Анґела Меркель. Життя по-новому

«Нове покоління» німецьких міністрів не обіцяє нічого доброго Росії…Пише Главком.

Лише через півроку після того, як у Німеччині відбулися чергові парламентські вибори (24 вересня 2017 року), країна отримала новий уряд. Його знов, уже вчетверте очолила лідерка Християнсько-демократичного союзу Анґела Меркель. Склад її нового кабінету міністрів істотно змінився, до нього прийшли нові представники як консерваторів (ХДС/ХСС), так і соціал-демократів. І це «нове покоління» не обіцяє нічого доброго Росії…

За законом, голову німецького уряду – канцера обирають депутати нижньої палати парламенту, Бундестагу. Саме тому, після завершення виборчих перегонів, лідер партії, яка зібрала найбільшу кількість голосів, намагається домовитись з іншими партіями-переможцями про створення коаліції. Якщо така більшість не складається – то за кандидата в канцлери просто не проголосують.

Як відомо, цього разу в Анґели Меркель виникли величезні проблеми зі створенням коаліції: попри перемогу консерваторів, їм просто не було з ким об’єднуватись. Саме тому Німеччина не мала повноцінного уряду протягом цілого півроку (безпрецедентний випадок в повоєнній історії країни), а сама Меркель працювала у статусі виконувача обов‘язків канцлера та мала обмежені права з управління державою. Наприклад, через ці вибори досі не був ухвалений державний бюджет на 2018 рік. Втім, нині всі ці труднощі залишилися позаду й 14 березня 2018 року Німеччина отримала новий уряд та нового канцлера, якого можна назвати «новим» лише з часткою іронії – Меркель керує німецькою державою 12 років поспіль і це – її четверта каденція. Остання?

Правити по-новому?

Втім, іронія іронією, а, скоріш за все, новий уряд Німеччини не мине того, аби не змінювати свою політику. Хоч Велика коаліція з ХДС/ХСС та СДПН й залишилася при владі, але нині це – вимушений союз, союз, якого, власне, не мало бути. Тому що соціал-демократи, переживаючи докорінну зміну поколінь всередині власної партії, бажали б на цей час відсидітися в опозиції, надавши право керувати Німеччиною своїм політичним супротивникам. Мовляв, нехай понабивають собі у ці скрутні часи побільш гуль, а тоді вже прийдемо ми, та й врятуємо країну. Не так сталося, як гадалося: хоч чи не хоч, довелося братися за справу…
Можна зазначити, що новий кабінет міністрів дещо помолодшав – його середній вік становить тепер 51,2 років, окрім того, в ньому побільшало жінок – їх семеро при дев‘яти чоловіках. Цікаво, що за «царювання» Анґели Меркель в німецькій політиці стає все більш жінок – наприклад, в нинішньому складі Бундестагу їх вже половина – а на початку першої каденції Меркель була ледве третина. Окрім того, перша в історії жінка очолила нині Соціал-демократичну партію – Андреа Налес.
Хто ж вони, ці міністри нового німецького уряду? Давайте подивимося.

1. Міністр закордонних справ Хайко Маас (СДПН). Доволі несподіваний вибір, позаяк 51-річний представник Соціал-демократичної партії не має жодного досвіду в дипломатії. Жодна посада з тих, які він обіймав досі, не стосувалася зовнішньої політики.
2. Міністр сільського господарства Юлія Клекнер (ХДС). Досвідчений фахівець в цій галузі, проте – відома, як супротивниця так званих біопродуктів.
3. Міністр сім‘ї Франциска Гіффей (СДПН). Представниця так званого «східного лоббі», колишня бургомістерка «мігрантського» району Берліна, Нойкелльна.
4. Міністр охорони здоров‘я Йенс Шпанн (ХДС). Представник так званого «правого крила» німецьких консерваторів, настільки правий, що про нього навіть кажуть, що він є неофіційним «контактом» ультраправої партії «Альтернатива для Німеччини» (AfD) в новому уряді. Наймолодший член нового уряду – 1980 року народження.
5. Міністр праці та соціальних питань Губертус Хайль (СДПН). Досі – відомий парламентар, віце-спікер соціал-демократичної фракції Бундестага.
6. Міністр юстиції та захисту прав споживача Катарина Барлі (СДПН). Колишня суддя та правозахисниця, Катаріна Барлі бажала отримати для себе посаду міністра закордонних справ. Вона вважається своєрідною противагою «правим» в новому кабінеті.
7. Міністр фінансів Олаф Шольц (СДПН). Дуже відомий німецький політик. При Ґерхарді Шредері був віце-шефом своєї партії та її генеральним секретарем. В першому кабінеті Анґели Меркель обіймав посаду міністра праці. Чи не останній в СДПН член «кола друзів Шредера».
8. Міністр охорони довколишнього середовища Свенья Шульце (СДПН). Ще один «новачок» – досі вона не мала з охороною цього самого довколишнього середовища анічогісінько спільного.
9. Міністр економіки Петер Альтмайєр (ХДС). Дуже досвідчений адміністратор, вірний «солдат» Анґели Меркель. Він завжди йшов туди, куди вона його призначала, й робив те, що вона наказувала.
10. Державний міністр канцлерського управління Хельге Браун (ХДС). Давній «зброєносець» Анґели Меркель. Подейкують, що саме він є автором ідеї про «запрошення» до Німеччини сирійських біженців.
11. Міністр освіти та науки Аня Карлічек (ХДС). Досі пані Аня займалася в партії фінансовими питаннями. Вважається найприязнішою персоною серед німецьких консерваторів – своєрідна «міс посмішка ХДС».
12. Міністр оборони Урсула фон дер Ляйєн (ХДС). Мати семи дітей, колишня міністр сім‘ї, Урсула фон дер Ляйєн буде міністром оборони ФРН вже другу каденцію. Здається, саме в цьому амплуа вона знайшла себе. Під час першої її каденції Бундесвер «потовщав» вже на 20 нових батальйонів, були розконсервовані сотні танків та розміщені великі замовлення на нову зброю.
13. Міністр розвитку Ґерд Мюллер (ХСС). Він також залишився на цій посаді з минулої каденції. Мюллер є відомим своїми критичними виступами та діями: в 2014 році він бойкотував футбольний Мундіаль в Бразилії, де збірна ФРН стала чемпіоном. Окрім того, він постійно піддає критиці європейську міграційну політику та є автором так званого «плана Маршалла для Африки», ідея якого полягає в тому, аби заохотити жителів африканських країн залишатися в себе на Батьківщині.
14. Міністр транспорту Андреас Шойєр (ХСС). Цей політик вважається «бунтівником» в лавах власної партії, ніколи не лізе до кишені за гострим слівцем. Своїх політичних супротивників він може просто обізвати: так сталося, наприклад, з «лівим» політиком Бодо Рамеловим, якого Шойєр назвав «топ-агентом штазі (східнонімецького аналогу КДБ – Главком)».
15. Міністр внутрішніх справ Горст Зееґофер (ХСС). Колишній прем‘єр-міністр Баварії, «внутрішній» супротивник Анґели Меркель.

Новий уряд Німеччини – більше жінок, більше «новачків», молодший вік

Принаймні два нових міністри нового уряду Меркель є вельми цікавими саме для українських читачів.
Перший – тепер вже колишній прем‘єр-мінистр німецької федеральної землі Баварія, а нині міністр внутрішніх справ ФРН, лідер «сестринської» партії Анґели Меркель та один з її найзавзятіших внутрішніх критиків Горст Зееґофер. Разом з новим міністром охорони здоров‘я Йенсом Шпанном, він є жорстким супротивником міграційної політики Меркель – так званої «політики відкритих дверей». Його б воля – Німеччина ніколи не висловлювала б ніяких запрошень ні сирійським, ані будь-яким іншим біженцям з ісламських країн. І той факт, що саме він відтепер став міністром внутрішніх справ, може означати, що політика Німеччини щодо біженців у найближчі часи може докорінно змінитися. Принаймні два ключових міністри готові все для цього зробити.

Водночас, пан Зееґофер ще в 2017 році намагався грати роль посередника між Києвом та Москвою, «м‘яко натякаючи», що Україна, мовляв, не виконує Мінські домовленості. Також він неодноразово висловлювався щодо необхідності пом‘якшення або цілковитого скасування європейських санкцій, які були запроваджені проти Росії за анексію Криму та за «гібридну війну» на українському Сході. Щоправда, слід зазначити, що у ролі міністра внутрішніх справ Німеччини, він навряд чи зможе дозволити собі подібні висловлювання: зовнішня політика віднині – не його парафія. Проте, здається, у новому кабінеті міністрів Німеччини відтепер є принаймні один відвертий «друг Путіна».
А от наступник Зіґмара Ґабріеля на посаді міністра закордонних справ ФРН Хайко Маас, навпаки, належить до найвідоміших в Європі «антипутінців». При цьому, як не дивно, Маас є одним з лідерів Соціал-демократичної партії Німеччини, яка відома своєю прихильністю до Кремля, але, як вже зазначалося, СДПН наразі переживає просто-таки тотальну зміну поколінь. На місце старих провідників, більшість з яких належать до «кола друзів Ґерхарда Шредера», приходять нові, молодші політики, ніяк не пов‘язані з екс-канцлером Німеччини, який працює тепер на «Газпром» та вихваляє Путіна на кожному кроці. Хайко Маас, який обіймав у колишньому кабінеті Меркель посаду міністра юстиції, відомий своїм різко негативним ставленням до російського президента, він неодноразово називав його прилюдно «одним з найгірших у світі диктаторів» й перебував через це в своєрідній опозиції до лідерів своєї партії – нинішнього президента Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра та згаданого вище Зіґмара Ґабріеля, які, як відомо, постійно обіцяли Путіну пом‘якшення санкцій.

Газові непереливки

Таким чином, новий німецький уряд, скоріш за все, буде дотримуватись жорсткої антиросійської лінії. Відомо також, що в коаліційній угоді, яку підписали ХДС/ХСС та СДПН, окрема стаття була присвячена саме російсько-українській «гібридній війні» та Мінським угодам: нова коаліція зобов‘язалася не лише підтримувати санкції проти Росії, а й запроваджувати нові, жорсткіші, в разі, якщо Москва не виконуватиме Мінських угод. Це, як кажуть німці, «ein wahres Wort», тобто – «правдиве слово» (німецька ідіома, яка приблизно відповідає українському «міцна обіцянка»).
Окрім того, як відомо, в цій же коаліційній угоді приділяється неабияка увага енергетичній безпеці ФРН. Деякі ЗМІ вже встигли написати, що Анґела Меркель, мовляв, підписала план з відмови від російського газу – але це не зовсім так. Насправді, угода передбачає поступове зниження до 35% частки всіх видів невідновлюваного палива в німецькій енергетиці. Натомість, частка відновлюваних енергетичних ресурсів – тобто, гідроенергетики, атомної та сонячної енергетики – має зрости до 65% до 2030 року. Позаяк Росія й досі є найбільшим постачальником до Німеччини газу, вугілля та нафти  ці плани автоматично «б‘ють по кишені» «Газпрома», «Роснафти» та інших російських енергетичних компаній.
Це дає можливість припустити, що Німеччина вже більш не зацікавлена в будівництві другої гілки газогону «Північний Потік» не лише через санкції, які були запроваджені проти цього проекту американцями, а й просто через те, що він навряд чи знадобиться: обсяги газу, які отримуватиме країна у майбутньому від Росії, скорочуватимуться, для їх транспортування цілком достатньо тих потужностей, які надає надійний транзитний партнер – Україна. Окрім того, було ухвалене рішення про будівництво в порту Вільґельмсхафен на Північному морі морського терміналу для прийому скрапленого газу з Америки та Африки.

Таким чином, за 10 років, скоріш за все,  російські вугільники просто втратять німецький ринок, а частка російського газу на німецькому ринку різко скоротиться.
Ніхто не любить, коли простий товар перетворюють на зброю, ніхто не хоче бути жертвою газового шантажу… і найменш з усіх європейців готова піддаватися такому шантажеві «залізна фрау» – Анґела Меркель, нова/стара канцлерка ФРН.
Борис Немировський, «Главком»