Він — американець, який “застряг” під час пандемії COVID-19 в Україні. Вона — одеситка, яка обожнює тварин та українську природу. Анжеліка та Метью Говарди оселилися у карпатському селі Уторопи на Франківщині й заснували там свою ферму. Подружжя тримає кіз, овець, віслюків, гусей, собак та котів. Однак сир, молоко та мʼясо не продають, а всіх тварин вважають своїми друзями. На території, яку викупили в місцевих, розташовані дві 100-річні гуцульські хати. В одній живе сім’я Говардів, а іншу — здають в оренду всім охочим. Ветеранів та військових запрошують пожити в такій хатинці безкоштовно, а також поспілкуватися з тваринами-мешканцями ферми.
Про те, як одеситка та ньюйорківець опинилися в Уторопах, як тут ведуть свій бізнес, чому не виїжджають з України та що їх приваблює на Косівщині найбільше, читайте в матеріалі Суспільного.
Метью і Анжеліка Говарди в Уторопах. З архіву Анжеліки Говард
Нью-Йорк — Одеса — Уторопи
Метью Говарду — 32 роки. До 2020 він жив та працював у Нью-Йорку, що у Сполучених Штатах Америки. Коли почалася пандемія COVID-19, вирішив виїхати зі своєї країни. Чоловік пригадує, що в США тоді почали діяти суворі обмеження, тож він вирішив знайти країну, де можна було б почуватися вільніше. В Україну потрапив випадково.
https://www.facebook.com/v15.0/plugins/video.php?app_id=2581849931908443&channel=https%3A%2F%2Fstaticxx.facebook.com%2Fx%2Fconnect%2Fxd_arbiter%2F%3Fversion%3D46%23cb%3Df3734cc56d0399758%26domain%3Dsuspilne.media%26is_canvas%3Dfalse%26origin%3Dhttps%253A%252F%252Fsuspilne.media%252Ffad7780e1e9d9705a%26relation%3Dparent.parent&container_width=719&href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fsuspilne.ivanofrankivsk%2Fvideos%2F1041306907296932&lazy=false&locale=uk_UA&sdk=joey&width=500
“Спершу я і мій друг повинні були полетіти в Італію, тому що нам не сподобався локдаун у Нью-Йорку. Ми купили квитки, але за тиждень до відльоту авіакомпанія скасувала всі рейси. І ми почали шукати країни, які були ще відкриті для туристів. Знайшли Сербію, хоча раніше нічого про неї не чули. Але подумали, що там зможемо дихати свіжим повітрям, тож ми поїхали туди. Але й там локдаун ставав суворішим. Тож ми придивлялися до інших країн. Мій друг побачив, що Україна була відкритою. І ми вирішили негайно поїхати туди. І загалом я полюбив тут усе”, — пригадує Метью Говард.
Метью і Анжеліка Говарди в Карпатах. З архіву Анжеліки Говард
Анжеліці Говард — 22 роки. До зустрічі з Метью вона жила та навчалася музичного мистецтва в Одесі. Пара познайомилася в рідному місті Анжеліки на дні народженні спільних друзів.
“Я познайомився з декількома людьми в барі в Одесі. Вони були дуже приємними. Там я вперше зустрів свого хорошого друга Гліба. Це був день народження його дівчини. Анжеліка була кузиною дівчини мого друга. Так ми й познайомилися. Ми співали в караоке. Зазвичай це давалося мені жахливо, але я трохи випив і почувався, як Біллі Джо або Елтон Джон”, — розповідає Метью Говард.
Анжеліка і Метью Говард переїжджають в Ужгород. З архіву Анжеліки Говард
Відтоді, пригадує Анжеліка Говард, вони не розлучалися. Спершу почали жити разом в Одесі, а згодом захотіли переїхати з великого шумного міста в спокійне й тихе. У 2021 році оселилися в Ужгороді, там пара й одружилася. Вони орендували будинок з невеликою ділянкою й завели декількох тварин. Також відкрили свій заклад харчування “Середньовіччя”. Та через вимкнення електроенергії утримувати бізнес стало складно, тож подружжя знову задумалося про переїзд.
“У нас вже на той час були тварини: одна коза, дві вівці й ослик, ще ми взяли чотирьох овець. І ми сиділи з ними вдома. Там було тільки чотири сотки. І ми думали, як було б гарно мати трохи більше землі. І ось YouTube — і пошуки завели нас сюди”, — пригадує Анжеліка Говард.
Ферма Говардів в Уторопах . Суспільне Івано-Франківськ
Ферма Говардів в Уторопах . Суспільне Івано-Франківськ
В Уторопах, що на Косівщині, подружжю сподобалася ділянка, на якій вони зараз живуть: велика територія, річка поблизу, яка, щоправда, влітку висохла, яблуневий сад, а також старі хати. Село привабило гуцульською спадщиною та людьми — щирими й відкритими.
“Косівський район нам дуже подобається. Тут відчувається така цінність історичної місцевості”, — каже Анжеліка.
Ферма Говардів в Уторопах . Суспільне Івано-Франківськ/Діана Коржук
Метью Говард розповідає, що в Уторопах йому подобається спокійна атмосфера, а також шанобливе ставлення людей до своєї культури.
“У цьому регіоні в будній день можна побачити, що люди одягнені в традиційний український одяг. І я думаю, що це — дуже класно. І справа не тільки в одязі. Мені подобається, що люди продовжують старовинні традиції, тримаються за своє коріння. Особливо в Косові, де місцеві роблять традиційні гуцульські речі”, — каже чоловік.
Як Говарди цапів обирали
Свою ферму в Уторопах Говарди заснували в лютому 2024 року. В село вони приїхали з декількома тваринами. Свій квадроцикл виміняли на віслюка Бамбу та кількох овець. При купівлі кіз зважали на їхню дотепність та вміння кричати.
Кози на фермі Говардів . Суспільне Івано-Франківськ/Діана Коржук
“Ми в YouTube бачили відео цапів і кіз. Нам було дуже дивно і прикольно, як вони кричать. І ми думали: коли переїдемо — заведемо собі цапа. Навіть не козу, а цапа, щоб він кричав і був такий смішний. Ми взяли козу з козлом, але вони не кричали. Подумали, може, нам не пощастило і він не такий смішний буде. Але ми вже так звикли до них, що не хотілося тварин продавати й брати смішніших. Вони були вже нашими такими друзями-друзями. Потім так сталося, що в нас одна коза вмерла і їй треба було ще друзів. Ми взяли вівцю, а потім захотілося ще і ще”, — пригадує Анжеліка Говард.
На фермі Говардів є шість овець та три віслюки. Суспільне Івано-Франківськ/Діана Коржук
Зараз на фермі є шість овець, сім кіз, дві собаки, в яких народилися шестеро цуценят, три віслюки, а також гуси та коти. Всі тварини мають клички.
Вівця Ефіопія на фермі у Говардів. Суспільне Івано-Франківськ/Діана Коржук
“Вони — наші друзі. Є вівця Ефіопія. Є Тушка — це баранчик, він любить, коли його гладять і дуже чухають. І якщо перестати чухати, він вас буде потім бити, поки ви його знову не почухаєте. Вівці в нас є різних порід — карпатська вівця, романівська вівця, меринос. Зі семи кіз — три альпійські. Є козлик Сергій. Він у нас — нубієць, змішаний із зааненською козою”, — каже Анжеліка Говард.
Анжеліка Говард поїть тварин. Суспільне Івано-Франківськ/Діана Коржук
За тваринами подружжя доглядає самотужки. Раніше фермерством ніхто з них не займався, тож всьому доводиться вчитися.
“За ними дуже легко доглядати. Я б навіть сказала, що легше дивитися за десятьма вівцями, якщо у вас є ділянка, ніж за однією собакою у квартирі”, — каже жінка.
Віслюки на фермі у Говардів. Суспільне Івано-Франківськ/Діана Коржук
Фермерську продукцію Говарди не продають. Все молоко та сир зберігають лише для себе, а також частують відвідувачів ферми. Від тварин використовують хіба що вовну. Нею наповнюють іграшки, які створює власноруч Анжеліка. Загалом на фермі виробляють свічки з вощини, віночки із сіна, ванільний цукор, сироп та екстракт, деревʼяні свічники та кухонні дощечки, а також різні гострі соуси. Їх робить Метью.
“У Нью-Йорку ніхто такого не робить, там люди просто курять сигарети й намагаються заробити гроші, от і все. Ось чому я дійсно люблю Україну, тому що тут я можу робити всякі такі речі. Я б у житті ніколи не подумав, що готуватиму гострі соуси. І це таке терапевтичне заняття, яке приносить задоволення”, — каже Метью Говард.
Метью Говард робить гострі соуси. Суспільне Івано-Франківськ/Діана Коржук
“Друге життя” старих гуцульських хат та допомога ветеранам
На території ферми Говардів розташовані дві старовинні гуцульські хати. Одну подружжя відновило та облаштувало для себе, а іншу можуть орендувати всі охочі. Військовослужбовців та ветеранів запрошують пожити в хатинці безкоштовно.
На території ферми Говардів розташовані дві старовинні гуцульські хати. Суспільне Івано-Франківськ
В будиночку облаштували кухню, спальню та ванну кімнату. Анжеліка Говард каже, що намагалися зберегти якомога більше автентичних речей, тож залишили деревʼяну підлогу, старі невеличкі вікна, деякі меблі, піч, косівські писанки та килими, які придбали разом з будинком. Ліжка з гілок дерев змайстрував Метью.
“Наш основний такий проєкт — це гостьовий будиночок. Є ще третій будинок, той що збоку. Тут колись жили три сестри й кожна мала по своїй хатці. Ми зберегли все максимально, аби це мало такий вигляд більш природний, автентичний. Навіть на кухні піч — дуже така старезна, і двері в печі, як нам розповідали, ще з Першої світової війни залишилися. І килимки також зробили ці бабусі”, — розповідає Анжеліка Говард.
Подружжя Говардів намагалося зберегти в старій хатинці автентичні деталі. З архіву Анжеліки Говард
Ліжка з гілок дерев змайстрував Метью. З архіву Анжеліки Говард
Гостей в гуцульській хаті приймають упродовж двох місяців. За цей час, розповідає Анжеліка Говард, ветерани та військові до них приїжджали двічі. Вперше — декілька сімей, вони не залишалися ночувати, лише провели день на фермі та познайомилися з тваринами. Вдруге приїхав військовослужбовець зі своєю дівчиною, який таки залишився в хатинці. Подружжя Говардів хоче, щоб про них дізналися якомога більше ветеранів, які б приїжджали до них та відпочивали на природі.
“Поки зараз ми говоримо тут, військові на фронті бачать такі речі, які люди ніколи б у житті не мали бачити. І коли вони повертаються в цивільне життя, то ментально зломлені і їм некомфортно просити про допомогу або вони бояться її попросити. Тому тут вони можуть допомогти собі самі — просто прийти сюди, де є природа, спокій, безкоштовно пожити в будиночку і провести час із тваринами. Тварини — це дуже ефективна терапія”, — каже Метью Говард.
Батько Метью воював в Афганістані й багато його знайомих повернулися в США з психологічними травмами. Тож він розуміє, наскільки важливо допомагати ветеранам війни.
“Коли мій тато був військовим в Афганістані, звісно, там були бомбардування, вибухи й обстріли, але вони не сиділи в окопах і були захищені найпотужнішою військовою силою у світі. Тому, я думаю, те, що зараз переживають українські військові, це — найбільш драматичний досвід, який отримували солдати з часів Першої та Другої світових воєн. Багато з тих чоловіків, які служили з татом, мають ментальні травми. І коли українські бійці повернуться додому, ми маємо бути готові допомогти їм”, — говорить Метью Говард.
Ветерани російсько-української війни відвідали ферму Говардів. Facebook/Перший добровольчий хірургічний шпиталь
Метью Говард про війну і Путіна
У Нью-Йорку Метью мав свою компанію з прокату лімузинів. Він каже: попри те, що багато українців вважають США “землею молочних рік та киселевих берегів”, там треба працювати дуже багато, щоб досягти успіху. І придбати землю біля річки з тваринами в Сполучених Штатах Америки може собі дозволити лише справді багата людина.
“Для мене, як невеликого підприємця, така ферма там — недосяжна мрія. Вона коштувала б мільйони доларів. Можливо, якби я відкладав гроші, то мав би таку територію в 65 років. Але навіщо чекати до 65 років, коли я можу зробити це зараз”, — пояснює Метью Говард.
Метью Говард з каченятами в Україні. З архіву Анжеліки Говард
В Україні чоловік почувається у безпеці. На питання, чи не лякає його повномасштабна війна, відповідає, що в нього такі ж страхи, як і в будь-якого українця: що він може втрати своїх друзів, які волонтерять і воюють, чи що завтра можуть обстріляти його будинок.
“Але насправді я не живу в страху. Хоча, якщо росіяни якось доберуться до цієї території, вони, ймовірно, мене бʼють, бо я — американець. Вони, певно, подумають, що я якийсь спецагент абощо. Ця війна — справді жахлива. У своїх промовах і в розмовах з журналістами Путін постійно називає різні причини, чому почав повномасштабне вторгнення. Я не хочу порівнювати його зі Сталіним, бо Сталін, на мою думку, найжорстокіший диктатор в історії, але є багато схожого між ними. І перша схожість — Путін, як і Сталін, не дбає про своїх людей, він просто їх кидає на війну в Україну. Він сконцентрований на вбивстві цивільних людей в Україні більше, ніж на будь-чому іншому. Коли ти дивишся новини про російські обстріли, в 99% випадків — це обстріл цивільних. Про це насправді дуже важко говорити”, — розповідає Метью Говард.
Подружжя Говардів має трьох віслюків . Суспільне Івано-Франківськ/Діана Коржук
Він захоплюється українцями, яким вдалося зберегти свою ідентичність та культуру, особливо зважаючи на те, як упродовж останніх століть їх намагалася зруйнувати Росія.
“От, наприклад, у Нідерландах родина, яка виготовляла деревʼяні черевики останні 500 років, у якийсь момент вирішила припинити це робити й відкрити кофішоп в Амстердамі. Як на мене, це — дуже сумно. А українці — молодці, бо вони дбають про свою культуру та спадщину. І ні Росія не змогла зруйнувати українську культуру, ні монголи колись. Ніхто не зможе. І, напевно, мине ще 500 років, а українська культура й далі існуватиме”, — говорить чоловік.
Нове імʼя, узвар та українська мова
Місцеві часто називають Метью Матвієм. Він каже, що багатьом важко вимовляти специфічний звук, який є в американській версії його імені, тож він не ображається. Чоловік намагається вивчити мову, та дається це йому важко.
“Я шукаю різних учителів з української мови, але дуже важко зберігати регулярність цих уроків, тому що в нас тут багато роботи. Тому я чекаю на зиму, коли робота зупиниться, і тоді я зможу дійсно зосередитися на уроках української мови”, — пояснює чоловік.
Метью Говард майструє підсвічники на фермі в Уторопах . Суспільне Івано-Франківськ/Діана Коржук
Метью куштував бринзу, деруни та вареники зі сиром і кленовим сиропом. Ці страви йому сподобалися. Спробував і борщ, однак, каже, не фанат цієї страви. А от дійсно його вразив узвар.
“У США ми не маємо нічого схожого на цей напій. Є компот, але він не натуральний. Там є добавки, підсилювачі смаку і цукор. А узвар смакує як найбільш натуральний напій, який я куштував у житті. Для мене це дуже унікальний смак”, — каже Метью Говард.
Чому подружжя Говардів не покидає Україну
Метью Говард не бачить сенсу повертатися назад у США. Він вважає, що зараз потрібно залишатися в Україні та підтримувати економіку.
“Росія хоче, щоб люди виїхали з України, вона хоче знищити економіку країни. Тому важливо, щоб люди вкладали гроші в розвиток України, щоб українці відкривали свої бізнеси й загалом продовжували тут працювати. Або навіть, якщо вони в Польщі, можна брати гроші за кордоном і повертати їх в Україну”, — каже Метью.
Подружжя Говардів на своїй фермі в Уторопах. З архіву Анжеліки Говард
Його дружина Анжеліка додає: “Залишатися в Україні — дуже важливо. Кинути це все і поїхати кудись — це як себе зрадити”.
