1 листопада 2024 року біля Калуської центральної районної лікарні на Івано-Франківщині фахівці комунального підприємства “Пам’ять” провели пошукові роботи, щоб з’ясувати, чи поховані там медсестри радянської армії Надія Гусєва та Надія Клюєва.
Директор комунального підприємства “Пам’ять” Василь Тимків у коментарі Суспільному сказав, що на місці пошукових робіт не виявили жодних ознак поховання, пише Правда.іф.
Також він розповів, чому такі випадки є непоодинокими, та на що натрапляють дослідники військових поховань радянської доби.
Далі — пряма мова.
“Ми маємо справу з кенотафами — похованнями, яких не існує”
Щодо пам’ятника у Калуші, то там був великий шутровий насип. Можливо, таким чином вирівнювали певну ділянку. Але жодних слідів поховань, домовин чи ще чогось подібного ми не виявили. Що там буде у майбутньому — це питання до Калуської громади. Мені складно відповісти, але всі символи радянської епохи вони тепер можуть спокійно демонтувати.
Загалом левова частина історичного минулого, поданого радянською владою, — це значною мірою фальсифікація і перекручення. І потрібно дивитися на такі речі з осторогою.
Директор комунального підприємства “Пам’ять” Василь Тимків. Суспільне Івано-Франківськ
Щодо самих пам’ятників, то для будівничих тих меморіалів не була важливою наявність поховань, чи у який спосіб вони були поховані. Вони цим не переймалися. Головне — те, що було зверху. Тому сьогодні ми маємо справу з кенотафами, тобто з похованнями, яких не існує, або з так званими символічними могилами, на яких поміщені ряди імен.
Така річ є своєрідним гальмом у нашій роботі, тому що інколи у громадськості виникає певне заперечення: “Навіщо ви чіпляєте ті могили? От вони ж там поховані, а ви берете і руйнуєте”.
Що знаходять дослідники на місці справжніх поховань радянських часів
Коли ми розкриваємо справжні поховання, виявляється, що люди фактично не поховані — скинуті у варварський спосіб в одній ямі, невпорядковано.
Річ у тім, що ми, маючи християнську свідомість, уявляємо, що і радянська влада також дотримувалася якихось християнських постулатів. У “совєтів” жодних сентиментів стосовно тілопокладення не було. Могли бути якісь привселюдні перепоховання, але часто це робили “для галочки”. Головне — треба було зверху поставити меморіал відповідний, який би мав прославляти радянську владу та її перемогу. Для нас це — “совєтська” окупація, її виправдання. Що більше таких пам’ятників, то краще було для радянської влади. Все це ми називаємо меморіальним маркуванням певної території.
“Насипом скинуті людські кістки” — Василь Тимків про радянські поховання
Наведу приклад про завершення робіт в містечку Тячів на Закарпатті. Там був меморіал, під ним — поховання. Це була фактично одна велика яма з людськими останками — без трун чи будь-якого впорядкування — насипом скинуті людські кістки. А зверху встановлений меморіал, на якому прізвища людей, які там не були поховані. Як виявилося за радянськими документами, їхні могили — в інших місцях.
Приходили окремі люди й робили нам зауваження: для чого ми це все робимо. Потім, коли вони побачили, в якому стані ця могила під меморіалом, і як згодом відбулося перепоховання — з окремими домовинами й за християнським звичаєм, без наруги, вони змінили свою думку.
Ми зазвичай намагаємося працювати там, де переконані, що є поховання. Даємо рекомендації органам самоврядування здійснювати демонтаж тих чи інших пам’ятних знаків, де немає захоронень. Або робимо пробне археологічне шурфування.
У Болехові було наче поховання червоноармійців на розі двох вулиць, у центрі міста. Виявилося, що сам меморіал побудований набагато пізніше — після війни, на місці зруйнованих будинків, які ще існували після Другої світової війни. Коли ми почали проводити пробне шурфування, то виявили, що там — лише підвали будинків і жодних поховань немає.
“Прикриваючись цими іменами, виправдовується сам факт радянської окупації в Україні”
Бувають випадки нерозуміння місцевого населення. Найгірше — коли на пам’ятниках, де точно немає поховань, просто написані імена односельців. І чомусь люди намагаються захистити такі пам’ятники, мотивуючи тим, що там — імена наших прадідів, батьків. Вони не розуміють одного простого факту — цими іменами радянська влада прикривала свою окупаційну суть. Це — імена тих, хто загинув на фронтах Другої світової війни, воюючи в складі червоної армії, наші місцеві люди.
Таким чином, прикриваючись цими іменами, виправдовується сам факт радянської окупації в Україні, а це було далеко не так. Навіть, якщо взяти позицію тих людей, які воювали в радянській армії, далеко не всі вони були прихильниками Радянського Союзу чи хотіли, щоб була встановлена радянська влада.
Рештки радянських солдат та працівників НКВС виявили під час розкопок на території меморіального комплексу на площі Скорботи у Коломиї. Суспільне Івано-Франківськ
Багато з них були патріотами та націоналістами, навіть якщо в силу тих чи інших обставин воювали в рядах червоної армії. У той час мобілізація відбувалася насильницькими методами й люди не сприймали “совєтів”, навіть воюючи в цій армії. А тепер їхніми іменами прикривають радянську владу.
Кого ховали під радянськими пам’ятниками
Якщо почати історично з’ясовувати, збирати архівні документи по тих іменах, то далеко не всі вони загинули чи воювали на фронтах Другої світової війни. Багато хто з них був вислужником радянської влади, в складі різних репресивних структур, так званих “істрєбітєльних” батальйонів. Їх ще називали “стрибками”. Вони допомагали радянській владі здійснювати репресії, виконували депортації — виселення своїх односельців, навіть родичів. Займалися терором.
“Совєтський” пам’ятник буде прославляти радянську владу, що б ми не казали. Тому оці всі пам’ятники — не стільки про перемогу над німецьким нацизмом, як про прославляння “совєтської” окупації.
Про плани щодо декомунізації на Івано-Франківщині
Зараз у нас на меті — вивчити великий меморіал на “Пагорбі слави” в Калуші. Там — складніше питання, тому що вказано понад шість сотень імен, і, вочевидь, там все ж можуть бути поховання. Будемо проводити пошукові роботи.
Далі в планах є ще два великі меморіали в Івано-Франківську і два менші поховання — в Івано-Франківській громаді. Плануємо завершити роботи у Коломиї. Також — Городенка. У самому місті треба зробити пошукові роботи.
Це — найближчі плани на період кінця 2024 і початку 2025 року. Зараз ми працюємо винятково за зверненням громад. Реагувати на ці звернення — це вже масив роботи, бо їх багато. Переважно йдеться про декомунізацію.
“Під радянським меморіалом у Франківську можуть бути поховані учасники національно-визвольної боротьби”
Хоча інколи є цікаві моменти, які можуть бути й не пов’язані з декомунізацією. Як приклад, я маю певні припущення, що під радянським меморіалом в Івано-Франківську, у мікрорайоні Софіївка, можуть бути поховані учасники національно-визвольної боротьби. Цей меморіал виник поблизу приміщень, які колись використовувалися репресивними органами НКВС так званого Станіславівського району. Він був на той час у селі Софіївка, яке у 1950 році приєднали до Івано-Франківська. Там утримували в’язнів.
Станіславівський район відповідав за ареал Чорного лісу. А Чорний ліс — це епіцентр повстанської боротьби на Прикарпатті в 1944-1945 роках. І Чорний ліс, і так званий ліс Стінка були активними полями Української повстанської армії. І знищених чи полонених повстанців привозили у Софіївку, про яку я говорю. Тому є певні припущення, що тут можуть бути поховання навіть для того, щоб приховати ці речі. Але це знову ж таки певні припущення, що там зробили зверху радянський меморіал.
