На Івано-Франківщині, у селі Збора, в шелтері проживають 15 вимушених переселенців. Прихисток для евакуйованих з прифронтових територій, зокрема з Донеччини (евакуаційним потягом 17 жовтня), облаштували у липні 2025 року коштом обласного та місцевого бюджетів.
Що кажуть люди про життя поблизу бойових дій та як їх зустріли на Івано-Франківщині — читайте в матеріалі Суспільного.
Як працює єдиний у громаді шелтер для переселенців
У Верхнянській громаді — це єдиний прихисток для переселенців, каже начальниця відділу соціального захисту населення сільської ради Наталія Петришин. Перших трьох мешканців поселили 11 липня 2025 року. Знайшлося місце і для курей, які зі собою привезла одна жінка.
17 жовтня у прихисток приїхали ще дванадцять людей, яких евакуювали з Донецької області. В будинку, крім житлових кімнат, є дві кухні, санвузол та душова. Сюди провели світло, газ. Наразі налагоджують водопостачання, каже Наталія Петришин.
“Перебувати тут можна до пів року. Якщо людина за цей час не адаптувалася, не змогла себе знайти в громаді й ще потребує якоїсь підтримки, то, звісно, ми продовжуємо цей договір. Це навіть не обговорюється, тому що пів року може бути для когось дуже мало, бо кожен має свій час на адаптацію. Тому це не проблема. Скільки людині треба, стільки вона тут буде проживати”, — розповіла Наталія Петришин.
Зі слів Наталії Петришин, наразі в громаді мешкають 125 вимушених переселенців.
З 300 будинків у селі залишилися 10 жилих
“Будемо готувати обід. Зараз картопельки наваримо, супчик зварили гороховий. І будемо помаленьку жити”, — говорить переселенка Наталія Шандра.
Жінка разом з чоловіком приїхала на Прикарпаття евакуаційним потягом 17 жовтня. Подружжя облаштовує свій побут у прихистку у селі Збора Верхнянської громади. До цього вони мешкали в селі Осикове, що на Донеччині. Наталія Шандра каже: коли виїжджали, з 300 будинків в селі жилими залишалися 10.
“Неможливо там жити, дрони літають, дуже страшно. Машини їдуть, а безпілотники за ними летять і отак прямо на очах вибухають. Багато є розбитих будинків. Неможливо спати. Постійно дрони, дрони. Й вони безперестанно вибухають. Ми не спали, не їли. Останній місяць був дуже важким”, — говорить Наталія Шандра.
“Переїхали, бо вже нестерпно було”
У сусідній кімнаті проживає Тетяна Колесова. Жінка евакуювалася зі Слов’янська. Вона розповідає, що з 20 квартир в під’їзді її будинку люди мешкали у трьох. Більшість виїхала ще у 2022 році.
“Поруч прилетіло, що вже жити неможливо. Дім весь двигтить, і я вже вся на нервах. А я — одна. І вже все. Подзвонила на “гарячу” лінію з евакуації, приїхали волонтери просто до під’їзду. Вивезли безкоштовно до Лозової. Там у нас — пекло і дуже страшно. Не дай, Господи, таке тут, що ми переживали там. Ми на Франківщині боїмося навіть звуку дверей, отак смикаємося. І тому переїхали, бо вже нестерпно було”, — каже Тетяна Колесова.
У шелтері проживають троє чоловіків призовного віку
Серед людей, які приїхали на Прикарпаття евакуаційним потягом 17 жовтня, троє чоловіків призовного віку. Двох із них мобілізували, розповів голова Верхнянської громади Михайло Маліборський.
Третій — Олексій Широбоков — родом з Костянтинівки, що на Донеччині. Він пройшов військово-лікарську комісію. Проте чоловік відновлює документи, які згоріли разом з будинком після чергового російського обстрілу. Його евакуювали з медзакладу у Дружківці. Там Олексій Широбоков проходив лікування через мінно-вибухове поранення, яке отримав 17 вересня на власному подвір’ї.
“Міна прилетіла на подвір’я. Вибухнула десь за метр від мене. Мені палець на нозі відірвало. Маю сім уламкових поранень спини. Нога поранена у двох місцях. У нас там часто літають міни. Тоді прилетіли одразу дві. Від першої отримав травми, потім встиг на веранді впасти. Приїхав сюди з лікарні у чому був. І тут допомагають з одягом. Я взагалі з пакетиком приїхав, у якому виписка з лікарні була, й усе. Там сильно стріляють. Там собаки людей їдять, які лежать на дорозі. Це мені розповідали люди, яких евакуйовували. Страшно”, — розповідає Олексій Широбоков.
Скільки грошей спрямували на облаштування прихистку
На облаштування прихистку спрямували майже 4 мільйони 500 тисяч гривень, з них 2 мільйони 500 тисяч гривень — з обласного бюджету, решта — з бюджету громади, каже голова Верхнянської громади Михайло Маліборський. Також на 500 тисяч гривень благодійний фонд “Посмішка ЮА” закупив меблі та необхідну побутову техніку.
“У цьому приміщенні раніше була колгоспна контора. Воно стояло без дії й заростало бур’янами. Тут не було ні бруківки, ні паркана — просто приміщення в аварійному стані. Ми будемо фінансувати все зараз, бо це — комунальний заклад. А держава нам потім компенсує за електроенергію й енергоносії відповідно до кількості жителів”, — говорить Михайло Маліборський.
За його словами, прихисток опалюють за допомогою твердопаливного котла. Дрова заготовляють разом із жителями шелтера.
