pravda.if.ua
http://pravda.if.ua

Володимир Гайдар: «Копію завжди можна зробити, а зберегти справжню пам’ятку значно відповідальніше і важче»18 Кві, 13:14

Сьогодні відзначають Міжнародний день пам’яток історії та культури. Про те, які унікальні пам’ятки нашої історії Прикарпаття втрачає щодня, про важливість популяризації своєї історії читачам Правда.іф розповідає директор КП «Простір Інноваційних Креацій «Палац» Володимир Гайдар.

 

– Володимире, наскільки питання збереження історичних місць і пам’яток культури є актуальним для України і Прикарпаття?

– Це не просто болюче, але й дуже актуальне питання, адже ми, маючи таку складну історію, з різними нашаруваннями, експансіями, втручаннями в нашу територію, маємо зосередитися на думці, що все це – наше. Хто б сюди не приходив, це все наша спільна історія і це наше надбання. Людям притаманне якесь таке ставлення до культурної спадщини: ай, це поляки, ой – це совіти, а це от – Австрія… Люди мають розуміти: не поляки чи совіти, чи будь-хто інший. Мова про те, що збереглося на нашій території, якщо воно є свідком історичних подій – це уже пам’ятка. Це уже свідчення одного з етапів нашої історії. Тому потрібно для себе поставити пріоритет: все що знаходиться в нас – це наші пам’ятки. Нехай і спільні з поляками, до прикладу. Наше місто закладене в період, коли тут була польська держава. Це наша, Богом дана земля, так історично склалося, що тут було багато держав, але на сьогодні все це – наше і, сподіваємося, залишиться нашим довіку.

 

– Пам’ятки історії та культури – це ж не лише старовинні будівлі?

– Це поняття значно ширше. Ми можемо відновити дуже багато пам’яток, але насправді важливо зберегти те, що дійшло до нас, навіть в такому вигляді, в якому воно є. Адже це –автентика, це тодішні будівельні технології, це певні матеріали, свідки якихось історичних подій. Якщо згадати пожежу, яка трапилася днями у Соборі Паризької Богоматері, то ж дах будівлі, який згорів, був значною мірою збережений ще з XII століття. А дерева, з яких будували цей дах, мали 200-400 років, тобто вони з IX-X століть. Уявіть собі, яка це пам’ять і які це свідки історії. Не зберегти пам’ятку означає втратити зв’язок з давніми поколіннями. Тому важливо зберігати те, що є.

Наприклад, Собор Успіння в Галичі – важлива пам’ятка для українців, свідчення, що ми існували в XII столітті. Галич був значно більшим, і вся його історія саме у фундаментах цього собору.

 

– Чи багато унікальних пам’яток Прикарпаття зникли протягом останніх років?

– Побачивши, як горить собор у Парижі, відразу згадав про дерев’яну церкву святого Іллі в Дорі. Коли я вперше їхав до Яремче і побачив цю церкву, вона мене вразила цікавою пропорційною архітектурою, нашою правдивою історією. Довідавшись, що ця церква згоріла, пережив дуже болючі відчуття. Так, зараз церква відбудована, але зв’язок втрачений, бо це – копія. А цінність пам’яток саме в їхній автентичності. Копію завжди можна зробити, а от зберегти справжню пам’ятку значно важче.

 

– Величезна кількість пам’яток втрачають свою автентику і через людський фактор.

– Якщо проїхатися Прикарпаттям, побачимо багато містечок, сіл польського періоду, барокового періоду. Багато де є залишки історії. Споруди в такому жахливому стані, просто плакати хочеться. Маріямпіль, Єзупіль – ми про них знаємо, як про селища, де небагато дворів залишилося, а це були потужні торгові міста, які мали свої палацові комплекси, оборонні споруди. Є дуже багато пам’яті, яка в землі, яка на історичних мапах. Десь залишена напівзруйнована в’їзна брама…

От костел у Чернелиці – міг бути збереженим, якби свого часу дах, який руйнувався, просто перекрили. А так він завалився і всередині костелу просто ростуть дерева. Це якась красномовна байдужість.

Маріямпіль взагалі унікальний, розташоване на високому пагорбі, на березі Дністра фантастично цікаве місце із залишками садово-паркового комплексу. Але ніхто нічого толком не знає про нього. Це потрібно популяризувати. Пам’ятки містобудування треба вносити в реєстр, накладати і ознаковувати на сучасну територію. Розповідати людям, що в нас були цікаві повноцінні міста.

 

– Вносити в реєстр, ознаковувати… Це ж має бути якась державна програма, ці роботи мають проводити багато людей і робити це методично?

– Існують відповідні структури, які опікуються пам’ятками. Думаю, в їхніх силах ініціювати такі речі. Спершу треба проаналізувати уже напрацьовані матеріали. Є науковці, які працюють з цими матеріалами, але захищені ними дисертації десь розіслані по бібліотеках і лежать на поличках і ніхто все це не читає. Тобто, як мінімум, потрібен моніторинг, чи є наукові праці по кожному періоду, їх треба аналізувати, треба витягувати з них максимум потрібної інформації і на її підставі фіксувати ці пам’ятки на місці, робити паспортизацію нововиявлених пам’яток, готувати пропозиції щодо внесення їх до реєстру пам’яток містобудування, архітектури, історії, ландшафту. Це абсолютно в руках пам’яткоохоронних структур. Так, має бути серйозна підтримка держави, але маю великі сумніви чи там, «вгорі», орієнтуються, що це треба робити. Потрібно ініціювати, збирати пропозиції, показувати важливість питання і робити роботу тут, на місці.

Не обов’язково відбудовувати зруйновані пам’ятки, зараз є можливість створення доповненої реальності, віртуальних, голографічних речей. І це буде цікаво усім, особливо молоді. Технічних засобів, як можна зараз подати історію, є багато і вони значно дешевші, аніж відбудовування пам’яток. Потрібно щось робити, а як саме робити – варіантів вистачає.

Розмовляла Любов Загоровська

(Visited 602 times, 1 visits today)