Президент Володимир Зеленський відвідав літературно-мистецький фестиваль “Толока” на Запоріжжі. Там він оглянув книжки кількох українських видавництв. І заборонив закладки.
Коли я прочитала офіційні зведення про цей візит, то дуже зраділа. Це, мабуть, вперше смаки президента збігаються з моїми. Коли видавці вшивають закладку в книжку, вони думають про мій комфорт. Але в мене (як, мабуть і в Зеленського) – ціла колекція закладок, які вибираю для кожної книжки окремо. Заборонити видавцям закладки – не найгірша заява, яку міг зробити президент на книжковому фестивалі. І не найкраща, звісно.
Зеленський міг пообіцяти видавництвам податкові пільги! Чи державну пітдримку для збільшення тиражів. Він міг звернути увагу на проблему конкуренції з виданнями російською. Коли українські переклади ігнорують, купуючи альтернативу російською мовою. Українські видавництва втрачають читачів, а гроші йдуть до Росії.
Але закладки – теж непогано. Президент чуттєво ставиться до тактильних стосунків із книжкою, переймається практичним аспектом питання. Хай буде.
Я переглядаю відео від офісу президента, щоб уточнити, чи Зеленський не любить закладки з тих самих причин, що й я. І перевпевнитися, що йдеться саме про заводські закладки, а не персональні – ті, що ручної роботи.
Ось глава держави підходить до намету з книжками:
– Это Фредерік Бакман, – продавець простягає президенту блакитну книжку. – У него полегче тексты.
Президент гладить книжку і схвально киває.
За кілька секунд до Зеленського підходить жіночка і скаржиться, що наркодилери розпихають наркотики у дворах спальних районів. Президент її уважно слухає. Кличе поліціянта. Каже: “Щоб через місяць – жодної закладки. Зрозуміло?“.
Десь за кадром перехрестилися вітчизняні видавці та видавчині, яким не треба спалювати тиражі книжок із закладками.
Цікаво, що ж вибрав президент із розмаїття книжок від українських видавництв?
У руках у глави держави книжка того ж таки Бакмана “Медвежий угол”. Гарний вибір, бо це – найкращий роман Бакмана. Експозиція – майже Кінгівська, ритм, як у Геймана, сюжет – потрясний. Щоправда, це книжка московського видавництва “Синдбад”. Хоча “Ведмеже місто” перекладене українською чудовим київським видавництвом “Книголав”.
Чому глава держави на українському книжковому фестивалі перед камерами обирає книжку, видану в Москві? В той час, як на ринку є така сама українською? Надто, в умовах, коли українські видавництва страждають через конкуренцію з московськими акулами, які з’їдають і без того маленькі вітчизняні тиражі?
Я взяла до рук книжку від “Книголава”. Покрутила. Розкішний переклад, неймовірної якості папір. Дизайн – кращий, ніж у росіян. І… закладка! Закладка, вшита всередині книги.
