко було роздивитися татуювання на грудях, на руці. Потім нам відкрили мішок повністю, ми подивилися — наша дитина”.

Петра Федорчука поховали на цвинтарі в селі Зелене, на рідній Гуцульщині. На фасаді ліцею, де він навчався, встановили меморіальну дошку на його честь.

Петро Федорчук, меморіальна дошка

Меморіальна дошка Герою України Петру Федорчуку. Суспільне Івано-Франківськ

“Не кожен зможе віддати найцінніше — своє життя за рідних”

У 2017 році Петра Федорчука нагородили медаллю “Захиснику Вітчизни”, у 2020 — відзнакою командувача об’єднаних сил “Козацький Хрест”, у березні 2022 року, коли Петро вже перебував у Маріуполі, — орденом “За мужність” III ступеня. 5 липня 2024 року президент Зеленський посмертно присвоїв Петру Федорчуку звання “Герой України”.

Петро Федорчук, Герой України

Герой України з Івано-Франківщини Петро Федорчук. З архіву Іванни Мартищук

“Для мене — це дуже велика гордість за брата. Тому що не кожен може себе так проявити і, як казав батько, віддати найцінніше — своє життя за рідних. Петрусь так мало пожив — ні сім’ї, нічого. Але він так вирішив”, — говорить Іванна Мартищук.

НОВИНИ НА ЦЮ ТЕМУ

-Реклама-

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

Азов

РЕКЛАМА

Квартири Івано-Франківськ

РЕКЛАМА

купити iphone 15 Pro у Львові, ціни в Україні