На рубежі ХІХ–ХХ століть Західна Україна входила до складу Австро Угорської імперії. Це був час, коли бурхливий розвиток промисловості супроводжувався небаченими досягненнями природничих наук. Відкриття в галузі фізики і хімії, динамічний розвиток наукових дослі джень в області енергетики тісно поєднувалися з практичними дослідами та впроваджен ням електротехнічних винаходів у життя. Електрика в цей період стала в буквальному сенсі «генератором» нової епохи.
Крім електричних станцій у двох найбільш важливих центрах економічного і культурного життя західного регіону нашої держави – у місті Львові та Бориславсько-Дрогобицькому промисловому вузлі – на австрійський період припадає і будівництво фірмою «Сіменс– Гальське» першої невеликої електростанції (1896–1897 рр.) для освітлення залізничної станції у Станіславі (нині – Івано-Франківськ), пише West News.
Сталося це саме 123 роки тому – 13 січня 1897 року. Ця електростанція мала три динамо-машини: дві робочі та одну резервну. Машини приводились в дію трьома двигунами системи Вольфа потужністю 75 к.с. (55 кВт) кожен. На території станції встановили 50 дугових ламп на високих щоглах, а ще 60 ламп розташували у приміщенні вокзалу. Освітили також залізничні майстерні та інші станційні приміщення.
У місті будувались і невеликі приватні електростанції. Перед початком першої світової війни у Західній Україні, крім цих електростанцій загального призначення, була побудована електростанція у Чернівцях – найбільшому місті Буковини. Всього у цей період в Західній Україні поряд з названими існували ще 28 дрібних локальних електростанцій промислового призначення, але вони не були загальноміськими і їх значення для електрифікації регіонів Західної України було обмеженим.
Загальне річне виробництво електричної енергії в Західній Україні напередодні першої світової війни знаходилося на рівні 36 млн. КВт·год, що складало 2,2% електроенергії, виробленої в цей час всіма електростанціями Австро-Угорщини.
На стані електричної галузі Західної України негативно позначилися військові події, злети та падіння промисловості, соціальний лад держав, які з швидкістю калейдоскопу змінювали одна одну на її території у ХХ столітті (за 100 років енергетичної історії Західної України, від 90-х років ХІХ ст. до часу незалежної України, державна влада змінювалася у цьому краї сім разів).
Загалом за роки перебування Західної України у складі Польщі електрифікація населених пунктів українських земель знаходилась на досить низькому рівні. Коли прийняти сумарну встановлену генеруючу потужність на всіх електростанціях Польщі за 100%, то на Львівську область припадало лише 3,7%, а на Івано-Франківську, Волинську та Тернопільську області приходилося сумарно менше 1%.
При цьому варто врахувати, що в цілому стан електрифікації і електроспоживання в Польщі значно відставав від їх стану в розвинутих країнах Європи (річне споживання електроенергії на душу населення в Польщі в довоєнний період ледве сягало 91 кВт·год, тоді як у Норвегії, де інтенсивно будували гідроелектростанції, – 2760 кВт·год, Німеччині – 623 кВт·год, Англії – 468 кВт·год, Франції – 397 кВт·год, СРСР – 206 кВт·год).
У 1935 році на території Львівського воєводства працювало 67 електростанцій загальною потужністю 57,4 тис. кВт, Станіславського – 43 загальною потужністю 12,4 тис. кВт, Тернопільського – 33 загальною потужністю 4,3 тис. кВт. Електроенергією забезпечувались курорти Яремча, Микуличі, Татарів і Ворохта.
