pravda.if.ua
http://pravda.if.ua

Скажені пси Станіславова: за собаку без намордника на вулиці міста понад сто років тому карали велетенським штрафом12 Тра, 17:03

На початку ХХ століття у Станіславові (тепер – Івано-Франківськ) не було спасу від скажених собак. Влада запроваджувала у місті суворі обмеження для собак, з якими дозволено було гуляти тільки на повідку та в намордниках. Упійманих бездомних собак та навіть псів, які були очевидно домашніми, але були на вулиці без господаря, гицлям наказували виловлювати і негайно убивати. Власникам собак, у яких виявили сказ, загрожувало покарання у вигляді величезного штрафу, а якщо хтось укушений скаженим псом помирав, то навіть тюремне ув’язнення, пише Правда іф.

«Сказ у собак у Станіславові не вщухає. Це відбувається через спротив власників собак, які приховують підозрілі випадки укусів і тільки тоді оголошують про них владі, коли їхній пес сказиться і покусає людей чи інших псів. Минулого тижня пес пана Б. покусав парубка Степана Пашинського, який відразу поїхав до лікаря Буйвіда до Кракова. У Княгинині-колонії пес Антона Диніщука покусав його чотирирічного сина Генрика. Розтин показав, що обидва пси були скаженими», – повідомляла у серпні 1900 року газета «Кур’єр Станіславівський», зауваживши, що на тій таки колонії люди постраждали не тільки через собак, ще й скажений кабан недавно покусав там двох дітей.

Тогочасні газетярі нарікали, що громадськість міста легковажить випадками, коли пси покусають один одного, власники тоді не приводять свого покусаного чотирилапого друга на огляд, який міг би виявити сказ. Багато власників собак також не дотримуються заборони на відвідування громадських місць із своїми улюбленцями. І взагалі  – пси бігають вулицями без повідка та намордника. «Результат цього сумний, бо тепер треба дуже обачно ходити через місто, щоб не бути покусаним скаженим псом», – зауважила у 1903 році газета «Кур’єр Станіславовський».

Як зазначали тоді газетярі, найчастіше випадки сказу фіксувалися у помешканнях, де квартирували станіславівські військові, які давали надто велику свободу своїм собакам. Зокрема, за короткий час у 1903 році скажений пес капітана крайової оборони пана Кона, який мешкав на вулиці Липовій (тепер – Шевченка) покусав трьох осіб, пес поручника 95-го піхотного полку пан Х, який мешкав на вулиці Пелеша (тепер – Гнатюка), укусив двох людей, сказився також пес поручника 31-го полку артилерії Рудольфа Функа і покусав поручників Нойпауера і Зарицького, а також кадета Кляйна: покусаних негайно відвезли до госпіталю аж у Будапешт.

Того року староство у Станіславові видало таке розпорядження:

«1. Псів і котів, які стикалися із скаженими тваринами, належить забити.

  1. Усіх псів, які перебувають на території гміни, власники зобов’язані упродовж трьох місяців тримати на прив’язі, виводити на вулицю в наморднику та на повідку.
  2. Пси, які без догляду бігають вулицями, будуть виловлені та вбиті.
  3. Заходити в громадські заклади з собаками раз і назавжди заборонено.
  4. Про захворювання своїх собак власники повинні самі повідомляти в магістрат.
  5. Особи, які не будуть дотримуватися цих вимог, будуть покарані через суд».

Очевидно, застереження від влади не надто подіяло. Уже через три роки, у 1906 році «Кур’єр Станіславівський» писав: «Упродовж кількох місяців магістрат майже щотижня отримує повідомлення про скажених собак. У тому, що сказ не минає винні власники, які не зважають на розпорядження влади, а також гицлі, які не виловлюють бездоглядних собак у місті. Минулого тижня сказився пес пана Х.В., який мешкає на вулиці Липовій, 45».

Газета також повідомляла ще про два випадки укусів. Пес із обійстя Францишка Сенгла, який мешкав на вулиці Кілінського (тепер – Лепкого), покусав Марію Пехан та Анну Зінич, а пес Ельжбети Біли на вулиці Вовчинецькій – вчительку  її доньки.

Зважаючи на такі обставини, того року владі довелося вдатися до радикальніших заходів. У надзвичайному приписі староства та магістрату було сказано, що у випадку, коли пес, який був без повідка та намордника на вулиці, укусив би перехожого, його власникові загрожує арешт до 2 років або штраф у розмірі 4000 корон (400 тисяч гривень за нинішніми цінами!). Якби укус скаженого пса спричинив смерть потерпілого, то власникові загрожувало тюремне ув’язнення від 1 місяця до 3 років.

Але навіть таким покаранням привчити до порядку власників собак у Станіславові не вдалося. У 1909 році «Кур’єр Станіславівський» знову писав про «безперервний сказ собак», який поширився за межі міста і став проблемою цілого повіту. Така ж проблема, як повідомляла газета, була в Калуші, Надвірній, Коломиї та Тлумачі.

У зв’язку з цим 6 травня 1909 року Галицьке намісництво – вищий орган виконавчої влади в Королівстві Галичини та Володимирії – видав розпорядження, яким суворо забороняв появу собак без щільного намордника, який унеможливлює укус, та повідка навіть під час короткотривалого перебування поза домом. Виняток був лише для мисливських собак на час полювання та для вівчарок на сезон випасу худоби. «Собаки, які будуть бігати без намордника, повинні бути впіймані і впродовж 48 годин забиті під наглядом місцевої поліції. Видача псів, які були схоплені, суворо заборонена», – йшлося у приписі намісництва.

Чи треба говорити, що навіть такі суворі розпорядження теж не подіяли. Наступного року газета знову бідкалася через скажених псів…

(Visited 307 times, 2 visits today)