Вчора, 31 січня, у мережі з’явився пост прикарпатки Надії Шуфар, яка скаржилася на роботу працівників Бурштинської міської лікарні.
Про це пишуть Галицькі Гроші з посиланням на групу Наше Прикарпаття у фейсбуці.
“23 січня 2021 року у Бурштинській міській лікарні в нашій сім’ї сталося горе – помер вітчим у звязку із наслідками COVID-ої хвороби і на нашу переконливу думку, жахливою роботою лікарні. Півтора місяця він був під кисневою маскою, до останньої хвилини свого життя”, – пише Надія.
За її словами, 19 грудня вітчим потрапив у лікарню у Інфекційне відділення, де вже лежала мама жінки. Через два дні його перевели у Реанімаційне відділення через погіршення стану здоров’я (падіння сатурації). Одразу ж чоловік був підключений до CPAP(сіпап).
“За перший тиждень не було жодного покращення, він став прив’язаний до маски, навіть на декілька секунд не міг розлучитись із нею – просто задихався, коли тиск падав. Сіпап подавав кисень у легені під максимальним тиском на апараті, завдяки чому хворий дихав. Кисень знаходився у балонах на території лікарні у так званій “кисневій”, де повинна бути киснева станція“, – додає жінка.
Вона запевняє, що заміна балонів відбувалася кожні 2-6 годин, в залежності від кількості підключених пацієнтів. Три робочих балони і один резервний, тобто життя хворого залежало від одного балону! При зміні балонів кисень у апараті падав і вітчим починав задихатися. Все зводилося до того, що переключили кисень і тоді кілька годин відпочинку.
Згодом Надія хотіла перевести вітчима до лікарні в Івано-Франківську, однак він був не транспортабельний. Тоді ж вона помітила ще одну проблему – в Івано-Франківську немає машини, яка б могла перевозити тяжкохворих.
Вже 31 грудня жінка дізналася, що завезеного у лікарню кисню, при необхідному для хворого тиску у системі, не вистачить на всі вихідні. Або кисню вистачить, якщо тиск у системі зменшити, що було неприпустимо у стані хворого.
“Ми одразу почали дзвонити і писати всюди (до офісу президента, на гарячу лінію COVID), щоб підняти цю тему. Нам тоді вдалось добитися негайної поставки кисню в Бурштинську лікарню. Також друзі вітчима привезли балони із технічним киснем, щоб у крайньому випадку підключати їх і дати шанс кисневозалежним, які лежали в лікарні”.
Надія розповідає, що ситуація почала покращуватися, однак проблеми із переключенням кисню так і не припинилися. Ще однією проблемою стало те, що життя кисневозалежних хворих у Бурштинській лікарні залежить не від кваліфікованих спеціалістів і лікарів, а від звичайних сторожів, яким до своїх обов’язків дали ще й переключати кисень. А відстань від приміщення, де сидить сторож до балонів близько 200 метрів.
“У ніч 19 січня в результаті пізнього переключення балону із киснем вітчиму стало знову гірше. Сторож забув мобільний телефон і дозвонитися до нього, що кисень падає не було можливим. Тієї ночі кисень у апараті впав до 40%. Черговий лікар і наша мама почали бігти в кисневу, щоб включити його самостійно. Після цього вітчима реанімували, але легені, які скрутилися під час відключення кисню, так і не розкрилися”.
Наразі жінка хоче привернути увагу відповідних органів, щоб розпочати розслідування по використанню COVID-коштів, покарання всіх причетних до надання лікарні статусу регіональної опорної (при відсутності у неї для цього інфраструктури), покаранні всіх причетних до смерті і виключення повторення ситуацій у подальшому.
Головне фото ілюстративне
