Незважаючи на майже рік повномасштабного вторгнення й майже дев’ять років війни на Донбасі, на Прикарпатті залишаються ще десятки вулиць, названі на честь радянських чи російських діячів.
А у центрах багатьох сіл – громіздкі радянські пам’ятники.
Хоч у багатьох громадах уже провели «декомунізацію та дерусифікацію», деякі мешканці не спішать позбутися згадок про агресора, пише Правда.іф з посиланням на Репортер.
Яремче проти змін
Від 24 лютого в Івано-Франківській області перейменували близько 200 вулиць та демонтували або переробили більше десятка радянських пам’ятників. Втім, за словами директора Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери, історика Ярослава Коретчука, якогось одного реєстру таких топонімів немає.
Залишилось ще десь 200 вулиць, названих на честь російських або радянських діячів, і десь стільки ж пам’ятників, – каже Ярослав Коретчук. – Хоч Франківщина, порівнюючи з багатьма областями, навіть західними, є однією з лідерів у цьому питанні. У нас не було так багато таких об’єктів – більшість перейменували на початку дев’яностих чи пізніше.
Однією з перших була Івано-Франківська громада, де після російського вторгнення перейменували 32 вулиці. А недавно перейменування вулиць і зняття пам’ятних дощок завершила Бурштинська громада. Також, за словами Коретчука, активно цей процес провели Надвірнянська, Богородчанська, Делятинська, Поляницька й Ворохтянська громади.
Також зараз активно розпочала перейменування Войнилівська громада, – каже історик. – А от найбільше пасе задніх Яремчанська, де є ще багато таких вулиць, пам’ятних знаків. Наприклад, пам’ятник ковпаківцям. Щодо нього періодично тривають дискусії і в самій громаді, і серед жителів області, але громада Яремче опирається.
Також вже довго триває процес щодо перейменування кількох вулиць у Калуші. Серед них найбільша – вулиця Пушкіна. Небайдужі навіть збирали підписи під петицією, щоб перейменувати її на вулицю імені братів Бутусіних. Знайшлися й противники, тож батько братів Олег Бутусін опублікував відео, в якому звинуватив коментаторів у неповазі до їхньої пам’яті, а міську владу – в бездіяльності. Поки що процес не завершений: після опитування у соцмережах триває електронне голосування про те, як переназвати вулицю.
Пам’ятники: десь знести, десь переробити
Окреме питання – пам’ятники, які ще стоять у багатьох містечках та селах області. Вони присвячені у кращому випадку загиблим у «Великій вітчизняній», а в гіршому – радянським енкаведистам.
Доволі часто на таких пам’ятних знаках є напис, що ці люди загинули «від рук українських буржуазних націоналістів». У багатьох громадах на початку дев’яностих подібні написи зафарбували, затинькувати, але пройшов час, фарба змилася, і вони знову з’явились, – розповідає Ярослав Коретчук. – В основному там поховані працівники НКВД, винні у смертях десятків людей, зґвалтуваннях, грабежах, депортаціях, вбивстві вояків української повстанської армії. Їхні прізвища мають згадуватись у книжках з історії як злочинців, а не прикрашати центри наших населених пунктів.
Щодо пам’ятників загиблим у війні, тут, на думку історика, варто їх змінити. У першу чергу – забрати згадки про «Велику вітчизняну», бо для нас це – Друга світова.
Це теж фрагмент нашої історії, адже жителі заходу України у 1944 році були мобілізовані до лав радянської армії, багато з них загинули на фронтах, – говорить Коретчук. – Вони вважалися для радянської влади неблагонадійними і їх кидали як штрафників на фронт. Тож такі пам’ятники треба просто переробити – ми не говоримо про те, що їх треба зносити.
Часто місцеві мешканці виступають проти знесення або перероблення пам’ятників. На думку директора музею визвольної боротьби, це або від недостатньої поінформованості, або від того, що монумент асоціюється їм з якимись власними приємними спогадами. Наприклад, колись була звичка після весілля нести квітки до таких меморіалів.
З прикладів – я допомагав переробити пам’ятник у селі Хом’яківка, – каже Ярослав Коретчук. – Коли ми читали перелік прізвищ, виявилося, що там поховані не уродженці села, а енкаведисти. У Хом’яківці ж громада зробила правильно: поруч з монументом загиблим у Другій світовій встановила табличку у пам’ять про воїнів УПА. Тобто поєднала різні етапи боротьби за українську державу.
Поховання – на кладовище
Найчастіше, коли місцева влада вирішує перейменувати вулицю, залучають істориків та краєзнавців, які пропонують заміну назви. Тоді проводять громадське обговорення чи опитування на сайтах місцевих рад, на офіційних сторінках у соцмережах. Коли мешканці визначилися, рішення затверджують на сесії.
Переважно перейменовують на честь місцевих діячів українського визвольного руху, сьогоднішніх загиблих учасників російсько-української війни, різних історичних постатей – як уродженців цього населеного пункту, так і загальновідомих – Грушевського, Франка, – пояснює Ярослав Коретчук. – А деякі громади беруть нейтральні назви – Затишна, Сонячна, Радісна. Для Франківської громади я запропонував кілька імен маловідомих уродженців Франківська, які загинули у лавах УПА. Так з’явилася вулиця Євгена Джанджаласа, Святослава Пахолківа.
Недавно Львівська обласна рада спільно з ЛОДА створили спеціальну комісію, яка вивчає, в яких містечках чи селах області ще є об’єкти, пов’язані з СРСР, та сприяє, щоб вони були перейменовані або демонтовані. Ярослав Коретчук повідомив, що буде звертатися до голови Івано-Франківської облради, щоб створити таку робочу групу й у нас.
Щодо радянських поховань у містах та селах, в інших країнах є досвід переносити їх на кладовище. До того ж на Прикарпатті є комунальне підприємство «Пам’ять», яке має дозвіл на такі перепоховання.
Ніхто не говорить, що їх треба викопати і викинути на смітних. Натомість можна перенести рештки на кладовище, встановити хрест, священники відслужать панахиду, – говорить Ярослав Коретчук. – А ці зони у центрі сіл чи міст облагородити. Але тут потрібна політична воля органів місцевого самоврядування.
За словами історика, на Прикарпатті у понад 30 населених пунктах ще є монументи на честь похованих енкаведистів – переважно у колишніх райцентрах. Ці пам’ятники теж чекають свого часу.
