Актуально зараз

-Реклама-spot_img

Олесь Санін: «Розповідь про Довбуша – одна із сторінок великої боротьби за свободу»

-Реклама-spot_img
spot_img

24 серпня відбудеться національна всеукраїнська прем’єра фільму Олеся Саніна «Довбуш». Цю стрічку називають наймасштабнішим і одним із найдорожчих українських фільмів. У основі сюжету – життя найвідомішого з опришківських ватажків у Карпатах Олекси Довбуша. Про те, як проходили зйомки фільму, яким глядачі побачать легендарного Олексу Довбуша та інші таємниці кінострічки читачам Правда.іф розповідає відомий режисер Олесь Санін.

– Пане Олесю, чому саме Ви звернулися до цієї теми, чому саме «Довбуш»?

Олесь Санін: «Розповідь про Довбуша – одна із сторінок великої боротьби за свободу»
Фото із Фейсбук-сторінки Олеся Саніна

– Як на мене, Довбуш – один із найцікавіших кінематографічних персонажів для кіно, який має стосунок до України, до історії, культури. Він – феномен не лише українських Карпат. Це український супергерой. Але я знімав кіно не про міфічного персонажа, Ахіллеса, українського Рембо чи Робінгуда. Я знімав історію складного характеру Довбуша. У моєму трактуванні Олекса зовсім не хотів ніякої слави, він навіть не хотів бути опришком, він хотів простого людського щастя, але обставини заставили його взяти до рук зброю, встати за людей, тому що ніхто інший не міг цього зробити. Мені ця історія була цікавою, мені здалося, що вона резонує із сьогоднішнім днем, хоча кіно я почав задумувати і писати ще навіть задовго до Революції Гідності. Я вважаю, що Довбуш – це дуже хороший кінематографічний герой і на основі його характеру, його історії, можна багато про що розказати.

- Advertisement -

– Які саме книги Ви читали, які джерела вивчали? Я читала, що Ви проводили фольклорну практику у Карпатах. Де Ви побували, у яких місцях, що нового дізналися, і що розповідали люди про Довбуша?

– Насамперед варто назвати книги Гната Хоткевича, Івана Франка, Юрія Федьковича.

Люди розповідають про Довбуша абсолютно різне. У кожному карпатському селі переповідають легенди, що тут стояла його хата, оця стежка, оця нора в горі, оця скала – це збереглося від часів Довбуша, тут Довбуш жив, любив і села між собою сваряться, де він був насправді, і є купа свідків, дідів, і прадідів, які точно з ним були, знали правду, і так далі. Цей феномен притаманний не тільки нам і він не тільки про Довбуша.

Ростислав Держипільський: Кожен українець повинен піти на фільм «Довбуш»

Справа в тому, що в ті часи люди тяжко жили, їм складно було вижити, вони були обтяжені величезними податками, дуже складні природні умови, мало родило збіжжя. І вони чекали того спасителя, який прийде і врятує їх від того тяжкого життя. І ось всі сакральні для них місця, де раніше були якісь дохристиянські капища, або просто важливі, гарні місця, навіть окрім тих, де реально бував Довбуш, після його смерті почали називати іменем Довбуша. Це такий історичний культурологічний феномен. Власне, Довбуш і став тим героєм, який для людей уособлює свободу, боротьбу за справедливість.

Олесь Санін: «Розповідь про Довбуша – одна із сторінок великої боротьби за свободу»
Фото із сторінки Dovbush Movie на Фейсбуці

А в історичному контексті, для шляхти, для влади чому він став ворогом №1? Чому вперше в тодішній Речі Посполитій була оголошена нагорода за його голову? Нагорода за голову для влади завжди означає, що влада – слабка і не може самостійно виконати каральні функції. Вона грошима звертається до людей, щоб вони це зробили.

Це ми зараз знаємо з фільмів, з якихось історій, що була така розповсюджена практика в Сполучених Штатах, частково це було в колоніях, де грошима намагалися звабити народ до полювання на ворогів народу чи тих, хто порушує закон. А тоді реально Олекса – був перший.

Я дуже раджу звернутися до спадщини академіка, історика Володимира Грабовецького, який все своє життя займався вивченням опришківства. Він написав дисертацію і створив музей Олекси Довбуша. Я дуже сподіваюся, що після прем’єри фільму до цієї теми виникне більший інтерес. Вважаю Володимира Грабовецького найбільшим науковцем на цій ниві, який досліджував історію про опришків і про найважливішого, напевно, опришка, якого ми знаємо – Довбуша. Він навіть доніс нам те, що Довбуш – не просто міфічний персонаж, не просто збірка легенд і сподівань, тому що легенди про Олексу абсолютно різні. Є такі легенди, які взагалі не можна приписати якомусь живому чоловіку. Очевидно, вони пов’язані  з містикою, Довбуш перебрав на себе навіть якісь функції дохристиянських богів. Але Володимир Грабовецький знайшов документи і доказав, що був прототип легенд Олекси Довбуша, реально існуюча історична постать. Я, зокрема, на основі цих документів, на основі його роботи, працював над картиною. Але ще раз повторю, це фільм-легенда. Легенда в моїй інтерпретації.

Олесь Санін: «Розповідь про Довбуша – одна із сторінок великої боротьби за свободу»
Фото із сторінки Dovbush Movie на Фейсбуці

Я з дитинства подорожував Карпатами, разом зі своїм другом і соратником, найближчим, напевно, другом життя, Сергієм Михальчуком. Ми з дитинства записували легенди.

Але це все абсолютно різні легенди про різних людей, навіть в дослідженнях істориків, які тим займалися. От, власне, заведені справи на опришків і самого Довбуша говорили про те, що він грабував в один день чи через день на відстані 120-150 кілометрів. І з цього теж виникли такі фактично історичні легенди, за якими він біг по горах, сплавлявся річками, ступав згори на гору. І такого було не раз, і справді про це є кримінальні документи. Це означає, що очевидно, був не один Довбуш.

Ми знаємо про те, що жив рідний брат Олекси – Іван Довбуш, і це один з головних персонажів мого фільму. Брати посварилися. У Карпатах всі чудово знають і співають «Ой, попід гай зелененький». От той момент, коли Олекса «на ніжку налягає, топірцем ся підпирає» – це реальна історія.

Олексій Гнатковський: Фільм «Довбуш» – це ліки проти того, що зараз відбувається в Україні

Якщо ми говоримо про прототип персонажа, то Олексу Довбуша брат Іван смертельно поранив, втяв його в ногу. Ця рана дуже довго не заживала, от власне тому, після цього випадку, Олекса лишився кривим до кінця свого життя. Його поранив рідний брат, і ця кревна рана не тільки на нозі, але і в серці розбила історію. Після цього Іван втік, зробив свою ватагу, пішов на інший бік Чорногори, грабувати там мадярів. І вони вже, кажуть, після цього не зустрічалися.

Тобто в основі моєї картини є оцей характер, про який не дуже хотіли розповідати письменники, які зверталися до теми Довбуша на початку ХХ століття, в часи становлення української нації.

Усі вони намагалися обходити Івана, тему ворожнечі між братами, вони не хотіли про це говорити. Мені здається, що цей характер надзвичайно цікавий. Я придумав, знайшов йому зовсім інші рішення. Думаю, що дуже багато людей, яким образ Довбуша важливий, цікавий, багато чого пізнають нового, це матеріал, який я почерпнув з історичних довідок, документів.

Олесь Санін: «Розповідь про Довбуша – одна із сторінок великої боротьби за свободу»
Фото із сторінки Dovbush Movie на Фейсбуці

Але ще раз повторюся, кіно – це велика казка, це велика легенда. Дуже сподіваюся, що після перегляду фільму багатьох зацікавить реальна історія. Вони будуть самі народжувати нові легенди, писати книжки, знімати фільми, малювати картини.

Звичайно, я прочитав практично все, що стосувалося Довбуша, художні твори, історичні довідки. Є багато протирічних речей. Одна з великих проблем, з якою стикалися автори, якщо говорити про початок ХХ століття, вони усі були соціал-демократами, які хотіли через образ Олекси Довбуша показати соціальну нерівність і борця з нею.

У 60-х роках був знятий прекрасний, пригодницький фільм про Олексу Довбуша, про який мій вчитель Леонід Осика казав: «Це чудовий фільм, але там Довбуш з обличчям донбаського шахтаря». І це правда.

Він сам збирався знімати фільм. Коли я поступив на курс Леоніда Осики на кінофакультет, фактично в нього почався момент підготовки до фільму. І я, як асистент, як його студент, їздив з ним на Гуцульський з’їзд.

Це був початок незалежної України, всі сподівалися, що зараз приїдуть ці всі мільйонери і мільярдери – українці з-за кордону, засиплють нас золотом і все буде файно. Вони приїхали, допомогли, чим змогли, і поїхали далі. Так що не профінансували тоді картину, але я тоді познайомився особисто з Грабовецьким, і для мене ця зустріч була дуже важливою. У моїх юнацьких дослідженнях для мене дуже важливою була частина міфічності цього персонажу, завжди притягувала до себе його героїчна історія. Але коли я говорив з Грабовецьким, то запитав: «Можете мені сказати одним словом, хто був Олекса Довбуш?». І він мені сказав: «Лицар».

Пізніше, через багато років, я вже готувався до зйомок, це, напевно, був рік 2016 чи 2017-й, приїхав у музей Грабовецького, який присвячений Олексі Довбушу і знаходиться в центрі Франківська. І я запитав людину, яка там працює з архівами, це учень Грабовецького: «Скажіть, будь ласка, хто такий Довбуш?». І він повторив: «Лицар».

Ця історія лицаря, ця історія людини, яка уособлює справедливість, який став ворогом влади, тому що за справедливістю йшли до нього, а не до пана, бо розуміли, що там ніякої справедливості не буде. Це не просто месник, не просто той, хто грабує багатих і роздає бідним. Ні, це людина, яку уособила в собі правду, закон і стала мірилом справедливості Чорногори, принаймні того часу, коли він жив.

Олесь Санін: «Розповідь про Довбуша – одна із сторінок великої боротьби за свободу»
Фото із сторінки Dovbush Movie на Фейсбуці

Для мене ще надзвичайно важлива історія людини, яка не хотіла ніякої слави, не хотіла ніякої вічності і не хотіла війни, але він взявся за це, тому що більше не було кому.

Частково, мене спонукав на роботу над цим фільмом мій досвід початку війни, наші революції, і так далі.

Помаранчева революція для нас була фактично таким рок-фестивалем. Всі приходили на площу, грали музиканти, все знімали по телевізору, всі приїжджали на велику революційну екскурсію. А у політиків була своя історія, вони казали: давайте проведемо вибори, як виберемо собі правильного гетьмана, він нас і приведе до раю. Він, той гетьман, і старався, але ми не допомагали йому в цій справі.

Пізніше ми знову зібралися на революцію, знову спробували змінити владу, і змінили, і знову ця влада нам не сподобалася, і знову ми її винуватимо в тому, що щастя для нас не прийшло їхніми руками. І тільки зараз ми зрозуміли, що якщо хочемо щастя, якщо хочемо добитися свободи, мусимо самі за це боротися. Кожен сам особисто.

Історія Олекси про те, що якщо хочеш добитися щастя, мусиш за це боротися сам. Часто за це треба віддавати свою кров, дуже часто треба за це платити своєю свободою, своїм особистим щастям, але іншого шляху для нас немає.

Зараз свою батьківщину пішли захищати вчителі, артисти, журналісти. І от історії та долі цих людей фактично і були для мене важливими. Для мене Довбуш є людиною, яка уособлює цю боротьбу так само, як кожен з нас сьогоднішнього дня. Я переконаний, що в фільмі кожен знайде для себе ті моменти, які його зачеплять, в той чи інший момент фільму хтось із героїв буде повторювати долю нас сьогоднішніх.

– Коли саме розпочалися зйомки фільму, скільки часу тривали?

– Зйомки фільму почалися п’ять років тому. До цього я три роки активно працював над сценарієм. Починав роботу з Василем Портяком, на жаль, його вже з нами немає.

Власне, перший знімальний день для мене почався якраз п’ять років тому. Я сподівався, що мені вдасться за рік зйомок і рік монтажу, постпродакшну й озвучення закінчити фільм, але почався ковід, почалися складності з фінансуванням картини. Шлях був досить довгим.

Картина мала вийти 12 травня, але повномасштабне вторгнення росії зупинило роботи. Фактично вже в умовах війни ми евакуювали частину групи, з якою працювали. Зібрали спочатку у Франківську, згодом у Львові, і от на базі цих міст, з фахівцями, яких ми привезли і з місцевими, я закінчив картину. Ще велика частина робилася за кордоном, разом з нашими польськими колегами, в Канаді. Просто зараз велика частина групи за кордоном.

– Під час зйомок, яка сцена для вас була найскладнішою?

– Всі завжди думають, що найскладніші сцени – з роботою масовки. Звичайно, це складно, у мене є величезні сцени, де задіяні 300-400 акторів. Це все – костюми, зброя, дуже складні бойові сцени, тварини, коні, тощо. Є деякі сцени, які у мене готувалися більше року. Актори головних ролей хто півтори, хто два роки просто працювали над цими сценами, над своєю фізичною підготовкою, фехтуванням, з каскадерами в Києві.
Частину сцен довгоочікуваного найдорожчого фільму “Довбуш” знімали на Франківщині ЛОКАЦІЇ

Ми спочатку проводили репетиції в залах у Києві, пізніше на натурі, на природі, в базах під Києвом, пізніше під Львовом, згодом до нас доєдналися реконструктори, які з’їхалися з усієї України, у них був цілий табір, де вони ходили в цій формі і варили собі каші. Зробили табір увесь, як з XVIII-го століття, жили в справді тогочасних військових польових умовах і готувалися до зйомки.

Олесь Санін: «Розповідь про Довбуша – одна із сторінок великої боротьби за свободу»
Фото із сторінки Dovbush Movie на Фейсбуці

До них додалося багато хлопців і дівчат з військово-патріотичних клубів «Пласту» Львова, частково Івано-Франківська, Чернівців, Києва. Зараз дуже багато з них на фронті. Багато з нашої групи, на жаль, уже загинули, поранені або в полоні.

Складність зйомок для мене була більше у зовсім тихих сценах. Це не тільки історія екшену чи бойовика, а й історія кохання Олекси, заради якого він жив і треба, щоб все це працювало. Таких сцен не дуже багато в фільмі і важливо, щоб вони були дуже активними.

Для мене дуже важливими були зйомки, де знімалися в групових і масових сценах місцеві жителі, було дуже цікаво і спостерігати за ними, працювати разом.

Були складні сцени, які пов’язані з містичною частиною, сакральною. Але найскладніші відповідальні сцени були для мене пов’язані, звичайно, з безпекою акторів, і я щасливий, що у нас не було ніяких складних травм.

Взагалі я радий, що нам вдалося цю картину довести до кінця, і ми справді щасливі, що 24 серпня буде національна всеукраїнська прем’єра, і це, для мене поки що найбільше творче щастя, а потім побачимо. Я, звичайно, переживаю чи сподобається фільм глядачам чи ні.

Складність буває різною. Скажімо, є сцена, коли просто два актори сидять на горі і говорять. Мені треба було провести акторів за руку в цей світ Довбуша, це досить складно.

Фінал картини я зняв з самого початку, бо знав, що наша дорога буде складною, але не думав, що аж настільки складною.

– Я читала, що для зйомок було побудовано понад двадцять історично достовірних локацій. Де вони зараз і чи вони збереглися?

– Ми на Драгобраті біля Попівана, в тому районі, збудували дві великі колиби. Їх будували майстри в достовірних технологіях. Тож було зроблено дві великих декорації на горі, на висоті близько 2000 метрів, ми вже з тієї точки бачили Говерлу, яка майже на рівні з нами була. Усі ці декорації будували спочатку в низині, потім піднімали на гору.

Працювали майстри з Дрогобича, які займаються реставрацією храмів, які входять до нашої спадщини, занесеної в ЮНЕСКО. Я дуже багато працював з консультантами. Ми відбудували інтер’єри замків в київській декорації, тому що в реальних музеях дуже складно знімати.

Ми знімали в Свіржі, це потрясаюча локація, але нам треба було її добудувати. Ми там добудували дерев’яний міст, думаю, що він на сьогодні є. Довелося робити ремонти, пов’язані з поточними речами, добудовувати якісь декорації, щоб це виглядало, як живий замок того часу.

Олесь Санін: «Розповідь про Довбуша – одна із сторінок великої боротьби за свободу»
Фото із сторінки Dovbush Movie на Фейсбуці

До речі, одну колибу ми розібрали по угоді, а іншу лишили. Багато туристів, навіть науковців, мені писали: «О Боже, ми знайшли колибу, восьмикутну, XVIII-го сторіччя. Вона жива, тут пастухи знаходяться». Вони повністю переконані, що колиба реально збережена.

Локація жива, туристи її знаходять, до неї дуже тяжко, непросто добратися, але ми її залишили у подарунок вівчарям, домовилися з національним заповідником, що вони будуть її берегти.

Дуже сподіваюся, що туристи, які там бувають, будуть дуже акуратно ставитися, і колиба не просто буде місцем для фотографування, а може когось уберегти від поганої погоди.

Звичайно, ми не обійшли Скелі Довбуша. Була цікавою і дуже складною зйомка на Тернопільщині в печері Вертеба, яка є живим музеєм Трипілля.

Ми берегли кажанів, які там живуть, і всі цінності, можливі майбутні розкопки Трипілля. Постачали туди кисень, викачували звідти те, що надихала знімальна група.

Із кожним об’єктом пов’язана ціла історія, ми намагались пройти, не знищивши жодного дерева і все робили для того, щоб після зйомок все лишалося так само, як до того часу, коли ми туди прийшли.

Олесь Санін: «Розповідь про Довбуша – одна із сторінок великої боротьби за свободу»
Фото із сторінки Dovbush Movie на Фейсбуці

У мене була сцена похорону, в якій люди йшли на гору, несли труни. Це історія засідки на опришків, історія шляхтича, який хотів упіймати Довбуша, і спровокував вбивство тих людей для того, щоб упіймати на похороні Довбуша, сподівався, що опришок мусить прийти на похорон своїх батьків. Емоційно складна сцена, у якій люди прибиті горем.

Ми запросили зніматися місцевих жителів. А люди часто собі уявляють зйомки таким чином, що вони півгодинки познімаються і підуть далі до своїх справ. А тут же ж цілий день, вони вже ремствують і кажуть: «Боже, там в нас корова недоєна, нас свині не годовані, нам треба сіно обертати».

Серед них була одна з найстарших жіночок, яка сиділа, дивилася і почала: «Що ви ремствуєте, що ви говорите? У нашому селі знімається кіно! Я вам казала, що колись в наше село прийдуть і будуть знімати фільм про Олексу Довбуша. А ви сміялися з мене, казали, що я дурна. 70 років казали, що я дурна. А бачите, правда прийшла в наше село. Бог є на світі!». Уявляєте собі? От заради цих моментів я і займаюся своєю професією.

У мене навіть були такі історії, що коней для фільму спеціально вирощували на каретному дворі у Львові. Я поставив своїм друзям задачу, які займаються вирощуванням і відгодівлею спеціальних порід коней для карет. Сказав, що у мене є задум, я через два роки буду знімати фільм. Чи змогли б мені зробити четвірку коней однієї масті, справжніх шляхетських коней.

Я приходжу, є шістка коней однієї масті, четвірка іншої і я страшенно вдячний цим друзям.

І таких випадків є багато.

Перш за все я вдячний людям, які допомагали, вдячний людській пам’яті, адже люди розповідають не тільки про Довбуша. Вони про себе розповідають, вони розповідають про свою надію, вони розповідають про те, де б вони були щасливі. Це історії про рідний край, про справедливість, про опір, який живе в серці кожного.

– Тобто Довбуш досі живе в народній пам’яті?

– Він не просто живе в пам’яті. Він уособлює боротьбу за свободу. Він уособлює те, що свої гори ти не віддаси нікому. Що ти будеш кров’ю захищати те, що любиш, і віддаси життя за це, і честь для тебе важливіша, ніж будь-що інше. Оце уособлює Довбуш, це живе в серці кожного горянина, кожного українця.

Це основна історія про Довбуша, а не історія про його грабунки, навіть по великому рахунку не історія про те, як він прийшов до своєї любаски і загинув. Це велика історія для світової культури, історія боротьби, історія любові, яка абсолютно достойна письма Шекспіра. Це велика епічна драма про нас сьогоднішніх.

– Якщо після перегляду фільму глядачі захочуть помандрувати місцями Довбуша, куди Ви порадите поїхати?

– Звичайно, є якісь місця, куди люди мають потрапити, вони підуть на Скелі Довбуша, які є в різних місцях і в різних частинах гір. Але потрапивши у ці місця, скелі Довбуша, печеру Довбуша, стежку Довбуша, вони повинні знати, що це – історія про свободу. Історія про те, що ми боролися за свою свободу завжди. І розповідь про Довбуша – це одна із сторінок історії великої любові і великої боротьби за свободу.

Олесь Санін: «Розповідь про Довбуша – одна із сторінок великої боротьби за свободу»
Фото із сторінки Dovbush Movie на Фейсбуці

А місця… Хай куди люди приїдуть, їм у кожному селі будуть розповідати, що саме тут знімали фільм про Довбуша. Я сподіваюся, що і сама легенда про Довбуша, і навіть легенди про зйомки фільму ще будуть жити, будуть надихати нових борців за свободу і підтримають наше вічне прагнення триматися разом.

– Власне, таке класичне питання, яке Ви напевно завжди чуєте: над чим зараз працюєте? На яку тему Ви хотіли б зняти фільм?

– Я зараз працюю над показом фільму «Довбуш». А хочу зняти фільм після перемоги України у війні, яка триває. До цього я покажу фільм і буду займатися тим, щоб ця перемога настала як можна скоріше.

Розмовляла Любов Загоровська

НОВИНИ НА ЦЮ ТЕМУ

Любов Семанишин
Любов Семанишин
Журналіст, публіцист. Редакторка сайту Правда іф. юа. Випускник філологічного факультету ПНУ.
-Реклама-
Видалення волосся лазером у Івано-Франківську. Лазерна епіляція у FineLine
Квартири Івано-Франківськ
купити iphone 15 Pro у Львові, ціни в Україні