Хто замінить Януковича. Кастинг на кандидата Південного Сходу

На Банковій радітимуть росту популярності такого кандидата.Пише Главком.

Останнім часом Петро Порошенко та його свита всіляко намагаються дорікнути Юлії Тимошенко її зв’язкам та давнім відносинам з Кремлем. Це свідчить про одне: президент таки визначився, хто його головний конкурент на наступних виборах. Водночас Порошенко повністю ігнорує загрозу з іншого флангу. Йдеться про так званого кандидата Південного Сходу, класичним уособленням якого десять років був Віктор Янукович.
Зараз Януковича в країні немає, і, швидше за все, території, на яких він отримав найбільшу підтримку в 2004-му та 2010-му роках – Крим і Донбас, що наразі є непідконтрольними Києву, не голосуватимуть. Але ядерний електорат Віктора Федоровича на підконтрольних територіях залишився. Звісно, дехто з цих виборців після російської агресії змінив свої погляди, але, скажімо м’яко, прохолодне ставлення до Майдану та його здобутків нікуди не поділося. І виразники цих настроїв розраховують зібрати урожай на цьому полі. Електорат Півдня та Сходу поки що дезорієнтований, але якщо мобілізуюча фігура знайдеться, то вона зможе влаштувати клопіт умовній демократичній команді. У повноцінний реванш, звісно, віриться слабо, але згадаємо 2004–2005 роки, коли, здавалося б, Януковича було відправлено на узбіччя політики. Чим все завершилось, пам’ятаємо. Тож чи можлива нова реінкарнація «біло-блакитних», чи в змозі кандидат від них позмагатися за президентську посаду і вийти до другого туру? І чому ця проблема мало хвилює Банкову та її політтехнологів, які тільки радітимуть росту популярності такого кандидата?

Розділяй та володарюй

На сьогодні класичним виразником інтересів Південного Сходу виглядає прямий правонаступник Партії регіонів – Опозиційний блок, який володіє чималою фракцією у парламенті. Фракції коаліції, звісно, всіляко цураються «ригів», але не гребують їхніми голосами, коли владі кров з носа потрібна допомога у важливих голосуваннях. Особливо, коли колишні соратники по коаліції у критичний момент крутять носом. Співпраця президента та одного з основних бенефіціарів Опоблоку Ріната Ахметова в енергетичній сфері вже навіть не приховується. Такий конформізм дратує ядерний електорат цієї політсили і змушує придивлятися до інших проектів, які намагаються зайняти цю монополізовану колись Партією регіонів нішу. Крім того, неприємні для Опоблоку сигнали починають надходити  і з Кремля: там прямо натякають, що не варто надто загравати з українською владою.
У таких умовах розквітнув проект, який тепер «пасеться» на полі Януковича. Мова про партію «За життя», яку взяв під патронат кум Володимира Путіна Віктор Медведчук. Партія вигнанців з Опоблоку Вадима Рабіновича, Євгена Мураєва за допомогою лояльних ЗМІ надула собі чималі рейтинги і її кандидат може показати непогані результати на президентських виборах. Рабінович, власне, вже демонстрував свій потенціал у 2014-му, одразу ж зайнявши сьоме місце і випередивши такого відомого кандидата як Олег Тягнибок.
До роздрібнення «південно-східного» поля небезуспішно додала свою руку і Банкова, створивши сателіт-проекти («Наш край», «Відродження») зі ставкою на так званих аполітичних господарників, яким так симпатизують в цих регіонах.
«Треба віддати належне заступнику голови Адміністрації президента Віталію Ковальчуку, який був основним адептом стратегії сегментації Південного Сходу, – пояснює політтехнолог Андрій Золотарьов. – Цей електорат серйозно рвуть «За життя», «Наш край», «Відродження», і це не дозволяє Опоблоку мобілізувати свій електоральний потенціал. До того ж, Опоблок веде непослідовну політику – його опозиційнісь оксамитова. Поки сили, яка б дорівнювала за впливом Партії регіонів середини нульових, і близько нема».

Мир та дружба з «братами»

Втім в Опоблоці впевнені, що саме вони – сакральні спакоємці екс-«регіоналів» і їхнього електорату. «Наша політсила точно візьме участь у президентських виборах. Кандидат Опозиційного блоку, я б навіть умовно назвав його кандидатом Південного Сходу, навіть без виборців Криму та Донбасу, які традиційно нас підтримують, має шанси на перемогу. Від нашої політсили на вибори піде той, у кого будуть найвищі шанси перемогти», – заявив лідер одного з крил Опоблоку Сергій Льовочкін. Одіозний екс-голова Адміністрації президента свого часу навіть затіяв ребрендинг Опоблоку в «Партію розвитку та миру», але цю ідею чомусь відклали до кращих часів.
Порядок денний Опоблоку не такий відверто русофільський, як був у Партії регіонів та комуністів, але той же Льовочкін називає росіян братнім народом та обіцяє налагодити стосунки з Москвою у разі приходу до влади. Головний меседж опозиціонерів – треба принести в країну мир, чого нинішня «партія війни» робити не хоче. У планах Льовочкіна – утворити в українському парламенті «нову коаліцію, яка буде виступати з мирним порядком денним розвитку країни». Щоправда, на яких умовах цей самий мир приносити, в Опоблоці пояснюють дуже туманно, киваючи на Мінські домовленості.

Поки в президентських соцопитуваннях (принаймні відкритих) міряється один кандидат з Опоблоку – його формальний лідер та голова фракції Юрій Бойко, що представляє в цій політсилі «групу Фірташа – Льовочкіна». Потенційним кандидатом від крила Ріната Ахметова виглядає екс-голова Дніпропетровської ОДА та колишній топ-менеджер підприємств олігарха Олександр Вілкул, який активно піариться та ходить на телеефіри, втім поки його кандидатуру на президентство розглядати зарано.

«Багато в результатах опитувань залежить від того, які прізвища ми включаємо до списку, – каже гендиректор Київського міжнародного інституту соціології Володимир Паніотто. – Наприклад, якщо Гройсман буде балотуватися у президенти, то Порошенко не потрапляє навіть до другого туру. Якщо опозиція домовиться зменшити число кандидатів – буде один сценарій, а якщо вони розтаскають голоси один в одного – інший. На Сході високий відсоток людей з позитивним ставленням до Росії, а такі речі як скасування мовного законутільки збільшують рейтинги популярних там партій».

Зазіхання Ляшка

Останні соціологічні дослідження дають потенційним кандидатам від Південного Сходу такі рейтинги.
Соцдослідження групи «Рейтинг» від 22 лютого цього року: Бойко – 7,1 %, Рабінович – 5,1 %.
Соцдослідження «Демініціатив» та Фонду Разумкова від 21 грудня минулого року: Рабінович – 5,8 %, Бойко – 3,8 %.

Соцдослідження близького до Льовочкіна центру «Софія» від 18 грудня минулого року: Бойко – 9,1 %, Рабінович – 6,6 %.
Тобто якщо «кандидат Південного Сходу» буде один – він цілком може розраховувати на 10% у першому турі. Нібито досить скромно, але враховуючи, що основні фаворити виборів – Петро Порошенко та Юлія Тимошенко – мають рівень підтримки десь навколо цієї позначки, цілком ймовірний сюрприз з «біло-блакитного» флангу. До того ж, Рабінович з його виграшною стратегією «за все хороше, проти всього поганого» та збереженням доступу до «ящика» цілком може замахнутись й на електорат центральної України, де серед інших має підтримку король популізму Олег Ляшко. До речі, сам Ляшко намагається просунутись на схід, завдяки своїм зв’язкам з Ахметовим. Головний «радикал» – частий гість на підприємствах олігарха, а виконком Радикальної партії нещодавно очолив екс-директор Маріупольського комбінату ім. Ілліча Юрій Зінченко. Політолог Дмитро Корнійчук вважає, що Ахметов, підтримуючи своїми підприємствами Ляшка, свідомо знищує найменшу можливість кандидата від Південного Сходу пройти до другого туру.
«Південний Схід – це більше російський географічний винахід. Я б поділив так: Рабінович – це кандидат Півдня, а Бойко – промислового Сходу, – розмірковує політолог Вадим Карасьов. – Ляшко теж туди націлився. Але якщо не буде єдиного кандидата, то шансів мало. Плюс є розуміння, що навіть якщо умовний кандидат від Південного Сходу вийде у другий тур, він ніколи не виграє. Тому більш ймовірним виглядає багатоколонний сценарій з прицілом на парламентські вибори жовтня 2019 року».
Іншими словами, кандидати, які «обробляють» нині колишнє електоральне поле Партії регіонів, використають президентську кампанію, яка передуватиме парламентській, для розкрутки своїх політичних сил. А потрапляння когось з них у другий тур буде мегауспіхом та надихаючим фактором. Мабуть, варто очікувати повторної участі в президентській гонці і Михайла Добкіна, який відколовся від Опоблоку та обзавівся власним проектом «Християнські соціалісти». Є ще дивний проект «Соціалісти» екс-регіоналів Леоніда Кожари та Олексія Плотникова, причаївся імпозантний і завжди молодий політик Сергій Тігіпко, може повстати з небуття «палкий ленінець» Петро Симоненко, демонструє неабиякі амбіції «промисловець» Сергій Тарута… Але поки всім цим персонажам далеко до показників Опоблоку та «За життя».

Рабінович на коні

Втім на цьому полі стає занадто тісно, тож не дивно, що опоненти не гребують боротьбою компроматів. Рабінович розповсюджує інформацію, що за його позовом був накладено арешт на маєток родини Льовочкіних в Ніцці і вимагає від НАБУ з’ясувати цю ситуацію. Крім того, він звинуватив Опоблок в організації замаху на нього і спробі підпалу його будинку.  В Опоблоці, натомість, звинувачують Рабіновича та його політсилу у співпраці з Адміністрацією президента та роботі на розкол опозиційного поля. Поки очевидно, що за таких протиріч на особистому рівні єдиним фронтом на вибори ці дві команди навряд чи підуть. Нинішні успіхи Рабіновича можна пояснити його медіаактивністю – в нього є специфічна «народна» харизма та манера давати прості відповіді на складні запитання. Крім того, згідно з моніторингом фактчекерів, саме Рабинович очолює рейтинг політиків-маніпуляторів.

Наразі Рабінович з його махровим популізмом виглядає виграшно перед «Опоблоком». Все через те, що ця політсила нині пов’язана певними домовленостями з владою, загрузла у внутрішніх чварах між «акціонерами» та практично ніяк себе не проявляє. Про те, щоб провести в Києві хоч якісь акції протесту або заблокувати трибуну під час ухвалення «антинародних» законів – і мови не йде. Безпосередньо у виборчій кампанії «опоблоківці» та їхній кандидат в президенти можуть надолужити згаяне. Рабінович же, який активно зростав на критиці всього і всіх та на фоні пасивності інших, згодом може «посипатись». А слідом і його віртуальний проект. Так, політсилі побратима Рабіновича у популістичній ніші Олега Ляшка в 2014 році давали захмарні рейтинги, але ближче до виборів вони здулись до скромного результату в 7,5 %. Проте це не завадило маленькій фракції «радикалів» отримати свою «золоту акцію».

Дочекатися Донбасу

Політтехнолог Кость Бондаренко, який співпрацює з Опозиційним блоком, запевняє, що Південний Схід не сприймає нинішнього президента та «постмайданні» партії: «Народ тут все одно голосує за Партію регіонів, як би вона не називалась. Хоча треба зазначити, що в цих областях дуже активізувалась Тимошенко. Вона є другою після «кандидата Південного Сходу». Тенденція до росту Рабіновича завмерла і навіть з’явились негативні для нього тенденції. Не виключаю, що за півроку він може зосередитись в тій ніші, яка залишилась після комуністів».
Крім того політолог Бондаренко нагадує, що в Опоблоці є різні течії та групи, які можуть визначитися щодо кандидата в президенти ближче до виборів. Окрім Бойка, на думку політтехнолога, у внутрішньопартійному кастингу можуть спливти прізвища Вадима Новинського, Бориса Колесникова, Олександра Вілкула.
«Багато залежить від того, як Опоблок мобілізується, наскільки він буде монолітним та яку активність вестиме в регіонах, – розмірковує експерт. – Але, скоріш за все, вибори 2019 року не будуть тими, на яких переможе кандидат від Південного Сходу. Потрібно дочекатись повернення Донбасу, чого дуже не хоче Порошенко. Навіщо йому два з половиною мільйони виборців, які будуть голосувати проти цієї влади?»
Бондаренко впевнений, що до повернення окупованих територій, які традиційного голосували за Партію регіонів, говорити про південно-східний реванш нереально. І максимум для такого кандидата – це вихід до другого туру.
«Великою мірою, зараз нам дострокові вибори не потрібні, – ділиться думками з «Главкомом» один з «опоблоківців» «ахметівського» крила. – Ну хай ми навіть візьмемо дещо більше – від нас все одно продовжать шарахатися як від прокажених. А от якщо в виборах зможуть взяти участь ті, хто зараз проживає в «ДНР»–«ЛНР», – інша справа. Але, судячи з усього, до цього ще далеко».
Тож постійні заклики про мир та виконання Мінських домовленостей – це не просто гасла для електорату, а єдина можливість реваншу «південносхідного» політикуму. Поки ж кандидат від нього може хіба що зіграти роль зручного спаринг-партнера для Порошенка. За інформацією джерел «Главкома», в Адміністрації президента мріють вивести в другий тур того ж Бойка. На Банковій розраховують (і соцопитування це підтверджують), що патріотична частина електорату в такому разі не матиме іншого вибору, ніж голосувати за Порошенка на противагу «ставленику Кремля». «Звісно, опинитись з таким кандидатом у другому турі було б для Порошенка порятунком, – каже Вадим Карасьов. – Але, судячи з того, що розгортається гра проти Тимошенко, на Банковій, мабуть зрозуміли, що цю карту не вийде розіграти. Повторити 99-й рік, коли до Кучми у другий тур вивели Симоненка, не вдасться».
Андрій Золотарьов вважає, що недарма президент під час своєї прес-конференції натякнув про внесення конституційних змін щодо прагнення членства України в НАТО та Євросоюзі. Це може бути фішкою його виборчої кампанії. «Може виникнути ідея сумістити президентські вибори з референдумом на цю тему, – припускає експерт. – Зрозуміло, що під такий формат напрошується супротивник, який буде уособлювати «темні сили», «мордор» і так далі. Але зараз соціологічні тенденції такі, що у другий тур може вийти не Порошенко з Бойком чи Рабіновичем, а Тимошенко разом з кимось з цих трьох».
Але це вже проблеми Порошенка та його численних яйцеголових технологів. «Біло-блакитним» же до «часу Х» треба розібратись у своєму власному неоднорідному таборі.
Павло Вуєць, «Главком»