pravda.if.ua
http://pravda.if.ua

Відчути душу міста: як Франківськ став домом для ірландця Джона Стокса11 Січ, 11:41

Сивого завжди усміхненого бороданя з гавайською гітаркою в руках нерідко зустрічають поблизу Ратуші. Чоловік співає власних пісень, грається з дітьми та не проти познайомитися.

Це Джон Стокс – 59-річний мрійник із Ірландії, який після двадцяти років пошуків знайшов домівку в Івано-Франківську. Зустрічаємося в його улюбленій кав’ярні. Срібна борода й волосся, світлий одяг виділяють чоловіка серед присутніх: Джон увесь наче світиться. – Привіт, ми домовлялися про зустріч, – вітаюся англійською. – Привіт. Радий бачити, – посміхається Джон і одразу обіймає. Дивно, але цей жест не видається мені замахом на особисті межі. Посмішка зачарувала.

Найперше намагаюся розпитати, хто такий Джон Стокс. Але чоловік і сам не знає. Людина змінюється постійно. З дитячих років, каже, питає себе: “Хто такий Джон Стокс?”. І кожного разу відповідь інша. Джон народився і прожив до тридцяти п’яти у столиці Ірландії Дубліні. Аж доки не з’явилося непереборне відчуття, що треба поїхати до Нью-Йорку. Не маючи ні значних заощаджень, ні контактів, Джон вирушив сам у нове місто. У Нью-Йорку чоловік знайшов друзів, доглядав за церквою, тому жив безкоштовно у найкращій частині Мангеттену, чимало творив, але не почувався вдома. Мрія покликала у нову подорож. «Мені байдуже, що життя від мене вимагає. Я приймаю і роблю все», пише Sotka.

Місто особливих людей

Життя привело Джона спочатку у Західну Ірландію, після – в Данію, Польщу і, врешті, в Україну. «Я закохався у свободу життя тут: люди не мають багато грошей і не затиснуті у рамки. Ніби Ірландія тридцять років тому, коли у країні ще не контролювали свідомість людей. Тоді це було справді щасливе місце для життя». Відвідавши кілька українських міст і Гуцульщину, три роки тому чоловік опинився у Франківську. Відчув, що вдома. «Людина ніколи не зможе зрозуміти, чому саме так сталося у житті. У мене було відчуття, наче душа міста кличе». Для Джона Франківськ не надто великий, але й не маленький, щоб бути нудним. Мандрівника захоплює старе середмістя, парк, чисті Бистриці і мешканці, які з легкістю кажуть “Привіт”. «Франківці – вільні люди з Богом у серці. Думаю, в їхній релігійності ховається секрет цього міста. І мова не про відвідування церкви, а про ставлення до життя». З кимось мандрівник спілкується через музику, з іншими бачиться близько хвилини, але і цей зв’язок має для нього глибокий сенс. З ніжністю згадує “дивовижну дічинку” близько трьох років, яка безтурботно бігала біля Ратуші.  Забачивши Джона з укулеле, дитина сповільнила біг, заворожено подивилася на музиканта і побігла далі. Він так розповідає це, наче йдеться про епізод з кіношедевру, який неможливо забути. Джон каже, що франківці можуть чимало навчити європейців та американців, бо мають більше природного. Якщо ти не подобаєшся людині, точно знатимеш про це. Для порівняння наводить сусідню Польщу.  Люди дуже ввічливі, але ти не знаєш, що насправді приховується за цим фасадом. «Франківці можуть навчити бути справжніми. Їм не вистачає хіба європейської організованості і свідомішого ставлення до ремонту доріг».

Людина не має почуватися самотньою

До Франківська Джон приїхав із подругою Еллою. Жінка теж залишилася у місті: народила дитину і займається малюванням мандал. Сам мандрівник не має сім’ї. Стосунки були і дуже різні, але Джон постійно відчував потребу бути вільним. Найглибший зв’язок відчував з німкенею, яка захотіла народити. Тоді Джон не був готовий до дітей, і жінка пішла. Раніше мандрівник часто почувався самотнім, але зараз позбувся цього відчуття. «Самотність – певний етап на шляху до пізнання себе. Людина не має почуватися самотньою». Теперішнє життя чоловік називає дуже простим. Пишучи пісні і малюючи, відчуває себе надзвичайно живим. За три роки франківець із Ірландії змінив чимало помешкань. Деякий час жив у хостелі. Зараз орендує квартиру на Пилипа Орлика. Живе невибагливо і цінує дрібні радощі. Співає пісень біля Ратуші і вчить маленьких діток англійської. Цих грошей вистачає для життя. Мандрівник дотримується правила рівноваги: п’є не більше чашки кави на день захоплюється гуцульськими традиціями святкування Різдва і не любить День святого Патрика. «Це не радісне свято. Прийнято вважати, що Патрик приніс християнство в Ірландію. Насправді він запровадив суворі християнські традиції й контроль над вірянами з боку духовенства». У їжі Джон невибагливий: не любить бургери і називає себе “переважно вегетаріанцем”. В українській кухні йому до вподоби борщ, деруни, вареники з картоплею, сиром, грибами, фруктами, а ще – банош.

Франківськ – пункт призначення

Джон Стокс продовжує подорожувати і щоразу переконується, що зараз на своєму місці. Мандрівник побував у Дніпрі. Каже, там живуть приємні люди, проте переслідує відчуття, ніби повернувся у якесь минуле. Місто Джону здалося радянським і скупим на свіжі думки. Величезну різницю чоловік відчув і між свідомістю франківців і одеситів. «Я був поблизу Одеси. Склалося враження, що там тільки на словах вірять у Бога. Люди не надто чесні та великодушні. Франківці зовсім інші. Не всі, звісно, але чимало». Зовсім нещодавно Джон відвідав Київ. Це була чудова мандрівка, але двох днів вистачило, аби бути щасливим повернутись додому – у Франківськ. «Мені важко сказати, яких змін потребує місто. Франківськ змінюється, а я обираю приймати його таким, який він є». У Джона відчуття, ніби він народився і все життя прожив в Івано-Франківську. Але що далі? «Не знаю, чи Франківськ – остання точка моєї подорожі. Я не думаю про майбутнє, живу тут і зараз. Якщо щось зміниться, поїду, але зараз відчуваю, що на своєму місці».

Вікторія Дубінець

(Visited 210 times, 1 visits today)