pravda.if.ua
http://pravda.if.ua

Франківчанка розповіла про свою бюджетну подорож Іраном (фоторепортаж)11 Лис, 14:57

Світлана Ославська нещодавно повернулася з Ірану. Була там уже вдруге. Вона не просто турист, адже щоразу намагається злитися з країною, яку відвідує.

Цього разу з подругою Іриною Малішевською вони два тижні мандрували громадським транспортом, зупинялись у місцевих, пише Репортер.

Фото Світлани Ославської

Без туристичних гетто

Світлана займається журналістикою – пише в основному репортажі. Каже, для неї цікавий весь Схід. До того бувала в Туреччині. А в 2013-му вперше відвідала Іран – сама. Однак тоді мала на все лише тиждень.

«До Ірану можна повертатися ще і ще, й бачити щось абсолютно нове, – говорить Світлана. – Минулого разу я переважно подорожувала сама, ночувала в автобусах, тож постійно була сонна, невмита, стомлена. На третій ранок мріяла лише про те, щоб помити ноги й почистити зуби. Цього разу мандрівка була цивілізованіша. Але ми все одно намагалися уникати туристичних гетто – хотілося побачити звичайне життя іранців».

Дівчата домовлялися про проживання через мережу гостинності Couchsurfing, заборонену в Ірані – як і Twitter, Facebook, Youtube та інші ресурси. Аби ними користуватися, іранці заходять через VPN. Booking теж заблокований, і місцеві хостели там не реєструються. Їх краще шукати на інших сайтах, як от hostelworld.com.

«Коучсерфінг – не для того, щоб не платити за житло, він для спілкування з місцевими. Ми в кожному місті зустрічалися з новими людьми, – розповідає Ославська. – Коли їдеш в Іран, мусиш вказати в анкеті місце першої своєї ночівлі – на першу ніч найкраще забронювати хостел. Бо вони потім дзвонять і перевіряють. І якщо залишаєшся у друзів, їм дзвонитимуть і розпитуватимуть, як ті познайомилися з іноземцями. А якщо вказати, що через коучсерфінг, проблем буде ще більше».

Просто й недорого

За словами Світлани, за ці кілька років правила в’їзду до Ірану стали простішими – в аеропорту до паспорта просто б’ють штамп і відмічають тебе в електронній базі. Але треба заплатити 80 євро. Тривало це з півтори години, бо в черзі було багато іноземців. Без черги – хвилин 10.

Страховка на місці обійдеться у 20 Є, тому свою Світлана робила в Україні: головне, аби на ній латинкою писало – Іран.

Бюджет поїздки на два тижні на одну людину був 288 євро. З них 80 – віза і 75 – літак у два боки. Квиток купувала за 10 місяців із Києва в Тегеран. На їжу, переїзди, сувеніри пішло менше 150 євро.

«Автобуси – дуже дешеві, – говорить Ославська. – 13 годин дороги з Ширазу в Тегеран – дев’ять доларів. А можна й дешевше. Там два класи автобусів – VIP і звичайні. Усі місцеві радять VIP, бо переживають, щоб іноземці були в комфорті й не побачили, що щось не так. Єдиний недолік звичайних автобусів – вони запізнюються на години. Одного разу їхали таким – він часто зупинявся, ми виходили їсти, пити чай, автобус просто стояв… VIP-автобуси запізнюються до півгодини, в них годують і вони дуже зручні – крісло можна розкласти і навіть виспатися. Найгірші місця – біля водія, бо він може цілу ніч слухати музику чи розмовляти».

Перед поїздкою Світлана Ославська радить подумати і про дрес-код. Для жінок це – туніка, яка б закривала сідниці, рукав хоча б нижче ліктя, штани і вкрита голова.

Чоловіки ходять у шароварах – європеїзовані просто заправляють сорочку всередину. Традиційно ж має бути і пояс. Каже, українські секонди дають найширший вибір одягу. На поїздку їй вистачило три кофти і двоє штанів. Багато речей не набирали, бо летіли з ручною поклажею у 7 кг.

Нетуристичний Тегеран

Каже, в Ірані вірять, що мапа їхньої країни схожа на кота. Для неї це стало відкриттям. Аби побачити його, треба постаратися або просто задати в пошук «Iran cat map». За два тижні мандрів дівчата побачили лише захід країни, а він не дуже консервативний. У кожному місті були 1-2 дні. Кілька разів ночували в автобусах.

Прилетіли в Тегеран. Звідти поїхали в Санандаж і провінцію Паве, Керманшах, туристичні Есфахан і Шираз. З Шираза повернулися в Тегеран, де були ще кілька днів.

«Прилетіли в Тегеран приблизно о п’ятій ранку – місто смерділо сміттям і вихлопними газами. Там на дорогах машини є навіть вночі – місто постійно рухається, – говорить Ославська. – Тегеран розділений на більш заможну північ і бідніший південь. На півночі є гори, трохи більше дерев, чистіше повітря і тече вода з гір. Там починаються вілли заможніших людей. Усі модні кафешки зі смачним капучіно, вулички з модними магазинами – на півночі міста».

Каже, важко звикнути до насиченого трафіку – мопеди їдуть безперервно, автобуси димлять чорним димом. Люди часто користуються таксі, автобуси ж їздять порожніми.

«Ми спершу не могли перейти дорогу – є світлофори, але все їде. До нас підійшла жінка й каже англійською: «Це Іран». Вона перевела нас за руку, – розповідає Світлана. – У Тегерані ми постійно їздили в метро – це добра можливість роздивитися людей. Цікаво, що там прийнято у вагонах сидіти на підлозі, навіть коли є вільні місця… А ще люди вранці сім’ями піднімаються в гори, де снідають у кафе. Потім спускаються і йдуть на роботу. Коли жінки ходять в гори, вони знімають шарфи, якщо цього ніхто не бачить. А молодь, щоб відпочити й потанцювати, їде в пустелю – подалі від поліції».

Тегеран, каже, не дуже туристичний, і люди там не звикли до іноземців. Але і там, і в інших містах Ірану можна вижити без знан­ня мови. Достатньо англійської. А от цифри Світлана радить вивчити:

«Мову вивчити нереально, але цифри – можна, аби орієнтуватися, скільки коштує проїзд чи торгуватися з таксистом. Коли приходите на автостанцію, там є розклад руху. Тебе одразу смикають з усіх боків, і ти мусиш довіряти цим людям, бо не можеш нічого прочитати. А вони просто хочуть, щоб ти заплатив саме їм – на автостанції багато компаній, у кожної свої каси і кожна хоче тебе заманити».

Двозначний таароф

«У Карменшаху ми найбільше зіткнулися з таким явищем, як таароф, – розповідає Світлана Ославська – Це коли ви відчуваєте, що мусите запросити друга до себе на обід, хоча у вас і їсти немає що, і безлад, і ви не хочете бачити його вдома. Але ви його запрошуєте. А він з ввічливості відмовляється, хоча насправді голодний і не був у вас ніколи… На базарі таароф проявляється трохи інакше – коли ви купуєте пачку печива, а продавець каже: «забирайте так».

– Та ні, я ж не можу.

– Та беріть, це ж подарунок.

– Давайте, я вам заплачу.

– Забирайте, я вам кажу.

Порада для туристів – треба тричі сказати – я вам заплачу. Тоді іранець каже: «Добре, заплатіть». Так буває навіть з таксистами. Він хоче, щоб я йому заплатила, бо це ж його робота. Але він все одно це робить з внутрішнього поклику бути ввічливим.

Іранці самі з цього сміються. І дехто каже, що такого не робить. Але насправді ти ніколи не знатимеш, що відбувається – навіть коли тебе попереджають, що це, мовляв, не таароф».

(Visited 155 times, 1 visits today)